Чимало продуктів в Європі пропонуються споживачеві дешевше, ніж в Україні. Експерти пояснюють це великими дотаціями від Євросоюзу, які, своєю чергою, відрізняються у різних країнах залежно від ефективності аграрного лобі в урядах, а також від того, як уряд відстоює своїх аграріїв на європейському рівні. А найбільш активними борцями за гроші з європейського бюджету є поляки. Про це повідомляє Фокус, пише agronews.ua.

Пачка вершкового масла 82% в українських супермаркетах продається за ціною від 76,80 грн за 180 г до 168,10 грн за 200 г. Водночас у Польщі 200-грамову пачку масла можна купити за 6,25 злотих (62,27 грн), а за акцією — по 4,00 злотих (39,84 грн). В Естонії польське масло взагалі демпінгує: 0,92 євро за 200 г (39,33 грн) — тобто дешевше, ніж у самій Польщі.

Експертка Світового Банку Оксана Руженкова вважає, що немає нічого дивного в тому, що у Польщі та країнах Балтії молочні продукти виявляються дешевшими, ніж в Україні.

“Польща не є сировинним ринком, 60% сільськогосподарської продукції, що виробляється, вона переробляє, — зазначила експертка у розмові з Фокусом. — А підприємства, які, до речі, Польща збудувала на грантові кошти від ЄС, є одними із найпотужніших виробників та експортерів молочки”.

Є пояснення й тому, чому польське масло в Естонії продається навіть дешевше, ніж у країні-виробнику. Річ у тім, каже Руженкова, що Польща отримала не лише субсидії на будівництво переробних підприємств, а й дотації з євробюджету для експортерів після втрати російського та білоруського ринків. Тому польська молочна продукція справді може продаватися за кордоном дешевше, ніж у Польщі.

“Мобільні поляки завдяки європідтримці швидко вийшли на ринки Африки, Азії, Китаю і не тільки. Уважні покупці могли помітити, що весь минулий рік польське вершкове масло переважало на українському ринку, — нагадує експертка СБ. — Наші виробники не встигли зорієнтуватися у змінах споживчого попиту на початку війни і пропустили той момент, коли Україні стало бракувати вершкового масла. Натомість поляки охоче імпортували українське сухе молоко і буквально завалили наш ринок польським вершковим маслом. На щастя, цього року ситуація вирівнюється, тож поляки знову змінюють географію збуту. Сегмент молочки дуже мобільний та добре розвивається”.

За словами Оксани Руженкової, не можна не згадати і молочне виробництво країн Балтії: воно доволі розвинене, продукція різноманітна та має попит. “Балтійська школа молочників заслуговує на повагу. До того ж це сильні експортери, які непогано “штовхаються ліктями” на світовому ринку”, — підсумувала експертка.

Водночас виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин зазначає: 70% доходів європейського фермера — це дотації.

“У ЄС дуже високий рівень дотацій на кожну одиницю виробленого продукту. Можна сказати, що Європейський Союз досяг у аграрному секторі “аграрного соціалізму”, — зазначив експерт у коментарі Фокусу.

Олег Пендзин пропонує провести невелике порівняння. Середній розмір фермерського господарства у Польщі становить 10 га, середня зарплата — 1500 доларів, земля — піщаний ґрунт, водночас діє суворе обмеження використання хімії та пестицидів.

А тепер умови в Україні: середній розмір — 89 га, середня зарплата — 400 доларів, земля — чорноземи, та практично жодних обмежень у використанні хімії. Очевидно, каже експерт, що за таких вихідних даних про якусь особливо високу ефективність польського фермера не йдеться: річ виключно в дотаціях.

Система дотацій аграріям у різних країнах відрізняється залежно від ефективності аграрного лобі в урядах, а також від того, як уряд відстоює своїх аграріїв на європейському рівні, продовжує Олег Пендзин. За його словами, найбільшого успіху в цьому досягли поляки — вони дуже активні борці за гроші з європейського бюджету. А ось країни Балтії набагато спокійніші.