Комбат Вадим Мазевич: «Людей слід готувати до війни, а не до служби у війську»

За матеріалами інтернет-видань 07.02.2024 693

   "Я не суддя, щоб когось засуджувати, але скажу відверто: людям, які не хочуть воювати, доведеться все рівно це робити (рано чи пізно). Тільки зараз є вибір, куди іти, бо є рекрутингові кампанії. А через деякий час тебе просто підхопить ТЦК, чи прийде повістка, і тебе відправлять туди, куди ти не хочеш", – каже Вадим Мазевич.

   У цивільному житті він – лікар-ортопед. 

Із жовтня 2022-го по вересень 2023-го був розвідником у 47-ій ОМБр, а тепер – командир батальйону безпілотних авіаційних комплексів у складі 3-ої ОШБр. 

  • Чому мобілізованих та рекрутів потрібно готувати не до служби у війську, а до війни? 
  • Чим шкідливо, коли спецпризначенця ССО відправляють в окоп, а з кухаря чи баристи без військового досвіду намагаються швидко зробити штурмовика?
  • Що не так із рівнем знань такмеду в українських військових і чим це загрожує? 

Про це "Українська правда" поговорила з Вадимом Мазевичем.

"Після першого бою частина людей почала по-іншому себе поводити"

– Розкажіть про перший бій, у якому вам довелося взяти участь після 24 лютого?

– Це – штурм села Лук'янівка Баришівського району на Київщині. Ми зустрілись із ворогом обличчям до обличчя і побачили: все не так страшно, як нам описували. Почалася справжня драйвова робота. 

   Скажу відверто: перед першим боєм є вагання, якісь незрозумілі емоції, трохи страху, бо ти не знаєш, що тебе очікує. Але під час самого бою ти – з друзями, з людьми, яким довіряєш, і ти відчуваєш потужну силу.

 

– Під час наступних боїв ви відчували такі самі емоції? 

– Я б не сказав. Я вже був упевнений у хлопцях і знав, що від кого чекати. Це додавало ще більше сил. 

Головне – досягти мети і зберегти людей. А це можна зробити завдяки хорошому плануванню.

– За ці два роки ви брали участь в обороні Київщини, Харківщини, були на Херсонському, Запорізькому та Бахмутському напрямках. Як ви виросли за цей час як боєць?

– Розумію, що мені треба вчитися ще набагато більше. Треба вчитися, наче попереду в тебе – безкінечне життя, а жити так, наче це останній день. 

Чим більше я вчуся, тим більше відчуваю, що мені постійно потрібна інформація та досвід, який передають мої друзі-бійці з різних підрозділів. 

– На якому з напрямків ворог був підготовлений найкраще?

– Для мене важко було на Запоріжжі у складі 47-ої бригади. 

 
Вадим Мазевич згадує, що перед своїм першим штурмом відчував вагання і певний острах
 
– Ті, хто брав участь у боях там, часто розповідають про проблеми через складні мінні загородження та добре укріплені фортифікаційні споруди росіян. Можливо, були ще якісь перешкоди, з якими зіштовхнулися конкретно ви?

– Для мене важливим був ще людський фактор. Після першого бою частина людей, з якими ми брали у ньому участь, почала по-іншому себе поводити: ті, на кого я міг розраховувати в деяких питаннях, почали вагатися, а дехто взагалі неочікувано проявив себе героєм. І це було для мене досить великим відкриттям, тому що люди на очах змінювалися.

 

"Не можна взяти спецпризначенця ССО і відправити його в окопи"

– На Запорізькому напрямку ви воювали у складі 47-ої бригади. Як ви до неї потрапили?

– Я потрапив не до бригади, а ще до полку. Мені запропонували туди перевестися з одного з батальйонів спецпризначення, який на той час розформували з невідомих мені причин. 

Потім ми поїхали на навчання і вже звідти повернулися в бригаду. 

– Яку роль конкретно ви виконували у складі 47-ої?

– Я виконував роль розвідника.

– Від бійців цієї бригади інколи можна почути, що навчань було занадто багато і люди "перегоріли", поки дочекались "бойових". Чи погоджуєтеся ви з цим?

– Частково. Було не так багато навчань, як те, що сам час формування цієї бригади був досить тривалим.

Вона формувалася з людей, які набиралися з інших підрозділів або високомотивованих рекрутів, які хотіли воювати. І цей час для них занадто великий був. У деяких випадках це досить негативно відобразилося на мотивації. Але в цілому підрозділ, який виїхав на "бойові", був досить мотивований.

– Як би ви загалом оцінили рівень навчань, які проходила 47-ма бригада (новостворена механізована бригада, яку готували за кордоном та забезпечували західним озброєнням, її активно використовували під час літнього контрнаступу в 2023 році УП)

– Із позитивного – велика кількість західної техніки, підготовка за кордоном. Хоча деякі дисципліни, яких нас там (за кордоном – УП) навчали, можна було б вивчати і тут за більш короткий проміжок часу.

– Наскільки іноземні інструктори, які проводили навчання, розуміли умови, в яких вам доведеться воювати?

– Ми не знали, де будемо воювати. 

   Загалом нас готували досить непогано. Частково інструктори допомагали, а частково ми самі готувалися – наприклад, домовлялися про курси безпілотної авіації чи РЕР. Дехто в симуляційні центри їздив, щоб відпрацьовувати з гранатометів роботу з ПЗРК. Усі були зайняті роботою.

   Була одна ситуація досить цікава під час навчань на Заході. Ми показали інструкторам відео, де воюють офіцери під час прямих бойових зіткнень. І для них це було велике відкриття, що офіцери у нас воюють, бо в них вище сержантів вже ніхто не воює.

47-ма бригада працювала з великою кількістю закордонної техніки. З чим працювали конкретно ви і які у вас враження від цього залишилися?

– Я працював із броньованими автомобілями на базі Toyota. Це не зовсім західна техніка, а такі напівполіцейські варіанти авто. Вони "не зайшли" для тих справ, які нам потрібно було виконувати. 

А от Bradley – це справді сучасна бойова машина (для нас сучасна). Вона нам багато життів зберегла за рахунок своєї маневреності, бронювання й компонування.

– Про те, що Україна буде проводити контрнаступ, багато говорилося в ЗМІ. Наскільки противник скористався цим, щоб підготуватися? 

– Вони готувалися і до того, як ми це все озвучили. У них гарно працювала розвідка. Про наші машини знали всі – про їхню кількість, модифікацію, були навіть фото, як вони пересувалися Європою. В деяких випадках вони навіть знали, в якому технічному стані ці авто.

 

– Головний висновок, який особисто ви зробили з того, як проходив контрнаступ?

– Основний висновок – рівень підготовленості людей залежить не від того, скільки їх вчать, а наскільки спеціалізовано їх вчать під певні завдання.

  Що мається на увазі? У нас приділяється багато уваги статуту (і ніхто цього не відкидає), але треба врахувати, що люди зараз – в основному молоді командири, які приходять безпосередньо на поле бою з навчальних центрів, і їх потрібно готувати не до служби у військах, а до війни, і компетенція у них має бути безпосередньо для тих спецоперацій, які вони будуть виконувати. 

Не можна взяти спецпризначенця ССО і відправити його в окопи утримувати певну позицію чи, наприклад, піхотинця, який ще вчора був кухарем, баристою чи лікарем без офіцерського звання, і зробити з нього якогось мегаштурмовика.

На прикладі 3-ої ОШБр можу сказати, що її рекрутингові центри і її рівень підготовки – це наразі взірець.

"У Третій штурмовій – найбільша концентрація людей, які вміють воювати"

– Наскільки скандал, який відбувся минулого року в 47-ій бригаді, вплинув на рівень її боєздатності і загалом на те, як вона зараз функціонує? (Влітку 2023-го головний сержант 47-ої бригади Валерій Маркус попросив понизити його на посаді через незгоду з діями командування ОМБр. Після цього його звинуватили в "піарі на крові", а командир 47-ої бригади закликав до порозуміння – УП).

– Якщо ми розглядаємо дії пана Маркуса, який виніс це в публічну площину, це засуджується серед військових. Але це єдине, за що можна негативно поставитися до цієї людини. 

Зараз ми спілкуємося з багатьма друзями, які залишилися в 47-ій бригаді. Але частина людей вже пішла звідти, а частина збирається.

– Ви – той, хто пішов.

– Так. Це не моя воля. Частину командирів просто перемістили в інший підрозділ наказом.

До Третьої штурмової мене запрошували ще до того, як я потрапив у 47-у бригаду.

У 3-ій ОШБр, де я зараз воюю, у мене велика кількість друзів. Цих людей я знав ще до війни, навіть до 2014-го року. 

У Третій штурмовій – найбільша концентрація людей, які вміють воювати.

– Як так сталося, що ви, людина, яка була розвідником у 47-ій бригаді, зараз займаєтеся розвитком батальйону безпілотних авіаційних комплексів?

– Командир батальйону – це менеджерські функції. Ти повинен забезпечити свій підрозділ бойовим управлінням, розумінням бойової ситуації і найголовніше – тим, чим воювати, тобто дронами і боєприпасами до них.

   Управління такого рівня передбачає велику кількість радників та помічників, які працюють безпосередньо на полі бою і є більш компетентними, не побоюся цього слова; бо в мене у підрозділі по кожному напрямку є більш компетентні люди, і якщо командир не визнає цього, він через деякий час опиниться сам.

– За яким принципом ви набираєте людей у свій батальйон?

– По-перше, нам цікавіше брати людей із досвідом. Якщо це рекрути, вони обов'язково проходять через рекрутинговий центр 3-ої ОШБр і вже самі вирішують, куди їм іти. 

Третя ОШБр у першу чергу – штурмовий підрозділ, і у нас дуже часто буває, коли ми запросили людину, вона почала навчатися, але потім зрозуміла, що їй бракує драйву. Ми із задоволенням запропонували їй штурмовий підрозділ, і я думаю, що вона буде задоволена. 

Хтось навпаки приходить до нас і думає, що оператори БПАК працюють далеко від фронту, тому, коли починає працювати сам (особливо це стосується ударних дронів), починає вагатися і розуміти, що не так це все легко. 

– Як би ви охарактеризували зараз роль операторів безпілотників на війні?

– На деяких напрямках зараз це провідна роль. Але не треба забувати, що ми – підтримка піхоти, штурмовиків. Штурмовики і піхота – це основне.

– Чи зможуть дрони повністю замінити солдатів?

– Найближчим часом ні, але усе до цього йде помаленьку.

 

"За кордоном, якщо ти не здаєш екзамен з ТССС, то навряд чи виїдеш "на бойові"

– У цивільному житті ви – лікар-ортопед. Чому на війні ви не бойовий медик?

– Коли почалося повномасштабне вторгнення, деякий час я виконував роль медика. 

Але згодом мене запросили в один із підрозділів на посаду командира, для якої у мене були певні специфічні компетенції.

– За ці два роки вам довелося попрацювати з різними підрозділами. Як би ви оцінили рівень знань з тактичної медицини в українських бійців? 

– На жаль, це легко перевіряється на "бойових". Відсоток грубих помилок є, але набагато менший, ніж той, який був, наприклад, у 2014–15 роках.

– Чого стосуються ці помилки?

– Зазвичай про накладання джгутів. Як би ти не бився, як би не старався, а все рівно в деяких місцях джгути неправильно накладені або накладені не на тому рівні, який потрібно, або недостатньо затиснуті. Плюс інколи терміни утримання джгутів та інших підручних засобів, які використовуються, не дотримуються. І це має теж дуже негативні наслідки. 

– Ця проблема – результат відсутності в самих бійців мотивації вчитися чи того, що їх недостатньо добре вчать?

– Це комплексна проблема.

Під час війни часу на підготовку дуже мало. Часу на перевірку майже ніколи немає. Мало хто з командирів фахово перевіряє своїх підлеглих на знання такмеду, і тим більше – їхні навички з такмеду. Хтось каже: "Давайте про це пізніше поговоримо, а зараз основне – бойова підготовка". 

Але за кордоном, якщо ти не здаєш екзамен з ТССС (Tactical Combat Casualty Care – спеціалізована програма для підготовки військових, яка зосереджується на наданні медичної допомоги в умовах ведення бойових дій – УП), то навряд чи виїдеш "на бойові".

Якщо ж людина викладає ТССС, вона повинна бути з бойовим досвідом. Це однозначно. Бо я бачив дуже багато надуманих речей на тренінгах, які в мене викликали відвертий сміх.

– Що найдивніше ви чули?

– Наприклад, про презервативи, якими "можна заткнути пневмоторакс"; про "турнікет" у вигляді шпиці від велосипеда; про колоду, яку прив'язували замість шини, хоча вона була набагато важчою, ніж сама кінцівка. "Джгут на шию" – це взагалі окрема розмова. 

– Окрім певного рівня специфічних знань, потрібні і специфічні засоби для надання такої допомоги. 

Завдяки вам у 2015 році з'явився український гемостатик "Кровоспас". Чому вам важливо було створити таку річ?

– Нас було семеро: 4 хіміки, 3 лікарі. За пів року на експериментальному рівні in vitro ми провели десь 600 чи 620 експериментів (це була робота в основному по вечорах і по ночах, з мінімумом ресурсів).

Ми працювали за свої кошти. Нашою метою було створити український гемостатичний засіб, який би був надефективний, і щоб він не був на хітозані

– У чому з ним була проблема?

– Він залишав великі рубці, схожі на наслідки хімічного опіку. Хоча він був ефективний, зупиняв кров, зберігав життя.

Плюс хотілося, щоб гемостатик був український.

– Як би ви оцінили ефект використання "Кровоспасу" на полі бою? 

– Важко це оцінювати. Ми передали його безкоштовно на виробництво. Потім були певні юридичні нюанси, розбірки з виробником, з боку якого почалася непорядна політика. 

   Від початку повномасштабного вторгнення один із наших розробників поставив усе на волонтерські щаблі. Але, знову таки, починаються якісь нюанси, оскільки цей "Кровоспас" розповсюджувався безкоштовно у війська за волонтерські гроші. 

– Чи є в Україні можливості в перспективі хай не на 100%, але по максимуму забезпечувати себе власними засобами тактичної медицини?

– Так. У нас є українські виробники якісного такмеду. Це, наприклад, SICH. Будуть нові розробки, і потрібно, щоб вони далі рухалися.

 

"Знову з'являються наративи: "Я тебя туда не посылал!" 

– Ви – людина, яка за останні два роки мала змогу повоювати в складі багатьох підрозділів. Ми вже згадали про 47-му бригаду, але було ще й кілька інших. 

Те, що ви як військовий постійно змінюєте команди – перевага чи недолік?

– Це – шлях, який я пройшов. І це не значить, що це погано або добре. 

Один із підрозділів, у якому я воював, просто розформували, і в мене не було вибору. Інший підрозділ, в якому я воював, я залишив через моє бажання. 

Взагалі я гадаю, що припустився помилки, коли одразу не пішов у 3-тю ОШБр. 

– Чи бачите ви зараз проблеми з мобілізацією?

– Вони є. Деякі люди бояться. Але, вибачте мені, ви хочете жити в чудовій країні? Це треба захищати! 

– Як часто страшно буває на війні вам?

– Та всім буває страшно. Хто скаже, що йому не страшно, збреше. Але цей страх з часом притуплюється. 

 
Вадим Мазевич зізнається, що під час війни став краще відчувати життя та отримувати задоволення від дрібниць
 

– Що вас зараз найбільше дратує в цій війні?

– Напевно, те, що зараз, як у 2015–16–17 роках, знову з'являються наративи: "Я тебя туда не посылал! Кто ты такой, чтобы мне указывать? Если ты воевал, значит, тебе все можно!?". 

   І це досить сильно дратує, оскільки ти там ризикуєш своїм здоров'ям, життям, усім, а приїжджаєш у цивільне життя і зустрічаєш це.

– На що ви по-іншому поглянули під час війни?

– На життя. Став краще його відчувати. 

І на якісь дрібниці: раніше ти не звертав уваги на них, а зараз ними насолоджуєшся.

Софія Середа, УП.


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ