КУДИ ПРЯМУЄ УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО? Історія друга - про жителя майже порожньої Помазанівки Віктора Романюка. «Де народився, там і пригодився, а точніше прихилився» - каже він
Помазанівка — село на Дніпропетровщині без магазину, без транспорту і без школи. Тут залишилося близько двадцяти людей. Серед них — 71-річний пасічник Віктор Романюк. Чоловік знає кожне дерево в навколишньому лісі, читає погоду по хмарах і бджолах, сам будує вулики з очерету і топить хату дровами. Він не уявляє себе в місті й каже, що там, де шум і асфальт, йому важко дихати.
Чому Віктор обирає залишатися у своєму домі, навіть коли село поступово зникає з мапи, — читайте у матеріалі документального проєкту "Забуті".
Житель Помазанівки Віктор розповідає, у селі мешкає вже понад 40 років. Потрапив у цей район ще дитиною.
"Тільки привезли в сусіднє село, там мій дідусь та бабуся жили. Ну, а потім я закінчив училище пасічників і сюди приїхав, і тут працював у селі. У колгоспі працював пасічником, потім колгоспи розпалися — і сам почав своїм займатися. Своїм бджільництвом", — каже він.
Чоловік каже, має дружину, двох дітей, девʼять онуків та трьох правнуків.
"Дружина теж мені допомагає з бджолами постійно. Була вчителькою, відпрацювала 25 років, вчителювала. І зараз на пенсії", — розповідає він.
Віктор розповідає, коли лише переїхав до Помазанівки, село було дуже велике, і людей жило набагато більше.
"Дітей багато було. На річці як збіжаться. Наче, здавалося, тієї Помазанівки небагато, а дітей багато. Було то — м’яча ганяють, то до річки бігають. Зараз уже дітей мало. Ось сусідів двоє — дівчаток тільки. Тут троє. Двоє дівчаток і хлопчик. Раніше був крик такий, знаєте", — розповів Віктор.
Живе в селі близько 20 людей, каже Віктор. У селі немає ні школи, ні магазину.
"У магазин весь час ми їздимо через річку, через місток, у Бабайківку сюди. І хлопці ходили мої сюди, у Бабайківку. У садок у Залелію ходили вони. Найближча лікарня у Бабайківці — оце найближча лікарня, і у Залелії. Ну, там не лікарня, ну як… там стоматологічний кабінет", — каже чоловік.
"Все, що мені треба, — в мене є"
Аби сісти на найближчий маршрутний автобус, треба пройти три кілометри, зазначає він. Опалюють оселю дровами, каже Віктор. Світло у селі є, вода у нього також, бо має власну свердловину.
"Все, що мені треба, — все в мене є. Це мій саморобний тракторець. Сконструював сам. Задній міст — це "Волга", укорочений. Колеса з "Ниви". Коробка жигульовська, руль з "Фіата". Мотор із мотоблоку. Що треба притягти, привезти — пісочок, дрова — все ним. Помічник мій", — каже він.
Має Віктор і невелике господарство. Але, каже, в основному займається бджільництвом.
"Дві собачки, курей трошки — по-моєму, восьмеро чи семеро курей. І 150 великих бджіл. Оце таке господарство. Більше нічого не тримаю, тільки таке оце. Город — 50 соток, всього не обробляємо. Виноградник, теж трошки запущений через те, що, знаєте, не встигаємо — все на жінці. Раніше я теж, як вуликів менше було. А як додалось більше — і я, в основному, цим зайнятий", — каже він.
До зими, розповів, готуються заздалегідь. Заготовляють дрова та консервацію.
"І огірки, і помідори, і сік, і варення. І риби, і, я не знаю, якась ікра різна. Жінка заготовляє, ото таке", — каже Віктор.
Про бджільництво
Чоловік каже, майже весь час присвячує бджільництву.
"У мене тут десь до 56 родин. Там — 30. Я вулики сам роблю, з очерету. Екологічно чистий матеріал. І бджолам комфортно в них. Дерево дороге, по-перше. По-друге, ну от як вам сказати… ну воно тепліше. Оце очерет — він уже трубочками такий, знаєте, він тепліший. Воно там, ну, воно товсте таке. Оце і бджолам тепло тут усередині", — розповів він.
Віктор також зазначив, цьогоріч урожай меду гірший.
"Слабувато у цьому році з медом. Засуха була, велика засуха, і з медом слабувато. Не вистачає пенсії, тому що ми живем за рахунок меду. Ну, яйце своє, кури. Там мед свій. І продаєш там, і їздиш тоді в магазин. Купив там хліб — на хліб. Ми люди невибагливі. Вистачає", — розповів чоловік.
Чоловік каже, їхати з села не хотів би, розповідає, для нього тут все рідне.
"Звичайно, мені не хотілося б, як то кажуть, звідси їхати. Ну, але ж, не дай Боже. Дали б мені оце хоч трикімнатну квартиру — я б її віддав би і все. Сказав: ні, не хочу, я в хаті краще. У хаті жити тихо, спокійно. Не жив би я в квартирі. Та Боже збав. Я сьогодні в шість годин встав. Ще темно — добре. Місяць світить", — каже він.
Зазначає, коли виїжджає у місто — навіть почуває себе гірше.
"Я не знаю, скільки людей… Я буває, як поїду у місто — приїжджаю, мені оце, знаєте, три дні: люди мелькають, машини мелькають, усе гуде, шумить, потім поки відійдеш. Ну, я приловчуюся: я як приїхав з міста — зразу у ліс. Все проходе, спокійно: дерева, все кругом шумить, гарно так, знаєте, спокійно, тихо, все — ніде нікого, ніяких же запахів немає. Приїжджаєш сюди — Боже, річка пахне, розумієте, ну як-то своїм так, все своїм пахне. Де народився, там і прихилився", — розповів Віктор.
Що відомо про село Помазанівка на Дніпропетровщині
Село Помазанівка розташоване у Ляшківській громаді, що у Царичанському районі Дніпропетровщини. Відстань до Дніпра — 100 км. До найближчого магазину, лікарні, аптек й пошти звідси чотири кілометри. Транспортного сполучення село не має.
Населення Помазанівки поступово зменшується. Станом на 2013 рік тут мешкало 26 людей, нині і двадцяти немає..
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я