Як конструюється і вбивається глобальна брехня

       Якщо довго повторювати достатньо велику брехню, люди в неї повірять, – не безпідставно вважав Геббельс. Яку саме брехню і чому обов'язково велику, він мав на увазі? Це була нацистська брехня про расову перевагу німців-арійців та висока державна посада гитлерівського пропагандиста.

Десятиліття путін повторює велику брехню, у яку вірить більшість росіян. Вона складається з "Это факт", що русскіє і українці – це "единый русский народ", а також з великої посади президента ядерної країни, на якого світ вимушений звертати увагу.

        До відвертості Геббельса наш час глобалізації та просвітництва популярних соціальних мереж додав важливу особливість. Велика брехня має спиратися на правду величезного популізму, яку назвали пост-правдою. Вона пост-правда, тому що складається з загальної істини і фактичної брехні. Саме її успішно юзає кремлівський карлик.

        Так, без сумніву, глобалізація виявила опір національних світів культурній уніфікації, яку приносить виникнення всесвітнього ринку технологічно однакових товарів і домінування окремих світових валют. Саме на цю загальну істину спирається путінська пост-правда: "Именно на унификации, на финансовом и технологическом монополизме, на стирании всех и всяческих различий строилась и западная модель глобализации, неоколониальная по своей сути..."

         кремлівська брехня продукує і використовує глобальний популізм. Це звинувачування Заходу у силовому домінуванні: "Запад отчаянно пытается единолично управлять человечеством, ... а большинство народов мира уже не хочет с этим мириться. В этом и есть главное противоречие новой эпохи. Говоря словами классика, ситуация в известной степени революционная: верхи не могут, а низы не хотят так уже жить, если говорить словами классика." Адже і він 'виходець з пролетарських низів – мама і тато прості робітники'.

         Він разом зі всім русскім народом, так само як і "традиционные общества Востока, Латинской Америки, Африки, Евразии... составляют основу мировой цивилизации" – це все "низы", яким "западная модель глобализации... навязывает неолиберальные ценности", зокрема "новомодные тенденции вроде десятков гендеров и гей-парадов". Таке силове нав'язування "чревато глобальными конфликтами или целой цепью конфликтов, что представляет собой угрозу для человечества... Конструктивно, созидательно разрешить такое противоречие ["однополярного домінування Заходу"] – вот главная сегодняшняя историческая задача."

        Пост-правду в Німеччині називають точніше – пост-фактичністю (postfaktisch). Це такий стан речей, при якому загальні уявлення не потребують перевірки конкретною дійсністю фактів, під них вигадуються факти. Підлість і цинізм путінської пост-правди настільки великі, наскільки світ дозволяє йому глобально брехати – видавати вічні моральні істини за істину фактичності.

       Ось його кульминація брехні: "Смена вех ["однополярного домінування Заходу"] – процесс болезненный, но естественный и неизбежный. Будущее мировое устройство формируется на наших глазах. И в этом мировом устройстве мы должны выслушать всех, принять во внимание каждую точку зрения, каждый народ, общество, культуру, каждую систему мировоззрений, идей и религиозных представлений, не навязывая никому единой истины, и только на этом основании, понимая свою ответственность за судьбу – судьбу народов, планеты, строить симфонию человеческой цивилизации."

І фактичний диригент кривавої війни "русского мира" з національно-культурним світом України, і випещений кремлівський полустарок з єлейними словами про 'симфонію культур в єдності цивілізації' – це той самий один глобальний покидок.

        Так конструюється будь-яка пост-правда або велика брехня сучасної комунікації. Велика посада, апеляція до культурної особливості/ідентичності, гра в популізм, морально істинні уявлення поза полем фактичності, коли все це циркулює в глобальній комунікації – її складові.

      Втім, це далеко не все, що можна сказати про світову брехню. Велика проблема сучасності у тому, що глобальній неправді вірять люди і спільноти. Приймають як істину. Це стосується не лише більшості зомбованого російського населення. І не лише кількох країн, які не голосували проти засуджуючої росію резолюції ООН. Запитайте про це ліво-право радикальних європейських політиків, як використовувати таку віру.

         Глобальну брехню не вбити самими словами. Тут межа будь-якої комунікації. Тому навіть безліч чудових заперечень найкращих коментаторів та тисячі проклять у соцмережах не вб'ють кіл в кремлівського упиря. Тут потрібна сила – насилля фактичності.

Немає нічого фактичніше, ніж людське буття, твоє і моє. Істина фактичності – це життя і смерть бійців на східних околицях Бахмута, на півдні біля Херсону або в житлових кварталах Бучі, Києва, Харкова чи Винниці та Дніпра. Вони вбивають глобальну брехню за допомогою факту західної зброї.

Не обійтися без пафосу: Життя в істині є величезною проблемою нашого часу.