Щоб стати героями на фронті, українцям не обов'язково бути фаховими військовими. У цій війні наші хлопці, які ще недавно були цивільними та не мали особливої підготовки творять справжні дива. Вони стали серцем армії. Про їх подвиги можна знімати фільми в Голлівуді, але для них головне захистити державу.

У Дніпрі військові 128 окремої бригади територіальної оборони "Дике Поле" розповіли, як добровольці з різних професій об'єдналися, щоб захистити свої домівки та країну. І про те, як  їхня регіональна ТрО стала важливою гілкою ЗСУ, передає редакція сайту 056. 

Об'єдналися, щоб захистити свої домівки

26 лютого окрема бригада «Дике Поле» відзначила третю річницю свого заснування. Її створили у Дніпріу перші дні повномасштабного вторгнення росії, і тут знаходиться її серце.

На відміну від кадрових військових, бригада формувалася з цивільних людей без спеціальної підготовки. Вона утворилася, як порив суспільства, простих людей, дніпрян на ті події, які відбувалися. Тобто люди просто вийшли на вулиці, ухваливши для себе рішення, що треба захищати дім. 

"Серед добровольців представники найрізноманітніших професій - стоматологи, айтішники, кухарі. Три кухарі з Мішленівськими зірками, які повернулися з-за кордону. Круті хлопці. І банківські працівники. Був аналітик, батько п'ятьох дітей. Уявіть собі, людина успішна, з бронею, вирвалася з окупації в Бучі. Він поживши під московитами сказав, що не хоче такого майбутнього. Він став успішним розвідником.

У нас багато людей з вищими освітами. У нас є доценти, професори, студенти. У 2022 році вони вийшли на площу Дніпра, взяли до рук зброю і волею долі стали частиною 128 бригади", - розповів представник бригади.

Захист і розвиток

Дніпрянин, керівник групи комунікації Олександр Курбатов, працює з перших днів створення бригади. Він вважає, що військо це не тільки про захист України, але й можливість реалізувати себе.

"У нас багато людей, які пішли сержантами, вже лейтенанти. Люди можуть рости, не стояти на місці", - розповів він.

Розвитку особового складу сприяє сама бригада. Вона створилася як ТРО, але згодом вийшла за межі оборони міста і зараз у складі Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

"Територіальна оборона стала окремим видом, родом ЗСУ. І тоді ті люди, які стали на захист свого міста вимушені були захищати країну і в квітні 2022 був наказ, що наша бригада передислоковується в Донецьку область. В районі Урожайного тримала оборону по червень 2024-го. Два роки, три місяці без ротації", - поділився Курбатов.

Дива на фронті

За час повномасштабної війни окремими батальйонами бригади було знищено чимало живої сили та техніки противника. Особовий склад 128-ї бригади долучався до звільнення від ворожої окупації десятків населених пунктів. Це Куп’янськ, Синьківка, Оливів Яр, Новоселівське, Стельмахівка, Семенівка, Богодарівка, Вовчий Яр, Степове, Старомайорське, Макарівське, Сторожеве, Рівнопіль, Новосілка, Урожайне, Нескучне, Благодатне. Серед звитяг бригади й участь у знищенні ворожого залізного кулака під Вугледаром. 

"Один з наших підрозділів понад три роки тримав оборону в Соледарі і допомагав знищувати "Залізний російський кулак", зупинивши прорив ворога, розбивши 15 одиниць техніки. Цей бій тривав дев'ять годин. Підготовлені російські військові були зупинені українцями, які вчора були цивільними. Серед них будівельник дороги, студент, а також 57-річний Юрій Лисняк, який підбив два БМП, вів вогонь з кулемета. Хлопці, які були з ним спочатку розгубилися, але побачили як дід стоїть валить орків і вони піднялися і почали також це робити", - розповів один з бійців.

Захищати своє до Перемоги

Вистояти не просто, але справжні Герої воюють допоки можуть, вони захищають своє. Попереду ще багато роботи.

"Коли ми кажемо про якісь подвиги минулих років, то нам не треба на них дивитися. Ось те, що робилося, робиться й зараз", - зазначив Курбатов.

Українських бійців не зупиняє перевага у кількості окупантів, адже ми перевершуємо якістю особового складу. Наші хлопці завжди були найкращими. 

Бригада і далі захищатиме незалежність та суверенітет України, знищуючи ворога. Це можливо завдяки мужнім військовим, які борються та поповнюють її ряди, а також за підтримки волонтерів і всіх українців, що допомагають. Додатковою опорою та натхненням є незламна віра народу, яка дає сили йти вперед.

Війна триває і в тилу: у Дніпрі поранений боєць врятував людину з-під завалів

Справжній герой залишається ним і на фронті, і в цивільному житті, адже ця риса закладена в самій його сутності. Боєць 128 окремої бригади ТрО "Дике Поле" Дмитро "Псіх" поділився з нами своєю історією про те, як слова "рятувати" та "ризикувати" стали невід’ємною частиною його життя.

Про це повідомляє редакція сайту 056.

Дмитру ще не виповнилось навіть 30-ти років, але він має довгу історію за плечима. Він - бойовий медик, який став розвідником. Через поранення вимушений був демобілізуватися. І перше, що він зробив, коли почув вибух у медзакладі Дніпра - це відкинув спокій. Чоловік вже не зміг лежати на лікарняному ліжку під крапельницею, він зірвався і побіг. Бо зрозумів, що прилетіло і можливо хтось зараз потребує його допомоги. Він не помилився.

Як почався бойовий шлях

Чоловік прибув у бригаду начмедом ще на початку повномасштабного вторгнення. Був одним з перших добровольців. Пройшов бойову підготовку.

Він пам'ятає момент, коли вперше приїхав на фронт. Тоді було до болю страшно.

"Кругом вибухи, крики. Але коли ти дивишся, що лежить твій поранений товариш, ти біжиш йому надавати допомогу і вже ні про що не думаєш. Головне вірити. І запам'ятайте, якщо ви чітко робите свою роботу, то правильно. Потім було все автоматично: техніка в голові - руки роблять, тоді все вийде. Приїхали, відтягнули, зробили та уїхали", - розповів Дмитро.

Як масштабувався у своїй діяльності 

З досвідом він вже зовсім припинив звертати увагу на свій страх. Працював пліч-о-пліч з бойовими військовими. І так занурився в цю роботу, що вирішив теж взяти до рук зброю та перейшов у розвідку. Згодом став командиром взводу. Але його медичні навички також були в пригоді - дуже часто доводилося рятувати побратимів, якщо бачив пораненого - завжди підбігав і допомагав. Адже розуміє, що правильно накладений турнікет чи тампонування можуть врятувати життя, а пігулка чи просто вода - полегшити стан. Хлопець навіть через порятунок іншого, отримав осколкове поранення.

"Під час деокупації одного з сіл наші хлопці не могли пройти, тому що працював ворожий снайпер. І мене з напарником вивели, щоб ми зняли його, а наші змогли просунутись. Коли відправились, то на шляху побачили пораненого побратима. Я підбіг, допоміг і пішов далі.

Врешті-решт, ми зробили свою справу, і коли відходили, то відчули поруч "прильот". У мене через нього два осколкових поранення. Тоді пощастило, що найбільші уламки потрапили у шолом", - розповів Дмитро.

Поранення не зламали, а загартували

Після чергового поранення Дмитра демобілізували. Він продовжує відновлення і підтримує зв'язок зі своєю бригадою. Побратим Олег вважає, що про його подвиги можна легенди складати.

"В нього поранень напевно 15. Я на власні очі бачив коли людина будучи командиром взводу розвідки і поза завданнями робити певні дії на позиціях та без людей. Він на милицях після поранення виходив на позиції. На власні очі бачив і це не інсинуація", - розповів він.

Навіть у цивільному житті не залишився осторонь 

Коли Дмитро лежав у лікарні Дніпра, це було у кінці жовтня, прилетіла ракета і зруйнувала будинок. Звичайний двоповерховий житловий. Він поїхав туди, покинув лікування і допоміг врятувати людину з-під завалів.

Боєць знайшов під завалами людину та допоміг  врятувати. Завдяки досвіду, бо у фронтових регіонах уже доводилося витягувати людей. Та й сам був під завалами. Він знає, які звуки видають люди, які не можуть рухаються і кричати.

При цьому туди могла ще прилетіти ракета. Але він ризикнув.

"Я лежав після поранення. Там надзвичайно нудно було, і вночі як завжди не спав, почув прильот. Пішов до ліфту там великі вікна, побачив де, сказав своїй нареченій: "поїхали". Рухалися, за сиренами та мигалками. Дістався туди, а там тоді було ще тільки чотири надзвичайники і їм ніхто не допомагав.

Я підійшов туди, запитав чи потрібна допомога. Потім раптово почув стогін з-під завалу, ріже таке прям слух, поки знайшов як туди підлізти, заліз з сусідом того будинку, він знав хто саме в цій квартирі живе. Знайшли, витягли, живий. Поки цим займались, вже під'їхали інші рятівники.

Я ж як-би на лікуванні, тому після цього повернувся туди, бо переживав, що лаятись будуть. Я й так в них тричі там лікувався та тричі тікав з лікарні на фронт до пацанів, бо вони зі своїми лікувальними відпустками, а там пацани воюють а я пролежую на м'якенькому як баба. Тому вони вже в курсі, як я можу себе поводити", - розповів хлопець.

Попри важкі поранення та демобілізацію, Дмитро залишається відданим своїй справі та побратимам. Його історія – це приклад незламності, самопожертви та справжнього героїзму. Він не лише воював на передовій, а й після поранень не полишив боротьби, доводячи, що справжній воїн ніколи не опускає рук. Його вчинки – це легенда, яка надихає та дає віру в перемогу. Україна пишається своїми захисниками.