Трамп на роздоріжжі: між Чемберленом і Рейганом

Тетяна Дерюгіна

Асоційований професор фінансів у Іллінойському університеті, "NV".

   Текст написаний у співавторстві з Анастасією Федик — асистент-професоркою фінансів у Каліфорнійському університеті в Берклі, Юрієм Городниченком — професором економіки в Каліфорнійському університеті в Берклі, Ілоною Сологуб — редакторкою аналітичної платформи VoxUkraine.

   Дональд Трамп, обраний президентом США, стверджує, що зможе закінчити війну росії з Україною за один день. Проте Трамп ще не розкрив деталі свого плану, але його радники натякають, що він має намір натиснути на Україну, щоб та змирилася з територіальними втратами і статусом країни поза НАТО в обмін на припинення росією військових операцій. Якщо Україна відкине угоду, США припинять військову та економічну допомогу. Якщо відмовиться росія, Америка надасть Україні більш сучасну зброю.

   На жаль, цей підхід ґрунтується на помилкових припущеннях. Головна мета президента росії путіна — не територіальна експансія, а підкорення усього Українського народу і фактичне знищення України як суверенної, незалежної держави. Звірства російських військ в окупованій східній Україні (тортури, зґвалтування, позасудові страти, викрадення) стали похмурою увертюрою до майбутнього — у разі, якщо путін переможе.

   Крім того, путін переконаний, що «виграє» війну, і не виявляє жодного реального інтересу до компромісів. Навпаки, росія продовжує наполягати на повній капітуляції України. Китай, який бажає послабити Захід, охоче постачає путіну зброю, техніку і фінансові ресурси, щоб той продовжував свою кампанію. Якби Трамп зателефонував путіну для переговорів, він, імовірно, почув би казки про «українських нацистів», «історичні російські землі» та уявні «загрози» НАТО для російської безпеки.

Гітлер називав Чемберлена і його колег «жалюгідними хробаками»

   Зі свого боку, Україна, як і раніше, сповнена рішучості боротися за виживання. Президент Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти, що українці, більше ніж будь-хто, хочуть завершення цієї війни, але вони вимагають справедливого миру і довгострокової безпеки. Угода «земля в обмін на припинення вогню» не дасть ні того, ні іншого, адже росія неодноразово демонструвала, що їй не можна довіряти. За останні кілька років росія нахабно порушила безліч договорів та угод, включно зі статутом ООН 1945 року, договором про нерозповсюдження ядерної зброї 1970 року, угодою про Чорноморський флот 1997 року, договором про дружбу між росією і Україною 1998 року, договором про Азовське море і Керченську протоку 2003 року, Харківськими угодами 2010 року.

   Тим часом нездатність Америки зупинити агресію росії у 2014 та 2022 роках і небажання скористатися своєю міццю для захисту України значно підірвали її авторитет. З огляду на те, що понад 70% українців готові продовжувати боротьбу, Зеленський не може погодитися на угоду, в якій відсутні конкретні безпекові гарантії та надійні механізми їхнього виконання.

   Очікувана українська «мирна» угода Трампа викликає велику тривогу в таких країнах, як Польща, Швеція, Фінляндія, країни Балтії, Норвегія, Японія і Південна Корея. Якщо дозволити путіну оголосити перемогу, це створить небезпечний прецедент, який заохочуватиме акти агресії в майбутньому — особливо якщо Америка під керівництвом Трампа послабить НАТО та інші військові альянси.

   Наразі світові лідери розглядають можливість розв’язання проблеми переговорним шляхом, але їм слід пам’ятати, як довірливе ставлення до запевнень Адольфа Гітлера щодо Судетської області дозволило нацистській Німеччині знищити Чехословаччину і проклало шлях у Другу світову війну. Сьогодні перед демократичними країнами постає схожий вибір: підтримати Україну, щоб запобігти майбутнім конфліктам, або ж створити ризик, що війна дійде до їхніх кордонів. У протистоянні з осмілілою віссю, яка включає росію, Китай, Іран і Північну Корею, нездатність до рішучих дій спровокує лише подальшу агресію!

   Хоча США залишаються панівною економічною і військовою державою, вони не можуть повністю контролювати дії найбільших геополітичних гравців. Наприклад, Євросоюз поступово підвищує свою частку у військовій та економічній допомозі Україні й очікується, що продовжить це робити. Україна має у своєму розпорядженні достатні фінансові ресурси, щоб продовжувати оборону щонайменше рік, а з огляду на те, що $320 млрд заморожених російських активів здебільшого зберігаються в Європі, ЄС міг би фінансувати потреби України (оцінювані в $100 млрд на рік) ще кілька років.

   Низка європейських країн, зокрема Данія і Норвегія, активно вкладаються в оборонну промисловість України, допомагаючи формувати новий потенціал — виробництво боєприпасів, безпілотників зі штучним інтелектом тощо. Європейські країни також нарощують власну оборону, хоча й неспішно. Фрідріх Мерц, який, найімовірніше, прийде на зміну канцлеру Німеччини Олафу Шольцу після лютневих виборів, схоже, готовий допомагати Україні більше, ніж нинішній уряд.

   Підтримка України не тільки забезпечує широку громадську підтримку, а й узгоджується зі стратегічними інтересами ключових галузей США та Європи. Американські енергокомпанії готуються замінити росію як основних постачальників Європи, особливо якщо ЄС посилить економічні санкції. А оборонні підрядники США отримують прибутки, поставляючи зброю Україні та її союзникам. Яскравим прикладом стала Словаччина: незважаючи на антиукраїнську риторику прем'єр-міністра Роберта Фіцо, словацькі виробники зброї продовжують постачати в Україну необхідну військову техніку.

   Тим часом у росії вже закінчуються найважливіші ресурси: її економіка перегріта, а ключова ставка центробанку сягнула 21%; її армія зазнає величезних втрат, які українські джерела оцінюють у біля 1800 убитих або важкопоранених російських солдатів щодня; її арсенали радянських часів швидко виснажуються. Якщо дозволити цій економічно недорозвиненій державі з клановим капіталізмом реалізовувати свої імперські амбіції, навряд чи така спадщина буде втішною.

   Ба більше, ідея кинути Україну нагадує принизливе виведення військ США з Афганістану та В'єтнаму. Невже Трамп хоче, щоб його запам’ятали, як сучасного Невілла Чемберлена? Нещаслива політика умиротворення Гітлера обіцяла принести «мир для нашого покоління», але призвела до найбільш руйнівної війни в історії людства. Гітлер називав Чемберлена і його колег «жалюгідними хробаками». Так само путін, голова КНР Сі Цзіньпін і північнокорейський диктатор Кім Чен Ин сміятимуться над Трампом, якщо він пожертвує Україною заради умиротворення росії.

  Політика президента США Джо Байдена — підтримувати Україну, але обмежувати її військовий потенціал, щоб не «спровокувати» росію, — не принесла миру, хоча минуло вже понад 1000 днів повномасштабної війни. Перспектива швидкого врегулювання може видаватися привабливою, однак примушувати Україну до здачі настільки ж марно, як і лікувати зламану ногу пластиром.

   Підходи колишнього президента США Рональда Рейгана — «мир за допомогою сили» — виглядають більш підходящою моделлю: посилити тиск на росію шляхом посилення санкцій і міжнародної ізоляції; забезпечити Україну сучасною зброєю і послабити операційні обмеження, як це нещодавно зробив Байден, який дозволив українській армії застосовувати американські ракети великої дальності і протипіхотні міни; продемонструвати непохитну рішучість, збільшивши бюджет Пентагона.