Відома поетеса Алла Василишин мріяла стати фермером

За матеріалами інтернет-видань 05.12.2025 272

Алла Василишин пише вірші, виховує двох дітей та впевнена у тому, що кожна людина приходить у цей світ, щоб змінити себе на краще.

Карітас Івано-Франківськ, неприбуткова організація, сторінка ФБ

В Міжнародний день людей з інвалідністю 4 грудня публікуємо історії, що надихають.

Алла народилася у Вознесенську Миколаївщини. Усміхнена, допитлива дівчинка, яка же в півроку пробувала ставати на ніжки – вона змалечку вже прагнула пізнавати цей світ. Та згодом мама помітила, що щось не так. Маленька Алла почала слабшати. Довго лікарі не могли знайти відповідь. Спершу ставили ДЦП і лише в чотири роки прозвучав справжній діагноз — спінальна м’язова атрофія (СМА). Рідкісна, спадкова хвороба, яка трапляється в одного на десять тисяч.

До десяти років Алла ходила до школи. Кроки давалися важко — десять метрів, і втома накриває хвилею. Колінні суглоби слабшали, сходи стали випробуванням. Погіршувало ситуацію відношення дітей. Алла ходила важко, каже, “як качечка”, замість співчуття чула насмішки. Від п’ятого класу дівчинка перейшла на індивідуальне навчання вдома.

Шкільний завуч, який взяв на себе більшість уроків, став не лише улюбленим учителем — а другом, наставником, провідником у світ культури. Він був гумористом, театралом, поетом, і саме він відкрив Аллі красу літератури.

“Ми перечитали весь «Кобзар» у ролях”, — згадує жінка.

А сама вона почала писати у 16 років. Алла любила притчі – короткі життєві історії з мудрістю між рядків. І вона часто перетворювала їх у вірші. Бо сама у дитинстві вона часто запитувала: “Чому саме я?”. Це був розпач дитини, яка думала, що вона така одна в цьому світі. І лише з роками та досвідом прийшла відповідь: кожен приходить у світ, щоб змінити свої недоліки, негативні риси характеру.

“Я маю, що змінювати у собі. Це моя гординя. Я змалечку казала: «я сама», не хотіла допомоги. Не могла приймати подарунки. Але я працюю над собою і вже бачу зміни.”, – розповідає жінка.

Закінчивши шкільну програму, Алла вирішила: вона має бути корисною для сім’ї. Спершу дівчинка зайнялася фермерством: в інкубаторі вирощувала курчат, гусенят, індичат.

“Я в душі фермер. Мріяла стати ветеринаром, але в нас не було такого навчального закладу”, – розповідає Алла.

Тож вивчилась на бухгалтера — і ця спеціальність згодом стала їй у пригоді. Родина відкрила власну справу – продуктовий кіоск біля дому.

«Я так любила те віконечко, через яке спілкувалася з людьми”, – пригадує жінка. – А ще мріяла про те, щоб зробили асфальтовану дорогу вкінець вулиці. І коли я вперше поїхала у санаторій у 23 роки, то коли повернулася — не повірила очам: з’явився один кілометр нової асфальтованої дороги».

Вона проїхала нею до кінця, і там побачила жінку на візку. Вперше — людину, таку як вона у своєму місті. Потім з’ясувалося, що і брат тієї жінки також пересувається на візку.

Алла — заміжня. З чоловіком Василем познайомилася в Криму в санаторії — тричі потрапляли в один і той самий заїзд. Жінка вирішила, що це доля. Василь з Івано-Франківська, теж пересувається на кріслі колісному. Інвалідність чоловіка – це наслідок після перенесеної хвороби. А щоб Аллина хвороба не прогресувала щомісяця потрібно 275 000 гривень, тому жінка мріє, аби ліки для людей з СМА стали доступнішими, адже у сім’ї таких грошей нема.

Подружжя навчилося приймати себе, адже є заради кого – син і донька, які люблять їх понад усе. І це дає сили. А ще Алла бере сили у віршах. Нещодавно вийшла її збірка “Там, де живе надія”. А найулюбленіший вірш – «Я просто людина».