Вчіть дітей думати за ближнього, це запорука виживання нації, - Маруся Звіробій
За матеріалами інтернет-видань
29.03.2024
298
Маруся Звіробій, військовослужбовець ЗСУ ДШВ, сторінка ФБ.
Для "заморених війною", здорових людей.
Хто втомився, дайте знати. От так щоб втомлено, тупо повзеш до перемоги, коли твоя батарейка постійно заряджена на 1%, а функції задньої передачі в організмі не передбачено. Можеш вирубитись, поспати, шоб іще трохи вперед проповзти. Потім зустрічаєш хорошого друга на шляху, гегееей пообіймались, потріщали, ще й посміялись, із чого знайшли, може вареників наварили з сиром і сметаною, підзарядили один одному батарейки та поповзли далі в одному напрямку.
З розумінням, шо рухатимешся, поки маєш сили. Бо навколо тебе гинуть люди, а вони тобі не чужі. Вони твої. Ця громадянська відповідальність і є тим одним відсотком. Якщо ще, окрім неї, є сили, так то виключно заслуга вареників, дітей, котів, собаньок і картоплю скоро садить. Тому тільки вперед.
Зіштовхнувшись лобом з масою суспільства, лоб не витримує у тих, хто там хоч трохи має якихось мізків в голові для елементарної аналітики. Які масштаби абсурду керують життями, особливо, коли ти здатен усвідомити, що життя в кожного лише одне. Того світу не буде, ти перестанеш існувати, тому пасувало би існувати якійсь справедливості, але ніт. Якісь самозакохані, недалекі, обмежені розумом істоти зливають масово в грунт сотні тисяч кращих за себе, розумніших, сміливіших, гарніших, не маючи до них ні краплі емпатії й жалю. Просто, щоб утримати владу.
Потім такі хитромудрі обов'язково виживуть і розплодяться, заганяючи історію нашого народу ще на століття в середньовіччя. І я це сиджу... дивлюсь на це все... і не знаю що вже думати, не бачу рішень.
Одне питання, що не дає мені спокійно жить, хто і коли вбив у мою голову думку, що я взагалі маю з тим щось робити? Я так бачу, що в нас суспільство поділяється на дві нерівні частини, в кого вбито в голову цього цвяха відповідальності за взагалі тобі незнайомих українців і хто вільний від таких роздумів. Від співвідношення саме цих двох категорій прямо залежить, будуть воювати наші діти чи ні. І чи взагалі вони матимуть свою державу, чи стануть наймитами, розкиданими по інших державах, чужі серед чужих.
Бо колись багатьом війна на Донбасі була не їхня війна, і тих українців було не жаль, аж так, щоб самим приєднатись до оборони. Це була пастка для всіх. Вона спрацювала.
Якби думали й переживали за інших, як за своїх, мали б зовсім іншу історію не тільки сьогодення, але й попередників.
Вчіть дітей думати за ближнього, це запорука існування нації. Разом з ними збирайте допомогу постраждалим, обговорюйте чужий біль, не ховайте від нього дитячі очі, аби й вони не виросли егоїстами.
Ми ще колись змінимося. Якщо докладемо зусилля.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ