Як російські терористи звинувачують у тероризмі Україну

Денис Самигін
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

           За час повномасштабної війни з Україною кремль вдавався до різних способів підвищити градус ненависті та ескалації.

Це проявлялося у демонізації захисників України, спробах їх делегітимізувати, наприклад, через навішування ярликів "нацисти", звинувачення у геноциді та в намірах застосування неконвенційної зброї (хімічної, бактеріологічної, ядерної).

Заперечуючи водночас саме поняття "війна", росія, таким чином, ніби відмовляє україцям у праві вважатися рівним і гідним воєнним противником. Натомість, кремлівська пропаганда криміналізує український самозахист, представляє його "злочином", проявом "радикалізму" тощо.

Ще одним гучним звинуваченням (і наративом для дужчого розкручування маховика війни) є так званий "український тероризм". 

Центр стратегічних комунікацій з'ясовував, як росія використовує цей аргумент, і чим на це відповідає демократичний світ.

"Нацистів" перекваліфіковують на "терористів"

       Ще 26 липня фракція держдуми "справедливая россия – За правду" подала законопроєкт про визнання України "терористичною державою".

А 2 серпня Верховний суд рф оголосив полк "Азов" (який досі слугував лише жупелом "українського нацизму") "терористичною організацією". 

Із таким звинуваченням готувалося судилище над полоненими азовцями в окупованому Маріуполі. На щастя, цього блюзнірського фарсу все ж не відбулося. Втім, теми: "українці – терористи", "українці вчиняють терористичні акти" та "проти українців слід боротися антитерористичними методами" – періодично спливають у російському інформаційному просторі.

Ще з літа російські спікери почали згадувати про формат "контртерористичної операції", також відомий за короткою абревіатурою КТО. 

25 серпня про особливості режиму КТО розповідав керівник вже згадуваної фракції "Справедливая россия" міронов: "Під час проведення контртерористичної операції однією з головних цілей є фізична ліквідація ватажків бандформувань. Пан Зеленський – голова нацистської держави і головний терорист…".

Напад російських бойовиків на Слов'янський міський відділ МВС України – один із перших епізодів вторгнення росії в Україну в 2014 році

        Через місяць, 25 вересня вже гауляйтер Криму аксьонов заявляв, що після так званих "референдумів" і "входження" нових регіонів до Росії спеціальна військова операція в Україні стане контртерористичною. 

Невдовзі тему підтримав і прессекретар путіна пєсков, прокоментувавши, що рішення про зміну формату "спецоперації" на режим КТО залишається за путіним: "Мені невідомо про це. У будь-якому випадку це може бути лише рішенням верховного головнокомандувача та президента країни".

російська КТО

         Зловісна абревіатура КТО набула широкої відомості в росії під час Другої чеченської війни. Саме так свою агресію проти вільної Ічкерії в 1999 році назвав путінський режим, який тільки-тільки ставав на ноги. 

Перманентний режим контртерористичної операції в Чечні тривав до 16 квітня 2009 року. Після того, російські карателі вводили (і припиняли) ще безліч локальних режимів КТО на окремих територіях і в населених пунктах Північного Кавказу. Востаннє – у столиці Дагестану Махачкалі в травні цього року.

На момент дії режиму контртерористичної операції російські силовики отримують майже необмежені повноваження: блокувати та вбивати людей, зокрема у власних оселях. 

        Ще одна розповсюджена практика "антитерору" на Північному Кавказі – знищення будинків та майна родичів повстанців. 

У матеріалі  Бі-Бі-Сі, наприклад, є такі свідоцтва: "… Аналогічно силовики вчинять і 6 травня 2013 року в Буйнакську, де також буде підірвано будинки трьох сімей, серед рідних яких були бойовики. 

Пізніше місцеві розповідали, що з їхніх домоволодінь зникли або були зіпсовані цінні речі, меблі та техніка. Як і в Чечні, у Гімри місцеві жителі знаходили людські випорожнення просто в кімнатах своїх будинків".

Облави в рамках російських КТО на Кавказі

       Напередодні ударів по Києву 10 жовтня пропагандистська telegram-тусовка постила ось такі міркування про можливі варіанти продовження війни:

"Дзеркальний – руйнація критично важливих об'єктів на території України (для початку) – буде у "логіці війни". Асиметричний – багато варіантів – буде у "логіці політики". Хоча може бути й третій варіант: законодавче затвердження "логіки війни" як основний та базовий на невизначений період. Це як мінімум КТО (контртерористична операція), але на території всієї України (за зразком США в Афганістані), а як максимум – оголошення війни терористам, тобто київському режиму".

Не варто скидати з рахунків і роз'яснення міронова про "право" на фізичне усунення президента України в разі оголошення КТО. Втім, як повідомляли українські спецслужби, спроби замахів на Володимира Зеленського з боку російських кілерів вчинялися і без будь-якого особливого режиму.

     Тема "тероризму" і "боротьби з тероризмом" надзвичайно актуальна в росії, принаймні з часу, коли у вересні 1999 року фсб були підірвані житлові будинки в Буйнакську, Москві та Волгодонську.

"Антитерор" створив особливу атмосферу російського повсякдення: з помітною концентрацією силовиків на квадратний метр, повсюдними рамками металошукачів, парканами з колючим дротом, чисельними заборонами і необмеженим правом спецслужб стежити за приватним життям російських громадян.

      Втім, екстраординарні заходи безпеки не перешкоджали, а радше супроводжували регулярні гучні теракти в російських містах. Звісно, "терористів" потім викривали і схоплювали, але ніхто не міг дати гарантії, що на лаві підсудних щоразу опинялися дійсно причетні, а не випадкові люди, призначені на цю роль.

Свою антитерористичну параною російські окупанти принесли і в Крим. Тепер тут регулярно засуджують на великі терміни позбавлення волі громадян України, переважно з числа релігійних кримських татар. Хапають і українських військових пенсіонерів, яким шиють справи "диверсантів" та "агентів ГУР".

Україна бореться з тероризмом – світ підтримує

       В Україні проблема тероризму стала актуальною в 2014 році, з початком російського гібридного вторгнення.

Початкова назва заходів з протидії – Антитерористична операція (АТО) – відбивала радше сподівання на обмежений характер воєнних дій. А по суті йшлося про недооцінку масштабів загрози національній безпеці.

Водночас АТО була тим форматом спротиву агресії, який можна було вписати в актуальні юридичні реалії України – без запровадження воєнного стану.

       Повномасштабна агресія 24 лютого стала якісно новим (більш серйозним) викликом, але водночас загострила і терористичну загрозу, яку несли українським громадянам російські загарбники.

Реагуючи на це, 22 травня президент України підписав закон "Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну" (за основу документ був ухвалений ще 1 квітня).

На законодавчому рівні Україну вже підтримали Литва (10 травня), Латвія (11 серпня) та Естонія (18 жовтня). 

       А 16 жовтня міністри закордонних справ Естонії, Латвії та Литви виступили зі спільною заявою, в якій закликали ЄС разом з міжнародними партнерами допомогти Україні у створенні спеціального трибуналу. Цей трибунал має розслідувати злочин агресії, заповнить існуючий правовий вакуум і притягне Росію до відповідальності перед Україною.

Один із будинків зруйнованого росією Маріуполя

          Тривають відповідні процеси і в Сполучених Штатах, де ще з 1979 року існує законодавчо закріплений статус "держави-спонсора тероризму". Наразі Вашингтон вважає такими державами Кубу, Північну Корею, Сирію та Іран.

28 липня Сенат США ухвалив резолюцію, що закликає Держдепартамент оголосити росію спонсором тероризму через її дії в Україні, Грузії, Сирії та Чечні. 15 вересня до Сенату внесли відповідний законопроєкт.

       Загалом на Заході існує моральний консенсус щодо визнання путінського режиму терористичним. Зволікання з юридичною кваліфікацією наразі пов'язане лише з дипломатичними перепонами.

Тому прийняття 13 жовтня історичної резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи сталося як ніколи вчасно. В ній, у пункті 13.7 російський режим визнаний терористичним ("declare the current Russian regime as a terrorist one"). За відповідний документ проголосували 99 депутатів з різних країн Європи, 1 утримався. 

У резолюції, зокрема, згадується атака на Київ: "10 жовтня 2022 року по кількох містах України була завдана варварська серія ракетних ударів по скверах, дитячих майданчиках та житлових будинках. Цими невибірковими атаками росія ставить собі за мету застосовувати свою терористичну політику, щоб придушити волю українців до опору та захисту своєї країни та спровокувати максимальну шкоду цивільному населенню".

     А 19 жовтня під час виступу в Європейському парламенті президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила: "Вчора ми знову бачили цілеспрямовані російські атаки проти цивільної інфраструктури, і це означає нову главу в уже й без того дуже жорстокій війні. Міжнародний порядок дуже чітко визначає, що такі дії є воєнним злочином. Цілеспрямовані атаки на цивільну інфраструктуру з чіткою метою відрізати чоловіків, жінок та дітей від води, електрики та обігріву в умовах наближення зими – все це є актом суцільного терору. І ми маємо називати це саме так".

          Отже, поки росія залякує Україну режимом КТО, на заході поступово формується консенсус щодо визнання путінського режиму терористичним. І підстав для цього назбиралося більш ніж достатньо.

Чому спеціальна воєнна операція досі не стала контртерористичною операцією?

          Чому ж росія досі не реалізувала свої погрози і не переназвала спецоперацію "контртерористичною"? Річ у тому, що на ефективність агресивної війни це вже ніяк не вплине.

Окупанти й без того вдаються до всіх засобів, включно з брутальним порушенням прав людини, які передбачає режим КТО. Твердження, ніби може бути "щось серйозніше" – звичайний блеф і шантаж. Звісно, оголошення КТО може мати додатковий пропагандистський ефект для внутрішньої аудиторії, але не більше.

Водночас, крім вже і так використаних на повну можливостей, режим КТО накладає на росію і певні обмеження, які на даному етапі розглядаються москвою як небажані, несвоєчасні.

        Справа в тому, що після оголошення президента та інших органів влади України "терористами" кремль закриває для себе можливість вести з ними переговори.

Це не було б проблемою, якби міжнародна легітимність чинної влади була підірвана, наприклад, втратою більшої частини території України, а путін мав у кишені альтернативний український уряд для "налагодження з ним відносин".

        Наразі про такий сценарій абсолютно не йдеться. Навпаки, росія, контролюючи тільки п'яту частину території України, вже починає втрачати загарбане. За таких умов, російська дипломатія намагається відновити безплідні переговори з Києвом, аби лише втримати ЗСУ від наступу тимчасовим перемир'ям.

Звісно, російський терористичний режим не прагне завершення війни. Він потребує лише оперативної паузи, аби зібрати нові сили для продовження агресії.

Самигін Денис, Максим Майоров, УП