ТОБТО НЕ ОБ”ЄДНАНА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА, А РОЗ”ЄДНАНА

УЖЕ СЬОМИЙ рік минув, як усі до єдиного селища та села в Україні, а це значить, що і селищні та сільські ради пережили бурхливі і навіть драматичні часи ще однієї реформи. На цей раз адміністративної, котра після земельної також на повну силу випробовувала на міцність і особливо заодно визначала і їхнє майбутнє: бути чи не бути? Відбувалося наче ж добровільне об”єднання населених пунктів в територіальні громади, а насправді  мав місце непростий їх переділ разом зі своїми землями і можливостями. Адже перекроювалися в областях райони, а найболючіше сільські та селищні ради в самих районах. Бо одні відразу набували ознак потенційних фаворитів, а інші записувалися мов у крайні, котрі приречені відтоді безнадійно пасти задніх – правда ж?

Так от, а у Дніпропетровській області за переконаннями її реформаторів число останніх зуміли звести до мінімуму. Справді ж переважаюча більшість новоутворених ОТГ для старту отримали неабиякі перспективи, аби виконати завдання, які переслідувала ця названа доленосною реформа – забезпечити умови для розвитку територій, їх економічного та соціального благополуччя і покращення життя і необхідного задоволення потреб та інтересів населення. Одначе можна стверджувати, що знайшлася тут мабуть одна-єдина громада, прийдешнє якої вимальовувалося особливо оптимістично. А все тому, що її – Зайцівську ОТГ – очолив на той час майже легендарний в регіоні підприємець та господарник, який створив аграрну корпорацію, відому не лише в області та Україні, але і в передових країнах Європи і навіть в Сполучених Штатах та Канаді. З двох останніх кілька років поспіль регулярно приїздили фермери та галузеві науковці вивчати, узагальнювати і поширювати прогресивний досвід з нульового обробітку сільгоспугідь та безприв”язного молочного скотарства і холодного й вільного утримання свиней на відгодівлі. Мова про диво-фірму «Агро-Союз» у  селі Майському  Синельниківського краю, досягнення і успіхи якої були відомі і не давали спокою усім амбітним вітчизняним  аграрникам. А створив же її Володимир Хорішко – чоловік, який на розвалях колгоспного ладу спромігся заснувати акціонерне господарство і вивести його дійсно на рівень Європи та світу – і це без перебільшення. Як зробити і зразковим та показовим зміг, аби переймався його досвід в масштабах України.

І коли депутати на ту пору ще трьох порізно сільських рад - Зайцівської, Майської та Кислянської - зголосилися і погодили єднання в спільну громаду, Хорішко несподівано, якщо не сенсаційно виявив бажання балотуватися на посаду її голови. На посаду сільського голови і голови Зайцівської сільради в її нових масштабах. Зрозуміло, що не на жарт подивував земляків, оскільки ті не могли збагнути, «навіщо це йому, явно неймовірно удачливому власнику аграрного бізнесу»? Адже «залишається пожинати плоди і горя не знати», а це ж бо «зовсім інше, яке ще й доведеться починати з нуля і для нього неначе задруге формувати свою власну іншу кар”єру». Хоч в першу чергу уже тоді не зовсім гаряче сприйняли цей вчинок Володимира Дмитровича ті, хто досі був на чолі чи на посадах раніше існуючої Зайцівської сільської ради. Адже стало ясно їм, що скласти конкуренцію Хорішку та набраним ним у свою команду помічникам та помічницям навряд чи вдасться. Як врешті і сталося насправді.

А РІШЕННЯ «йти у владу на рівні її первинної по суті ланки» Володимир Хорішко незабаром пояснив в «предметному інтерв”ю для преси». Цитуємо:

«Наше сільгосппідприємство «Агро-Союз» виникло і нівроку працювало в межах Майської сільської ради, яка тепер входила до складу Зайцівської громади. Так от, років п”ятнадцять, якщо не усі двадцять платило найбільші в районі податки. Як в державну казну ясна річ, так і в місцевий бюджет. Тільки формула їх розподілення була така, що сільській раді перепадали копійки. З місць кошти ледве не потоками вилучалися вище, а верталися струмочками. За тодішньою формулою Майська сільська рада залишалася найбіднішою. Парадокс? Гірше: майже насмішка! Люди, які тут жили і працювали, своїми стараннями допомагали нам створювати справді унікальне та доволі успішне господарство, своїми трудами заробляли і найвищі тут податки, одначе були позбавлені можливості цією «перевагою» користуватися на власній території. Погодьтеся, що обидно і прикро. Не справедливо! То коли я дізнався, що для об”єднаних громад за більш справедливими формулами здійснюватимуться зароблені селянськими трудами відрахування і в місцеві бюджети, не став вагатися з метою та шансом не лише виняткове господарство збудувати, а й після цього винятково також заможне й спроможне село. Хіба воно цього не заслужило? Отак я і зважився випробувати себе ще й на цьому поприщі, якщо саме задля цього скористатися, не вважайте лише мене не скромним, своїми здібностями. Якщо мені відповідний творчий дар дано, то для відродження українського села витрачати його й поготів не шкода».

-Тим паче що створюючи корпорацію «Агро-Союз»,- розповідав згодом Володимир Дмитрович,- я переконався, наскільки важливо паралельно більш глибше, активніше і різноманітніше приводити в дію потенціал самого села і його мешканців поодинці, сім”ями і громад в цілому.  Адже довкіл настільки багатогалузевого підприємства, як «Агро-Союз», можна казати що конче не вистачало підприємців-одноосібників, селянських господарств, присадибних  осередків або й кооперативів, які б взялися займатися суміжним бізнесом чи надавати дрібні виробничі та обслуговуючі послуги. Вирощуючи зернові та олійні культури, а також кормові, утримуючи замало не тисячне дійне стадо корів і кількатисячне поголів’я свиней, страусів, займаючись виробництвом кормів, всілякою переробкою і навіть рибництвом, також ще й вигідно було б чимало «клопотів» перекласти на тих же ФОПів або присадибні господарства. Коротше, я бачив і планував, як струхнути, оживити село, залучити до бізнесу його мешканців, усіх як на підбір мудрих, талановитих і працьовитих. Так що моя «гра», я переконаний, була варта свічок…

ТАКИМ ЧИНОМ зараз здавалося б цілком логічно і доречно говорити та аналізувати, що Володимиру Хорішку з наміченого вдалося втілити, а що ні. Здійснив він таки чимало непересічного й новаторського на посаді очільника ОТГ. І сміємо запевнити, що міг здійснити ще більше. Але нині приходиться нам зосередитися на причинах, які завадили неординарному господарнику-бізнесмену, вперше обраному очільником сільської територіальної громади, сповна реалізувати свої благородні наміри. Справа у  тім, що до його обрання попередню Зайцівську сільську раду кілька років поспіль очолювала педагог за освітою Інна Левада, а останнім часом Світлана Борисова. Володимир Хорішко ж, приступивши до виконання обов”язків голови ОТГ, знайшов за потрібне на посаду секретаря нової, тож об”єднаної сільської ради повернути Леваду. Враховуючи може і те, що Інну Михайлівну виборці знову наділили повноваженнями депутата. Хоч Хорішку було зрозуміло, що жінка-заступник директора місцевої загальноосвітньої школи поділяла та підтримувала його ідеї. Однак неждано ця «кадрова політика» обернулася чутками та плітками, звинуваченнями навіть, наче «нинішня влада упереджено ставиться до своїх попередників». Тобто Володимир Хорішко разом з Інною Левадою «ледве не з того почали, що від них чекали». Бо несхвально ніби відгукуються «стосовно колишнього Зайцівського голови Світлани Борисової та Олени Логвиненко, яка при ній була секретарем сільради». При цій нагоді не можемо змовчати, що таке явище, як поговір чи й плітки та тому подібне нерідко, на жаль, шкодить селам, їх згуртованості і благополуччю. Краще уникати «розбірок» навздогін – згодні?

А з чого у даному випадку почалося. Десь під кінець літа 2018 року на ім’я Володимира Дмитровича надійшов лист від тодішнього голови районної Синельниківської адміністрації Сергія Турченюка. Про те, що «при перевірці архівним відділом РДА справ та документів постійного терміну зберігання Зайцівської сільської ради 6 та 7 скликань (за чотири попередніх роки – Авт.)) виявлено суттєві недоліки, які не дають можливості виконати архівом завдання у сфері архівного діловодства і прийняти подані справи на зберігання». Отака прикра неприємність, коротше!

Насправді ж, якщо хочете знати, значима, і дуже, провина посадовців сільської ради, за яку передбачена не лише адміністративна відповідальність, а і гірше. Позаяк існують вимоги і нормативи стану документів, протоколів та всіх інших рішень органів державної і самоврядної влади, переданих в архіви на тривале зберігання. Адже вони потім єдині служать підтвердженнями тих або інших діянь та актів, здійснених  по відношенню до людей, підприємств, організацій і так далі. А тут зібрані 41-м томом протоколи сесій сільради та засідань її виконкому, рішення депутатських комісій та розпорядження сільського голови містять дві сотні «прогалин, недоглядів та недоліків». Скажімо, замість оригіналів підшиті чернетки або внесені ручками чи й олівцями виправлення та вставки, а то й зовсім чисті аркуші - кінчаючи не витриманою послідовністю та відсутністю багатьох документів. Як мінімум неохайно та недбало підготували попередні очільники окремо Зайцівської сільради свою задокументовану на паперові носії «спадщину для історії», а швидше зовсім як належить її і не підготували. У листі новому голові уже об”єднаної Зайцівської громади голова РДА прямо заявив, що «у процесі створення ОТГ в районі не виникало інших суперечностей між державним архівом і сільрадами у питаннях нормативності оформлення документів». І далі: «У даному випадку така ситуація є безпрецедентною в межах всього району».

Ще ж Синельниківська РДА знайшла за потрібне нагадати, що «оскільки працівники нової команди органу місцевого самоврядування не мають права самостійно усувати недоліки та доопрацьовувати документи, то це зробити необхідно за участю діючих раніше посадових осіб, ними обов”язково мають бути і підписані». Що це значило? А те, що необхідно залучати попередніх очільників сільради – голову Світлану Борисову, а також її секретаря Олену Логвиненко. І Володимир Хорішко негайно відіслав обом листи-запрошення «знайти час, прийти до сільради і разом з теперішніми працівниками усунути недоліки та належним чином підготувати для здачі в архів документи двох попередніх скликань».

Здавалося б, для недавніх посадовниць все ясно і не мало викликати заперечень чи відмов. Але вони несподівано не відгукнулися і один тиждень, і другий. Довелося замість звичайних листів відсилати рекомендовані. Після того, правда, як за традиціями чи й звичаями села жінкам переказували, і не раз усно  - адже далеко не треба було ходити, зустрічалися кожен день. Та про що казати, якщо і рекомендовані також не допомогли – от в чому річ. Не повірите, та Володимиру Хорішку нічого не лишалося, як просити «сприяння» дільничного поліцейського. Той під власноручний розпис вручив нагадування жінкам-«ухилянткам». Гадаєте допомогло? Навпаки обернулося ще й іншими для лідерів громади відвертими образами та кривдами, а  то й насмішками: з чийогось лихого язика злетіла плітка, ніби «нові управлінці сільради зовсім не компетентні та не здатні самотужки впоратися зі своїми обов’язками» - без, як не важко здогадатися, попередників. Одразу знайшлися і місцеві мастаки «народної творчості», які у віршах взялися «підсолоджувати» життя лідерам ОТГ. Зрозуміло, що все це як мінімум псувало настрої як Хорішку, так і його оточуючим. Це з одного боку. А з іншого стало ясно, як на долоні, що хтось навмисне переслідує мету компрометувати «нову владу» в межах трьох колишніх сільрад, і це комусь вдається. Адже на захист команди Володимира Дмитровича поширювалася гнівна листівка «Моральний кодекс вчорашніх можновладців», яка мала на увазі Світлану Борисову і Олену Логвиненку, та її мов і не бачили. Кажуть, що серед ночі позривали «підпільники».  Бо листівка ж не приховувала, в чому насправді провинилися  Світлана Іванівна та Олена Володимирівна і все одно, що з хворої голови перекладали на здорову.

ТАК ДОВГО тримати не могло і невдовзі після повномаштабно затіяної росіянами війни Володимир Хорішко склав повноваження голови об”єднаної громади. З власної ініціативи. І повернувся в аграрний бізнес, пояснивши свій вчинок тим, що «під час воєнного стану більше користі принесе у виробничій сфері». Але й натякнув, що а у сфері місцевого самоврядування втілити усього задуманого йому завадили суто «місцеві внутрішні конфлікти інтересів різних прошарків населення трьох в роздріб існуючих досі сільських рад». Висловив насамкінець однак впевненість, що почате до бажаного завершення – отож до реального об”єднання громади! – неодмінно доведе Інна Левада, яка при ньому обіймала посаду секретаря ради. Як відомо, згідно закону у випадку «обезглавлення» території обов”язки її голови до виборів перекладаються на секретаря сільради. З усіма наслідками, котрі з цього випливають. З правом видавати розпорядження, підписувати рішення сесій і виконавчого комітету та фінансові документи.

Та як тільки депутати довірили тимчасово виконувати обов”язки голови Інні Леваді, розпочалося, як висловилася Інна Михайлівна, на неї «цькування з боку Борисової, котра була також депутатом, але давно не більше».

-Вона лише тим і займалася, що відстежувала кожен підписаний мною документ, - розповідала Левада, - і відразу не скажу що з «донесеннями» чи і доносами зверталася в правоохоронні органи, але що з запитами перевіряти законність тих чи інших схвалених мною рішень, так це точно. Після місцевих  стражів правопорядку навідувалися і з Управління стратегічних розслідувань. Вилучали купи документів – рішень сесій та виконкому і мої розпорядження. Аж поки не знайшли ніби як підставу складати на мене адмінпротокол…

Справа у тім, що Інна Михайлівна підписала розпорядження, в якому значилося і її прізвище. Причому серед інших працівників сільської ради вона і себе  зобов”язувала готувати пропозиції для чергової депутатської сесії. Та в підписаному розпорядженні угледіли «наявний конфлікт інтересів». При цій нагоді мусимо визнати, що якщо дійсно був цей самий конфлікт інтересів, то й заперечувати неначе марно. Адже недавно Велика Палата Верховного Суду повідомила, що «Рішення, прийняті в умовах конфлікту інтересів, необхідно вважати незаконними з урахуванням вимог Конвенції ООН проти корупції, а також національного законодавства і тих негативних наслідків для існування демократичного суспільства, які спричиняє корупція». Збагнули, на стражу від яких загроз та на охорону яких державних інтересів стали у даному випадку? А юристи-адвокати, котрі нас консультували, лишень посміялися. Інні Леваді, сказали вони, варто було звернутися до адвокатів та в суд, і адмінпротоколу б не стало. Позаяк страшної загрози «у даному випадку вигаданий конфлікт інтересів не ніс». Це раз. З іншого боку хто міг підписати розпорядження  в.о. голови сільради Інни Левади, крім неї одної. Ніхто! Очільники вищих органів самоврядної влади такими повноваженнями не наділені.  Хіба що зостається прибиральниці сільради підписувати, аби уникнути «конфлікту інтересів» - чи як?

«Сільські вісті» беруться запевнити, що зовсім не проти рішучої війни з корупцією, тим паче з урахуванням вимог ООН, але там, де вона є. Сміємо й підказати, де сьогодні необхідно боротися з корупцією. У верхах перш за все в тих же правоохоронних органах і судах, в коридорах державної і виконавчої влади як в столиці, так і на місцях – кінчаючи організованими й злочинними угрупуваннями, яких розвелося по самісіньку зав”язку. А в Зайцевській ОТГ не минуло тижня, як склали і другий адмінпротокол на Інну Леваду. Явно комусь дуже треба було – це поза сумнівом. На цей раз вона підписала фінансовий документ, підготовлений головбухом на виплату зарплат і премій. Ясна річ, в ньому числилася і секретар сільради-в.о. її голови. Знову ж ніхто, крім неї, не міг підписати відомість. Так як умудрилися? Одначе зажадали від жінки письмового пояснення, а коли вона  подала з фразою, що «перевірку мною здійснено – порушень не виявлено», схопилися, як за рятівну соломину. Як, мовляв, не виявлено? Хіба тут не пахне тим же конфліктом інтересів? Втім, на  себе взяти місію стверджувати, так це чи ні, не зважилися. А вже суд торік у квітні розгледів таки фатальний конфлікт і відсторонив Інну Михайлівну від посади  секретаря сільської ради.

ЩО ОДРАЗУ після цього розпочалося, розповідала уже діюча депутатка Валентина Довженко.  До неї додому примчала Світлана Борисова і повела мову про те, «чому сидимо, що чекаємо?» - «треба терміново збирати сесію і обирати нового голову і нового секретаря». Валентина Андріївна заперечила, що ні, в такому разі необхідно отримувати дозвіл та проводити вибори в ОТГ. Та Борисова пояснила, що це не обов”язково. Оскільки депутати будь-кого з-поміж себе мають право призначити секретарем сільради, а потім знову таки самостійно призначеному секретарю доручити виконувати обов”язки голови. Швидко-хутко і без мороки! Так і кортить докинути, що і в дамках…

Тим паче, що за три дні відбулася позачергова сесія. На якій, стверджує Валентина Довженко, «до єдиної думки щодо кандидатури на пост секретаря сільради не дійшли». Аналогічним фіналом скінчилося і наступне пленарне засідання. В сільраді двадцять два депутати, уточнити рівно навпіл ділилися вони чи не рівно, можливості немає. Бо ж не всі були тоді присутні, але факт ставав фактом: одні не заперечували секретарем призначити Борисову, інші пропонували Наталію Шмагайло – директорку комунального закладу освіти «Зайцівська опорна загальноосвітня школа». Так от, а коли втретє зібралися депутати на 32-гу позачергову сесію, Світлана Борисова раптом перелякала усіх, що якщо свій вибір зупинять на Шмагайло, то знов не уникнуть, навпаки «наражаться на… страшний конфлікт інтересів». Чому ж і тут в інтерпретації Борисової він вистрибував, як Пилип з конопель? А тому, що погоджуватися на посаду секретаря сільради, значить Наталії Валентинівні спершу необхідно звільнитися з посади директора комунального закладу. Він в підпорядкуванні сільради, а в ній на даний момент… немає кому її звільняти – ні в.о. голови, ні  секретаря. Звільниться з директорки опорної школи після того, як буде уже призначена секретарем? Але ось яка ніби біда чи пастка: тоді їй доведеться власноручно підписувати на своє звільнення наказ! А це що? Не що інше, як… очевидний конфлікт інтересів – хіба не ясно? То навіщо затівати… програшну ніби гру?

Отак в окремо взятій Зайцівській сільській ОТГ преславутий конфлікт, як хтось там пожартував, став анекдотом. Правда на думку більш поміркованих пугалом. В усякому випадку, аби від гріха подалі, Наталія Шмагайло мусила свою кандидатуру зняти. Зате за четвертою спробою депутатів визначитися з претенденткою на посаду секретаря сільської ради єдиним кандидатом уже виступала Світлана Борисова. Без альтернативи. То гадаєте, що пройшла, як по вершковому маслу? Дзуськи! Таємним голосуванням за неї голоси віддали семеро депутатів, двоє утрималися, ще один хтось… зіпсував бюлетень. Тобто присутніх набралося десять народних обранців. А всього в раді, нагадуємо, 22. А щоб стати секретарем, Борисовій необхідно набрати мінімум… 12 голосів. От і питається в задачі, навіщо затівали голосування, якщо, по-перше, кворуму не було, а по-друге гарантії і отримати 50 відсотків від складу ради?

Та не зважаючи на це, Борисова раптом зажадала «одразу і сьогодні ж» провести… повторне голосування. Це тепер стверджує Валентина Довженко, котра нагадала Світлані Іванівні, що регламент цього не дозволяє. Та остання продовжувала наполягати. Більше того, депутата Юрія Звягінцева послала за депутатом Сергієм Овсієнком, а ще з кількома, також відсутніми, ніби вийшла на зв”язок в телефонному режимі. Ніби тому, що наразі обранці зайцівських селян елементарно не бажають згадувати «фатального голосування». Кажуть, що голосували, бо «скільки можна було товкти воду в ступі». З іншого боку не беруться пояснювати, яким же чином протокол визнано правомірним, якщо за Борисову голоси віддало лишень… десятеро депутатів. З цієї причини навздогін однак і не перечать, що «кандидатура Борисової не була схвалена більшістю». Тому не дивно, що в середовищі депутатів сільради далеко не всі згодні «з безчинством, котре сталося насправді». Коли Борисова протокол рішення про обрання її секретарем сільради передала на реєстрацію, в районного відділення поліції натомість було подано заяву… «про вчинення кримінального правопорушення», а згодом аналогічну і в Синельниківську окружну прокуратуру. Інша річ, що досі ясності немає, яких висновків дійшли правоохоронці.  

Тим часом на одному з місцевих сайтів інтернет-мереж оприлюднено коментар, озаглавлений гучно – «У маленькій громаді на Дніпропетровщині великий політичний скандал». Тільки так і не інакше трактується, що «область  струсонув політичний скандал у невеликій Зайцівській громаді з населенням менше 4-х тисяч людей». І далі: «Виникла запекла суперечка щодо законності обрання нового секретаря сільської ради, який за відсутності голови громади по факту нею тепер керує». Що скандал і що великий, заперечень немає. Але що політичний, погодитися важко. Адже якщо в межах такої громади політика зводиться винятково до щоденних та насущних інтересів і потреб місцевого населення, то це швидше протинародний скандал. Тут в конфлікт з інтересами селян навіч вдалися відверто особисті та надто егоїстичні інтереси одної особи та групи осіб-прихильників цієї окремої особи. Котрі аби досягти мети будь-якою ціною повернутися у владу на рівні територіальної громади «якщо не на білому коні, то на прудкому точно» дозволили зім”яти і переступити геть усі регламенти, закони, параграфи і коми, писані для місцевого самоврядування. Адже хіба не в глибоко індивідуальних власних інтересах наперекір інтересам земляків вчинила пані Борисова те, що вчинила? Колись очолювала Зайцівську сільську раду «догромадівської ще епохи Володимира Хорішка», якому при створені ОТГ програла – то що, тепер сповна «відігралася»?

І от маємо, що маємо.  А що маємо? Згаданий публічний коментар про скандал у невеликій «компанії» заявив, як відрізав, що «в результаті відбувся розкол». З цим необхідно погодитися. Створена Законом «Про добровільне об”єднання територіальних громад», Зайцівська не лиш втратила чи на потім відклала реальні шанс оживити в купі села трьох різних раніше сільських рад, але й стати повноцінною ОТГ – об”єднаною.  Не стала. Лишається покищо РТГ – роз”єднаною. Її вже називають Зайцівською тріщиною. Як це не прикро  й обидно.

                                                                           Микола НЕЧИПОРЕНКО.