«Це був не лише запах поля, а запах свободи, запах його життя»

Взимку я виїжджав на поле, щоб побачити рівень снігу. Якщо його було мало, я хвилювався, щоб земля занадто не перемерзла.

Навесні ми обробляли землю. Вибирали каміння. Застосовували технологію no till, щоб не руйнувати її мікроструктуру, щоб зберігати природній стан. А пізніше засівали.

Влітку я приїжджав на поле, щоб взяти горсту землі на його початку, десь у середини та на прикінці. Я хвилювався, якщо земля була пересушена. На прикінці літа збирали врожай.

Восени ми годували землю залишали те, що належило їй по праву. Пізніше зосівали озимими.

Я був дитиною міста. Ненавидів у дитинстві працювати на огороді, допомогати батькам на дачі. Але життя хитре на вигадки. Серед безлічі можливостей я прийшов до фермерства.

Є щось дивовижне у цій праці. Вона вимагає дисципліни. Самовіддачі. Є надихаюча сила, коли ти все зробив вірно і збираєш свій врожай. А головне, запах землі. Це був не лише запах поля, а запах свободи, запах можливості, запах її життя.

Зараз, коли я бачу поля вкриті підбитою технікою, спаленою вибухами... Коли я беру зараз горсту цієї землі, я не відчуваю. Не відчуваю її життя. І для мене фраза - "вони вбивають нашу країну" має і цей зміст. Для мене це так само, як вбивство наших жінок та дівчат, що могли народити, дати нове життя.