Я ЄСТЬ НАРОД, ЯКОГО ПРАВДИ СИЛА... АБО ПРОЧИТАЙТЕ ПАВЛА ТИЧИНУ СЬОГОДНІ

   Всі ми ще зі шкільної парти пам'ятаємо цей вірш Павлва Тичини - "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була" - і далі за текстом. Але нам не дозволяли знати, що ХРЕСТОМАТІЙНИЙ варіант цього твору насправді не що інше, як скорочений і, даруйте, кастрований, якщо порівнювати з тим, який поетом був написаний. Мало того, що Тичину примусили переробляти вірш - йому, як тепер з"ясовано, ще й поставили умову: НЕ ПЕРЕПИШЕ - прирече себе на заслання. Сьогодні можна по-різному тлумачити й оцінювати рішення, яке прийняв Павло Григорович, бо то вже справа честі і совісті, а також, якщо хочете знати, страждань Поета. За будь-яких міркувань нам одначе варто перечитати ПОВНИЙ варіван твору, який сьогодні інакше, як актуальним і вчасним, сприймати не можна. Сьогодні це гнівний і рішучий заклик громити руських окупантів на своїй землі і домагатися нарешті остаточної та незаперечної перемоги над ними.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в траву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Сини мої, незламні українці, 
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей з ярма спішіте визволять! 
На слобожанських нивах, на подільських, 
на Чорнім морі — я прошу, молю! — 
вбивайте ворогів, злодюг кремлівських,
вбивайте без жалю!
Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! — 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать! 
І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…
І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.
Кремлівська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову!
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Павло Тичина.