Страшно не від вибухами, а під традиційним провладним «ми помстимося»

Коли у Дніпрі за дві вулиці від тебе розлітаються хати на друзки, страждають від осколків діти, і сусід у погребі від ракетного удару падає, ошелешений звуком, і ламає собі пальці рук - то страх бути вбитим вивітрюється. Тобі просто не страшно вже. Вже не сташно. А очільники області у цей час пишуть свої зворушливі пости у ФБ, і твердять своє незмінне "ми помстимося".
Невже оте "помстимося за кожну сльозинку" зменшить біль постраждалих від ракет чи залагодить тріснуті хати від вибухових хвиль? Для кого Ви добираєте слова і клянетеся у помсті за сльози земляків? Страшно не під вибухами вже, а під вашими вже традиційними словами про покарання росіян. Хіба це потрібно 4-річному хлопчику, який внаслідок ракетного удару в Дніпрі в ніч з 23 на  24 червня потрапив у лікарню у стані середньої тяжкості? А Матвій 9 років, який тікав з родиною від війни до Дніпра, і ніби опинився під вибухами в Донеччині знову...
Психологічно діти вже не здорові. Але Ви, хто говорить про розплату, помсту, добирайте слова, щоб не буть голослівними. Ніяку сльозу, тим паче дитини, не поверне назад помста.

Жаль, що війна ззовні, поселяється в нашій середині, і від безсилля перед могутньою зброєю ми втрачаємо сенс в словах.

За оновленими даними Сергія Лисака , голови ДніпроОВА, 24 червня 2023 року через ракетний удар по приватному сектору Дніпра поранені троє дітей. Серед них – 4-річний хлопчик. Він у лікарні в стані середньої тяжкості.   
 

"Загалом постраждалих 11. Семеро шпиталізовані.   
Бити по мирних людях – найвищий цинізм. Місцеві облаштовували затишок, дбайливо доглядали свої садиби. Тут гралася малеча. Хтось приїхав на літо до бабусі з дідусем.    
А 9-річний Матвій – рятувався від війни. Ще весною минулого року його родина переїхала до Дніпра. З найпекельнішої зони бойових дій – Мар’їнського району Донецької області. Їхнє рідне село зруйноване вщент. Повертатися нікуди. Тепер ще й орендований будинок без вікон та дверей. Малий – один з трьох поранених під час нічної атаки дітей. Нині – у лікарні. На щастя, життю нічого не загрожує.    
Витираючи сльози, його бабуся Віра згадує, що онук дуже кричав після вибуху. Бо пам’ятав, як під ворожими снарядами евакуювався з Донеччини.    
Ми помстимося! За кожну сльозинку. Дітей, їхніх бабусь та матерів", - написав Сергій Лисак, і стало зовсім не страшно....