Коментар Миколи Ясеня: як вийти на пенсію в 36 років за порадами і «законами» прокурорів і суддів

Ніяк не виходить мені з голови сенсаційна новина про те, що у Миколаєві обласний прокурор Дмитро Казак вийшов на пенсію у віці 36 років, отримуючи тепер на “заслуженому” відпочинку щомісячно по 156 тисяч гривень. Правда на перших порах його пенсія меншою дещо була, але недавній головний на Миколаївщині страж порядку і верховенства законів не дав себе «ошукати» чи скоріше обидити, а тому звернувся з позовом до суду. І той аж
бігом доточив бідоласі ще 23 тисячі і сто гривень. Мабуть “діточкам на молочко” і не інакше. Адже насправді як на нас не бідолашний, а явно бідовий прокурор цілком може бути молодим батьком а точно відтоді довго належати й до дітородного віку.
Згоден, що після того, як Україна бурхливо сприймала епопею з так званим МСЕКом – Медико-соціальною експертною комісією, яка там і тут чомусь саме прокурорів мало не поголовно заходилася визнавати інвалідами праці, випадок з миколаївським Казаком і не виглядить надзвичайним чи дивовижним або й унікальним. Але це
коли не знати, що даній резонансній ніби події передувала до цих пір ніким не розгадана в Україні історія, з чиєї подачі та за чиїм схваленням на рівні норми закону появилася наступна «доктрина»: якщо пан прокурор має двадцять років трудової вислуги і десять років з них на прокурорській ниві, а в цей момент з якоїсь причини
раптом став інвалідом, то має повне право виходити на пенсію… за вислугою літ. Ні, ще не за віком, але ж на пенсію, бо прирівняно до виходу за віком. Втямили чи ні ? Ба, зрозуміти , чому окремо взятим прокурорам таке благо вготували, і не важко. Тепер ж пан прокурор-інвалід також з повним правом може залишатися на
своїй посаді та дай, Боже, йому здоров”я і снаги плідно і з насолодою трудитися на ній до виходу, даруйте, за віком. Чи й до скону літ, якщо добре все буде у нього складатися. Отримуючи паралельно, окрім зарплати, і належну пенсію ясна річ. Належну – це яку? - запитаєте ви. Прокурор Дмитро Казак одержує щомісяця, як ви уже знаєте, 156 тисяч. Так це сьогодні 156, а відпрацює ще один повен рік (скажімо нинішній 2026-й), то дорахують йому ще кілька. Не десятків чи сотень, а тисяч – і не менш. І так скільки ще в поті чола буде при ділі у своєму кріслі
сидіти, стільки й дораховуватимуть. І все б нічого, та високооплачуваний «додатково» працюючий пенсіонер з Миколаївської області не виняток. Далеко й далеко не один він «замужем і вдома». За даними Пенсійного фонду станом на 1 січня ц. р. загалом 5 тисяч 739 не лише прокурорських працівників, але й - якщо хочете знати - також судочинців у цілком «довільному» віці перебувають на пенсії за вислугою років і отримують пенсії ого-го які. Такі, які вам і не снилися. Знову таки за свіжими січневими даними Пенсійного фонду середня між ними пенсія зараз складає 112 тисяч 39 гривень. Яка найнижча чомусь соромляться голосно оголошувати, а ось найвищою майже
пишаються. Адже «рекордна» сягнула 390 тисяч. Як таке може бути, чому відбувається? Від усіх нас, щоб вийти
на пенсію як пересічним та грішним, чинне законодавство вимагає досягти 60-літнього віку і на даний момент мати не менше 35 років трудового стажу, а тут все одно, що «оп”янілому» від неймовірних можливостей море по коліна. І головне, що ким би не працював ти весь свій повний вік, гірником у вугільних або залізорудних шахтах,
день і ніч та без вихідних в сезон на землеробських полях чи на геть шкідливих хімічних і тому подібних підприємствах, закон для всіх обмежує максимальне нарахування суми пенсії – не більше десяти встановлених в суспільстві прожиткових мінімумів. Сьогодні це 25 тисяч 95 гривень – і все. І крапка. Більше не можна. Зась! А чому тих же прокурорів це не стосується? Або з якого даруйте лиха окремо взятим судочинцям-суддям пенсії як такі за загальними нормами і не нараховуються навіть – їх держава бере.. на довічне утримання. На розміри якого обмеження законодавчо навіть не поширюються. Скільки кому захоче, стільки і дає зі свого щедрого плеча, а точніше зі страхових внесків всього працездатного населення – чи як інакше це розуміти? Коротше, питання й питання, на котрі погодьтеся ясних відповідей навряд чи й знайти. Якщо приміром повертатися до прокурорських працівників, то як не дивно в дамках вони опинилися… наперекір діючому в Україні пенсійному забезпеченню. З 2014-го існує «Закон про прокуратуру», а з нього чітко та ясно випливає, що перед виходом на пенсію вони також образно кажучи рівні, які і всі інші громадяни.
Та виявляється це дуже не сподобалося прокурорам. Сьогодні справді ніхто до пуття так і не зміг нам пояснити, коли невдовзі та чому і як перші стражі порядку звернулися в суди. З вимогою на пенсії їх оформляти за законом, який дія ще… у 1991 році. Тобто хоч і не за царя Панька, однак практично ще в колишньому Радянському Союзі. З якого дива? А тоді Пенсійний закон в спадщину незалежній Україні дістався «лояльним і слушним вельми» - інших пояснень тепер нам і не знайшли. Він цінив не тільки прокурорські багнети, котрі часто-густо ціною і власного
життя боролися з бандитизмом, злочинністю та розтратами соціалістичної власності, а й радянської ще міліції чи слідчих та інших каральних органів також. Відомо ж бо, що для них передбачалися пільги значно раніше 60-річного віку виходити у відставку. А ще ось що головне: законодавство 1991 року стражам правопорядку дозволяло нараховувати пенсії у розмірі від 80 і до 90 відсотків від сум тих заробітних плат, які вони одержували під
час служби в «гарячих» органах. Погодьтеся: теперішні максимум десять прожиткових мінімумів ні в яке порівняння не йдуть. Як говорять в Одесі це дві великі різниці. Великі-великі. Величезні!
Таким чином суди «суперечливо та неоднозначно» (за визнанням зараз багатьох), але «охоче й пішли назустріч прокурорам та суддям». Тому і маємо тепер те, що маємо.
Хоч задля правди не змовчимо, що узаконений судами дивний «перебір» законодавці у Верховній Раді намагалися
стримати так званими «обмежувальними коефіцієнтами». Вони ніби могли рішуче приборкати «апетити» правдоборців. Тільки ж бо останні не здалися покірно – знову як грудьми на амбразуру кинулися в суд. На цей раз в Конституційний. І Конституційний як не важко також здогадатися охоче погодився, що обмежувати пенсійні
виплати шановним таким людям, як бійці за правову державу, не гоже. Не конституційно це. Новий закон 2014 року геть, а давній 1991 мов на тарілочці з голубою каймою нате і беріть!
Як же складається ситуація з «немислими» пенсіями на зараз в Україні? Це питання напрошується уже з тих міркувань, що останніми часами у кабінетах київського урядового кварталу, як тепер кажуть, повели мову про те, що «це якась дурня, а в першу чергу насмішка над народом, несправедливість та соціальна нерівність в державі». І уряд Дениса Шмигаля, наполегливо працюючи ще над проектом Закону про державний Бюджет на
2026 рік, по суті «заклав» в нього необхідність нарешті «кінчати проки не пізно з цим неподобством». Мінсоцполітики слідом приступало до напрацювання принципового нового пенсійного законодавства. І передусім в частині розмірів та джерел нагромаджень і розрахунків пенсійних виплат справедливо для усіх, хто чесно та сумлінно відпрацював на благо Вітчизни.
Приступало. І підготувало проект «у першому варіанті» Однак і до «першого читання» справа не дійшла. А чи дійде – це як бабуня надвоє гадає. Бо уряд Дениса Шмигаля уже не при владі. До діла взялася нова команда Юлії Свириденко. Котра (себто командв – Авт.) як нам повідомили відхилила усі ідеї попередників, в усякому
випадку «відклала, вважаючи їх не на часі», а теперішній міністр соцполітики Денис Улютін мовляв «зовсім по-іншому бачить на цей рахунок пенсійну реформу». Тому так і хочеться вигукнути: чи не таке ще буде!?
Подейкують навіть, ніби державі легше і чомусь вигідніше в піку народу платити «вибраним» тисячі, ніж «обижати заслужених».
А що семеро з кожних десяти «не заслужених» українських пенсіонерів «чистими» на руки отримують уже давно не
прожиткові 2 тисячі 595 гривень, то нехай «собі як знають, божеволіють й конають» - і будуть задоволені виходить
«виживальним» мінімумом? Коли досі раз-у- раз оголошували, неначе добавляли пенсії найменш забезпеченим та нужденним, бабуня у нашому під”їзді, яка недавно віддала Богу душу, гірко усміхалася і казала, що «свіжа побрехенька, та віри їй катма»