— Анатолію Ісааковичу, війна стала для нас буденністю. Ми пройшли кілька стадій трансформації. Від неприйняття цього жаху до апатії та невіри, що колись настане нормальне життя. Навколо стільки горя, стільки зламаних доль. При цьому суспільство розділене — одні воюють, інші живуть у прифронтових регіонах, треті — в окупації, четверті в умовному тилу або за межами України. І далеко не завжди ці категорії розуміють одна одну.<\/strong><\/p>

— Звісно, війна розділила суспільство ментально, політично, ідеологічно. Причому безкомпромісно. За будь-якою темою — від політики до мови йдуть запеклі баталії.<\/em><\/p>

Ми вистояли перший найважчий етап і не зламалися лише тому, що пасіонарна частина суспільства, не чекаючи жодних закликів, взяла до рук зброю та зупинила окупантів. Ось тут росія прорахувалася.<\/em><\/p>

У нас раніше був сумний досвід 2014 року. Однак із безвільної здачі Криму та Донбасу ніхто не зробив висновків. Тому трапився 2022 рік. А взагалі я вважаю, що ми пожинаємо плоди того, що тридцять три роки будували не ту країну, обравши першим президентом спритно<\/em> замаскованого партократа. А через тридцять років, коли, здавалося б, настав час зробити різкий поворот, Зеленський зробив помилку на другий же день після інавгурації. Коли він на стадіоні сказав Порошенку «я ваш вирок», він мав негайно розслідувати діяльність усіх президентів України, організувати справжнє розслідування резонансних справ. Наприклад, Іловайська трагедія. Що там сталося? За що загинули люди, яким гарантували безпечний вихід? Хто вів переговори і з ким? Ніхто нам не відповів. А що сталося у Криму? Сьогодні кажуть, що один батальйон міг розігнати парламент автономії та привезти у вагонах кримських депутатів до Києва, відкрити справу про державну зраду. Я впевнений, що путін триста разів подумав би, перш ніж нападати.<\/em><\/p>

А в результаті він вирішив, що українці слабаки. Він обожнює великі лекції з історії — від Ярослава Мудрого до Ганді. Дика суміш невігластва. Нас, Україну, у військовому значенні ніхто не перемагав. Він навіть не читав своїх письменників. Хоча б українофоба Солженіцина, який ненавидів Україну, але вимушено видавив крізь зуби, що в таборах найнезламнішими та самими ідейними були якраз бандерівці.<\/em><\/p>

П'ять років тому до парламенту зайшла група людей (у нас немає політичних партій, і з цим настав час змиритися), і особисто у мене виникло збентеження. Навіть перший склад Ради, де засідали комуністи, був професійнішим і чеснішим. Коли я дивлюся на сьогоднішній, вибачте за вираз, непотріб, який сидить у Верховній Раді, мені страшно. Припустимо, зглянеться над нами Провидіння, подохне путін і розсиплеться росія. І що ми завтра будуватимемо?<\/em><\/p>

<\/p>

"Зеленський зробив помилку на другий же день після інавгурації. Коли він на стадіоні сказав Порошенку «я ваш вирок», він мав негайно розслідувати діяльність усіх президентів України, організувати справжнє розслідування резонансних справ", - вважає Анатолій Крим<\/p>

— У вас є відповідь на це запитання?<\/strong><\/p>

— Спочатку слід зрозуміти, куди ми прийшли за тридцять три роки, чесно сказати, що в Україні неможлива жодна парламентсько-президентська республіка, це неприродно історії, а потім діяти, як Ізраїль — усупереч усьому, і в оточенні ворогів будувати сильну демократичну державу з найсильнішою армією.<\/em><\/p>

Я був там багато разів. Те, що діється на політичній мапі Ізраїлю, схоже на божевільню. Але! На другий день після державотворення ізраїльтяни зрозуміли, що треба сподіватися лише на себе. Як і під час Голокосту, їм за чотири роки теж ніхто не прийшов на допомогу. За тридцять років вони створили з нічого військову промисловість. Вони не питають американців, чи можна їм бити по терористах Гази чи Хезболли, хоча на них здійснюють величезний тиск.<\/em><\/p>

Тепер вони мають все. Голда Меїр сказала чудову фразу: «По-перше, у нас ядерної зброї немає, а по-друге, якщо буде потрібно, то ми її застосуємо».<\/em><\/p>

— На жаль, лідерів такого масштабу немає у сучасній Україні.<\/strong><\/p>

— Що заважало нам, хто мав на старті Незалежності промисловість, яка випускала Ан-24, «Антей», «Мрію», ракети СС-20, які тримали у страху всю Америку, створити потужні Збройні Сили? Звичайно, Кравчука вже не спитаєш, але так підмиває крикнути: «Ау, Леоніде Макаровичу, так що сталося?»<\/em><\/p>

Західний істеблішмент сьогодні нагадує переляканого швейцара у ресторані, до якого увірвалися хулігани. Заходу і 2014-го, і 2022-го треба було вводити ембарго на енергоносії, побудувати залізну завісу із санкцій. А натомість Chanel закрила магазини в росії, плюс ще кілька брендів для багатих. Жахливе лицемірство.<\/em><\/p>

Сьогодні ми заручники. Мене часто запитують: «Як ти вважаєш, треба йти на переговори чи боротися до кінця?» Дати однозначну відповідь на питання, чим закінчиться війна, можуть лише дилетанти або ідіоти. Путіну начхати на втрати, він може послати й п'ять, і десять<\/em> мільйонів чоловіків на фронт, він воюватиме до посиніння, до самої смерті. А нам, немов знущаючись, дають мінімальні обсяги застарілого озброєння, причому із запізненням на пів року, нам не дозволяють бити вглиб території ворога, нам зв'язують руки. Дали смішну кількість літаків і ППО. І як тут можна заявити, що ми вийдемо на кордони 1991 року? Слова Байдена про те, що треба «перевернути землю і небеса» для допомоги Україні я вважаю знущанням. Вибачте, але ясніша картина настане після 5 листопада, тобто після виборів в Америці. А якщо ні — так ні.<\/em><\/p>

Найімовірнішим мені здається тимчасове припинення вогню на п'ять-десять років на справжній лінії зіткнення.<\/em><\/p>

Коли з'явилася книжка академіка Володимира Горбуліна «Як перемогти Росію у війні майбутнього», я не впевнений, що вона стала посібником для вивчення й аналізу серед політиків і дипломатів. А шкода. Багатьох помилок вдалося б уникнути, запобігти їм.<\/em><\/p>