«Я тут війну пережила, колгоспи пережила, і ядерну зиму якось переживу»

За матеріалами інтернет-видань 27.11.2024 44

Із ФБ-сторінки військовослужбовця з Дніпра Ігор Куліковський:

Товариш (сам шахтар з Донбасу) пише в лічку про репресії та розстріли в Селідовому.

Сусіди-співвітчизники запросто здають інших сусідів. У котрих родичі в Силах оборони України.

Розстріляли дядька - у нього донька медик в ЗСУ. Прямо вдома, будинок підпалили.

Під репресії потрапляють геть усі, від малих до старих.

Бо оті «сусіди», колеги по шахті, по автобазі, ще по чомусь - шукають собі шлях, як самим вижити та притертися до нової окупаційної влади.

Маленькі містечка Донбасу - це завжди була своя особа атмосфера і менталітет.

Можете мене лаяти, але в мене є таке особисте ставлення і сприйняття.

Село - трохи інша справа.

Інший світогляд, менталітет, образ життя.

Найяскравіше цей типаж (знову ж - як на мене) показаний в серіалі ВВС про Чорнобиль:

Баба сидить в сараї, доїть корову.

Військовий заходить: «Евакуація; Ядерка!»

Баба:

- Пішов нахуй, служивий! Я тут війну пережила, колгоспи пережила, і ядерну зиму якось переживу.

Бо тут - який-неякий будиночок, город, сарай, корова, цвинтар зі своїми і з заготовленим місцем біля них. Вічність українського села.

А «там» - хз, що робити, та ще й в такому віці.

Тому, заяви про те, що якісь ВПО можуть повертатися на окуповані території - це може бути.

Про обсяги й кількість - навряд чи є достовірна статистика.

Тільки пропагандивна.

Але сам факт - то може бути людське, а не політичне. Основні інстинкти, вивернуті якимось дивним вихованням та образом життя.

Ті ж основні інстинкти дозволять комусь і сусіда здати, і колишнього колегу. А комусь не дозволять.

В тому ж Селідовому (теж добрі люди повідомляють) мк Южний - кцпи влаштували крематорій. Там новенька вугільна модульна котельня, топка два з половиною метри. Пристосували. Тихенько палять трупи цивільних.

«А як вскрилось? Люди ходили до родичів на той Южний, та не повертались назад. А потім хтось носом відчував дивний аромат з труби. Різні людини писали, що так, спалюють трупи.

Газа у Селидовому давно нема, а ця котельня - єдина на вугіллі. Так шо все логічно.»

Чи може бути подібне не на Донбасі, а десь на півдні чи в центрі Україні?

Здача і стукачество, повернення під окупантів?

Не зачаровуйтеся. Може.

І в Сан-Франциско може, і в Парижі, і в Тбілісі чи Стамбулі може.

Всюди.

Бо війна - це інше життя. З іншими реаліями, вивертами психіки і ставленням до цінностей.

Інше життя, котре ближче до смерті, ніж до життя.

Світлина - Тома И.

Попередня
Коломойський остаточно програв суд про оскарження націоналізації ПриватБанку

Наступна
Фахова зустріч для пасічників

Теги: AGRO ОТГ