Війна: на прифронтових територіях лишається вірити тільки в дива

Богдана Лясківська   (rbc.ua)

Сумська область, що межує з Росією, змогла вистояти на початку повномасштабного вторгнення: окупантів звідси вдалося досить швидко вибити. Та ворог не відмовився від планів повторного наступу. Як нині живуть мешканці прикордонних територій Сумщини поруч зони бойових дій — у репортажі військової кореспондентки РБК-Україна.

ПЕРШИЙ знак, що ми наближаємося до Росії, — підірване авто на узбіччі. Далі — кілька зруйнованих ущент будинків. На сільських вулицях порожньо.

В центрі села колись був великий гарний магазин, під’їжджаємо до нього — тут руїни (на фото). Дах пропускає краплі дощу, вони стікають по розбитих вітринах. Кілька товарів, на диво, досі стоять на прилавку.

Рушаємо далі: розбиті пожежна частина, відділення пошти, ще один зруйнований магазин. Усе, що забезпечувало життя людей, росіяни знищили.

В селі залишилась місцева вчителька. Школа тут теж пошкоджена, всіх дітей евакуювали, але вона продовжує проводити віртуальні уроки навіть під обстрілами. Пані Людмила (на фото) веде мене у підвал. Там стоять два ліжка, телевізор, роутер і ноутбук, а на поличках, як і має бути в доброї господині, — банки з овочами на зиму.

«Мої чоловіки мені все облаштували. Тут працює Інтернет, навіть коли нема світла. Тож і під час обстрілів я можу проводити уроки для діток», — розповідає пані Людмила.

Вона каже, що дуже важко залишатися в селі. Росіяни постійно скидають КАБи та застосовують БПЛА різних типів, полюють на цивільних. Були, на жаль, і смертельні випадки. Чоловік, який раніше також учителював, загинув у себе вдома від удару по будинку.

Місцеві розказують, що БПЛА тут літають цілодобово, десятками за день, тероризуючи населення. Нещодавно FPV-дрон влучив у родину на вулиці.

Один з мешканців села, бойовий медик, повідав, що неодноразово доводилося надавати допомогу цивільним при пораненнях. Стверджує, що після початку Курської операції стало краще: ворога відсунули від кордону, і він уже не може добивати артилерією до сіл на прилеглих територіях. Але противник не припиняє терору і натомість застосовує дрони та авіабомби.

Мешканці села часто мусять самотужки захищати свої домівки від ворожих БПЛА. В гаражі у місцевого чоловіка — вже ціла колекція збитих безпілотників різних типів, від великих «крил» до маленьких дронів. «Збивали і з мисливської рушниці, і зі стрілецької зброї, і наші друзі військові нам допомагали, і РЕБ іноді глушить. Захищаємо свої домівки як можемо», — змальовує ситуацію селянин.

Голова Сумської ОВА Володимир Артюх певен, що росіяни навмисно намагаються знищити інфраструктуру та всі місця життєзабезпечення жителів, аби зачистити цю територію від людей. Водночас адміністрація робить усе можливе задля евакуації місцевих, щоб уберегти їхні життя.

Далі їдемо в Білопілля. Це містечко постійно страждало від артилерійських обстрілів росіян. Уся центральна вулиця посічена «Градами». На оздобленні вцілілих будинків — вм’ятини від уламків боєприпасів. До ворожих сил звідси — п’ять кілометрів.

З одного із пагорбів чітко видно територію РФ. Зараз похмуро, а в ясну погоду місцеві можуть спостерігати переміщення росіян і населений пункт Тьоткіно.

На цьому ж пагорбі стоїть зруйнована хатина, а позаду неї видніється ще ціла вулиця руїн, які раніше були чиїмись домівками. Місцеві згадують ту страшну ніч, коли росіяни масовано обстрілювали касетними боєприпасами: застосували проти цивільних зброю, заборонену Женевською конвенцією.

Заступник голови Білопільської міської ради Володимир Відуєв наголошує на особливості цієї громади: вона розташована на пагорбі й тому легко проглядається ворогами, які можуть завдавати ударів по місту та околицях.

«Нещодавно був випадок на прикордонні, там унаслідок прильотів загинуло двоє чоловіків. Та через постійні обстріли їх неможливо було забрати. Лиш за місяць військові змогли евакуювати тіла. І ми їх поховали по-християнськи», — розповідає В. Відуєв.

Загалом у місті зруйновано дуже багато будівель: школа, садочок, будинок культури, відділення поліції та сотні помешкань мирних жителів. Під постійними обстрілами — міська лікарня. Після чергової атаки тут було знищено кабінети, вибито всі вікна. Проте лікарі не можуть припинити своєї роботи, вони змушені підлаштовуватися до воєнних реалій. Мусять працювати і під авіабомбами, тож у лікарняному підвалі облаштували і палату, і операційну.

«Часто доводиться робити операції під час обстрілів. До нас звертаються із пораненнями, зазвичай мінно-вибуховими. Для того, аби вберегти і пацієнтів, і лікарів, проводимо операції тут, у підвалі», — розповідає заступник головного лікаря Білопільської міської лікарні Ірина Охріменко.

В місті досі залишається чимало людей старшого віку. Вони прожили тут усе життя і навіть попри небезпеку не хочуть полишати домівок.

На вулиці зустрічаю немолоду жінку. Вона з чоловіком пережила авіабомбардування. КАБ влучив поруч будинку пенсіонерів. Пані Галина проводить нас у сусідню домівку, повністю зруйновану всередині й непридатну для проживання, а згодом веде до себе.

В її хатині вже зроблено частковий ремонт знесеної покрівлі. На стінах тріщини та відломлені шматки оздоблення.

«Я пам’ятаю страшні вибухи. Будинок ніби підняло і кинуло знову на землю. Все посипалося на голову зі стелі…» — згадує жінка.

Пані Галина каже, що їх урятувало диво. В сусідній кімнаті вона зберігала багато ікон, які сама вишивала бісером. І саме в тій частині нема жодної тріщини.

Людям на прифронтових територіях доводиться вірити в дива. Вони моляться небесам, аби завтра могли прокинутись і ворожий скид не знищив їхніх домівок. Адже росіяни навмисно цілять саме по цивільних.

* * *

Місто накрило снігом. Надходила пора, яку весь світ чекає через різдвяні свята та зимові розваги. Проте в нас реалії відрізняються від світу. Я ступаю на засніжену землю і чую хрускіт. Але це не сніг рипить, під снігом лежать уламки скла з будинків, в яких раніше жили люди. Колись і вони також чекали на Різдво і милувалися засніженими краєвидами, а тепер їхні домівки знищила росія…