Воювати, і жити, і народжувати дітей...
За матеріалами інтернет-видань
14.08.2026
92
В Україні борються два наративи. Один наратив — «це абсолютна єдність і жертовність. Ми повинні жертвувати, обмежувати себе в усьому і присвячувати себе боротьбі з агресором».
Інший наратив — «життя коротке, треба його жити, тож розважаймося, будемо танцювати, співати і веселитися, і жити своїми власними інтересами».
Роман Кечур, психоаналітик, "НВ".
Коротка війна передбачає домінування першого наративу. На короткий час можна консолідуватися, об'єднатися і на одному диханні пробігти цю спринтерську дистанцію.
Довга війна — це війна для стаєрів. Вона передбачає, що головним завданням є зберігати працездатність і боєздатність нас як нації.
Це передбачає, що нам потрібно їхати на такому собі велосипеді. Одна педаль велосипеду — це воювати, консолідуватися, концентруватися, а друга педаль — це розслаблятися. Це означає і танцювати, співати, святкувати, народжувати дітей. З цього випливає ще й екстремальна необхідність ротувати військових на фронті.
Перед нами стоїть завдання об'єднати ці дві протилежні стратегії. Це передбачає, що ми повинні культивувати довіру до людей, які сьогодні святкують якусь подію разом, довіряти, що вони не всі ресурси, не всі гроші потратили на святкування, а що завтра вони зранку встануть і будуть допомагати нашій армії і працюватимуть заради цієї країни.
Якщо ми будемо мати цю довіру, ми перестанемо дивитися на світ очима жертви, яка вимагає від усіх сприймати все лише так, як вона.
Ми навчимося і воювати, і жити під час війни, бо невідомо, скільки ця війна ще буде тривати. Скоріше за все, вона не скоро завершиться.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ