Він жив, як античні філософи

3 грудня 1722 р. у с. Чорнухи, Лубенський полк народився Григорій Сковорода, мозок нації № 1, видатний український мандрівний філософ, поет, педагог (†1794). Про це повідомила краєзнавець Ганна Черкаська.

Вона зазначила , що “мандрівним університетом і бродячою академією», «українським Сократом» Ізмаїл Срезневський називав Григорія Сковороду. Він помер на 72-му році життя 29 жовтня (9 листопада) 1794, с.Іванівка, на Харківщині.
Григорій Савович народився 22 листопада (3 грудня) 1722 р. у с. Чорнухи, Лубенський полк. Хоч із дев’яти років лишився круглою сиротою, але здобув найкращу на той час освіту, і став учителем по життю.
П’ять років перебував за кордоном: у Будапешті, Братиславі, Відні, Італії, Празі.
У молодості Сковорода мав одружитися з дочкою хуторянина Оленою Майор, але перед вінцем задумався, як зміниться його життя. Уявив подробиці, зібрав речі – пішов світ за очі. Навіть зрадів Сковорода, коли дізнався, що Олена Павлівна вдало вийшла заміж.
У 1754-1759 рр. Сковорода на запрошення поміщика Степана Томари служив учителем його сина, Василя. Як згадував В. Томара, його батько, переяславський полковник, попросив приятеля, київського митрополита Т. Щербацького, прислать у маєток Коврай наставника, розумного, освіченого, з ґречними манерами. На думку митрополита, саме Сковорода був розумним, знав більше 10 мов, грав на скрипці, бандурі, гуслях, флейті; «умів поводити себе на публіці», бо багато років прожив при імператорському дворі та за кордоном. Любомудр відмовився від блискучої кар’єри, став мандрівним філософом. Босоногий мандрівник носив торбину з сопілкою із слонової кістки, оправлену золотом, і книгу, писану в Давній Русі.
Його учень Василь Степанович Томара (*1746 — ↑1819), дипломат, посол Росії в Туреччині, сенатор, дійсний таємний радник. учень і друг Григорія Сковороди (збереглася частина їхнього листування), приятель В. Капніста.
Як писав С. Єфремов, коли треба було знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між «сковородинцями», тобто учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки.
Навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода.
Кошти на новий університет, після заклику і «драматичних жестів» Каразина (р. 1802). посипались головним чином од учнів Сковороди, знайомих і приятелів його, тих жертв зразу ж набралось на велику, як на той час, суму — 400 .000 крб. Довгий час говорили, що Харківський університет – це пам’ятник учителю від учнів.
Аристократ духу, він жив, як античні філософи, за канонами свого вчення. «Світ ловив мене, та не спіймав».
Веселий, балакучий Сковорода, у неділю, 9 листопада 1794 р. обідав з друзями, читав їм свої вірші. По обіді пішов до дуба, почав копати біля нього. Скінчив роботу, зайшов до кімнати, переодягся і ліг на лаві на віки вічні.
Учень і ніжний друг Сковороди, Михайло Ковалинський, у маєтку якого учитель упокоївся, написав першу книгу про Г. Сковороду, у своїй садибі в Сковородинівці створив музей учителя. Сьогодні, правда, тільки срібний кишеньковий годинник, зроблений у Лондоні, єдина річ, що належала Сковороді.