ЛЮДИ ТВОЇ, МЕЖІВЩИНОПРО ГОЛОВНЕ

А головне спом"янули хорошу, доброзичливу й непересічну людину – Петра Максимовича Бабця

19  травня, 2025 року

У Межовій відбувся зворушливий пам’ятний захід, присвячений постаті Петра Максимовича Бабця – знаного історика, поета, краєзнавця, публіциста, якого багато хто називав «межівським Сковородою». Люди різного віку, учні, колеги, друзі, знайомі й ті, хто просто колись читав його вірші чи книги, зібралися, аби вшанувати людину, яка залишила по собі глибокий слід у житті громади.

 

Захід проходив у двох локаціях: у Межівському історико-краєзнавчому музеї та в Центральній публічній бібліотеці. Саме в цих місцях Петро Максимович був частим гостем і активним учасником десятків подій, присвячених історії, культурі, поезії та людям краю.

Тут звучали теплі слова, спогади, вірші, пісні. Присутні згадували, як він писав і мріяв. Дехто вперше дізнався, що Петро Максимович грав на скрипці. Хтось просто слухав мовчки і згадував. Через війну не всі змогли приїхати особисто, але долучилися через відео- та аудіозвернення.

Прозвучав й один цікавий факт – виявилося, що насправді Петро Максимович народився 19 червня, хоча усім говорив, що 19 травня.

Петро Максимович пішов у вічність 16 листопада 2024 року. Та лишив по собі більше, ніж просто книги, – він залишив добру тінь у серцях багатьох людей, які його знали.

– Він, як калейдоскоп – у нього стільки барв, у нього стільки променів. А найбільше, що він вірний краєзнавству, своїй ідеї. У нього в голові завжди були якісь ідеї, – згадує Галина Осьмуха.

– Я запитую, як ви пишете? А він мені каже: я сідаю на велосипед і їду в Демурине, приїжджаю назад – і пишу, пишу, пишу. Пишу до самого ранку», – пригадує Лариса Гусаренко.

Протягом життя Петро Максимович був педагогом, дослідником, літератором, журналістом, автором понад 25 краєзнавчих видань. Він відкривав нові імена, шукав історичну правду, повертав із забуття репресованих земляків.

– Хтось вважає його великим, а хтось – дивним. Я ж дуже вдячна, що він відкрив для загалу мою поетичну творчість і привернув мою увагу до краєзнавства, – поділилась поетеса Лідія Сотник.

Його пам’ятають не лише як дослідника, а й як тонку, поетичну натуру.

– Він міг побачити людину й одразу написати про неї вірш. Він уже бачив сутність цієї людини, – підмітила Алла Тишковець із Межівської школи мистецтв, яка разом із Петром Максимовичем створила близько 100 пісень.

– Завдяки йому я добре знаю історію. Він умів зацікавити. У нас у школі він викладав історію й суспільствознавство, – згадує Людмила Варюха.

– У Новогригорівці під його впливом була написана історія села, школи, життєписи солдатських вдів. Він відкрив мені творчість Андрія Казки і Тетяни Сулими. Завдяки йому для мене інакше засяяли автори Межівщини, — розповіла Наталія Сметана.

І хоча багато хто знав Петра Максимовича роками, під час заходу навіть вони відкривали для себе нові факти з його життя.

– Думаю тепер: а як написати його біографію? Як зібрати все, чим він займався? – задумливо промовив Сергій Чорний.

– Петро Максимович був унікальною людиною. У нього така пам’ять! Знав імена, дати, вулиці, історії – про кожного, кого зустрічав. І завжди питав не про себе, а про вас. Він був світлою, мудрою, глибокою людиною, – говорить Ольга Кудрявцева.

Петро Бабець залишив по собі більше, ніж спогади. Він залишив орієнтир: шукати зміст, бачити суть, не мовчати і не дозволяти мозку «відпочивати». Його ім’я вже вписане в історію Межівщини – але головне, що воно продовжує жити в пам’яті людей.

Підготувала Сніжана Салівон. ("Межівський меридіан")