Стратегічна не/визначеність, або агресія росії вимагає максимального спротиву

Олеся Яхно Політичний експерт, Блоги "УП".

    Все ж, є відчуття та певні передумови вважати, що адміністрація Дональда Трампа енергійно почне діяти у напрямку зупинки війни.

   Це також помітно і по рішеннях діючої адміністрації Джозефа Байдена, яка зараз задіює усі можливі ресурси, що важливо. Не лише з точки зору допомоги Україні, а й з точки зору майбутніх переговорів – Трамп, допускаю, може виходити з наступної позиції: то були дії попередньої команди, а я пропоную наступне. Це не значить, що він не підтримує теперішніх дій Байдена, а те, що йому так зручніше може бути у переговорному процесі.

   Інша річ – політична складова. Ті самі безпекові гарантії та довгострокові рішення, які в значній мірі впираються у бачення поствоєнного світу як такого. Бо усім зрозуміло, що зупинка гарячої фази війни – це ще не мир, а лише стартова можливість (за позитивного розвитку подій) для подальшого руху до миру.

   Ці тижні, незважаючи на активні військові дії, все ж, думаю, є періодом пошуку рішень, обговорення різних пропозицій та варіантів. Тим не менше, хочеться зафіксувати підходи.

   росія традиційно іде силовим шляхом. Якомога більше завдавати руйнувань українській інфраструктурі, цивільним обʼєктам, шантажуючи таким чином не лише Україну, а й увесь європейський континент. Розмахування ракетами середньої дальності якраз на це і спрямоване. Сюди ж можна віднести заяви про небажання заморозити війну, без виконання раніше озвучених вимог, які звучать як маячня. Наприклад, пункт, щоб Україна не мала власних озброєнь. Це якраз той пункт, який прямо навпаки має єдність на Заході – посилення обороноздатності України. Бо у разі його відсутності, усі мілітарні витрати лягають на плечі самого Заходу. Більше того, наші Збройні сили – це й важливий актив у безпеку самої Європи на майбутнє. Але росія діє у своєму традиційному стилі – вимагати по-максимуму.

   Україна, окрім потреб фронту, докладає багато зусиль, що правильно, до дипломатичного процесу. Бо позиція руху до миру виробляється саме зараз, якщо ми говоримо про можливий підхід Заходу. Як і правильно, що окрім військової складової, ми говоримо про Україну як частину Заходу, участь у ЄС і НАТО як гарантію не повторення війни. Навіть, розуміючи, що згоди з питання, наприклад, нашого членства чи навіть запрошення до НАТО на сьогодні, немає, правильно ставити питання руху до миру, можливостей його забезпечення у комплексі. Окрім зупинки війни, для нас важливо: 1). мати запобіжники від російської агресіі у майбутньому; 2). мати можливість повернення територій (наприклад, дипломатичним шляхом). росія якраз і хоче, щоб ми відмовились від другого пункту через постійний ризик продовження/поновлення війни.

   США та Європа. Попри те, що Трамп часто повторює фрази про те, що Європа повинна сама платити/більше платити за власну безпеку, і часто оперує по відношенню до війн/гарячих конфліктів у різних регіонах підходом "це не наша війна", а також попри те, що зміни у безпековій політиці та пріоритетах США можуть статись, все ж, їх межа може стосуватися балансів. Тут питання того, чи вдасться вибудувати діалог, хто може бути його ключовим "провайдером" з боку Європи. Кір Стармер, Еммануель Макрон чи інший європейський лідер. Спільним є і прагнення залучити Китай до припинення війни. Питання – як. От Трамп, судячи з усього, буде використовувати економічний ресурс, тема мит уже звучить. Логічно. Бо Китай має зиск від торгівлі з рф в умовах війни. Чи будуть інші чинники – подивимося.

   Щодо Європи, то тут має значення визначеність. Часи, коли європейські лідери виходили з того, що усі важливі рішення у сфері безпеки треба погоджувати зі США, можуть якщо не закінчитись, то видозмінитись, що може означати більшу самостійність Європи у рішеннях, і відповідальність за власну безпеку.

   Загалом же, хотілося б, щоб очевидна активізація пошуку того, як зупинити гарячу фазу війни, супроводжувалась рухом до стратегічної визначеності. У багатьох питаннях. Але для нас, перш за все, у питанні бачення безпекової архітектури та перспективи України як частини Заходу. Бо саме визначеність є однією зі складових сталого миру.