КУДИ ПРЯМУЄ УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО? Історія перша: про Івана, який разом з недужою матір»ю живе у спорожнілому уже селі і майже безлюдному степу

За матеріалами інтернет-видань 01.10.2026 124

«Але мене ще надихає рідна земля» - говорить він з сумом у голосі.

Ексклюзивно     та Сьогодні 1 жовтня 2026 року

Голубинівка на Дніпропетровщині — село, де нині залишилося лише двоє жителів. Це 38-річний Іван Полтавець та його хвора мати. За словами чоловіка, колись тут було близько 50 хат, магазин, тракторна бригада та ферма. Тепер залишилися лише дві оселі, а навколо — руїни будинків, у яких раніше жили люди.

У межах документального проєкту «Забуті» чоловік розповів Суспільному про своє життя у майже спорожнілому селі. Далі — пряма мова.

«Раніше у кожному селі була якась майстерня, а зараз з цим дуже тяжко»

Перший токарний верстат я зробив своїми руками. Це вже в мене другий перероблений варіант. Перший він мало був на що схожий — він у метал точив. Витратив я десь рік-півтора часу, щоб його зробити.

 
Іван Полтавець працює на своєму верстаті. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Цією справою почав займатися років з тринадцяти. Я пам'ятаю, як мій дядько робив на верстаті. А я зовсім малий був тоді. Я не знаю, в якому класі, в другий чи третій ходив. І що мене зацікавило, так це те, що він метал ставив у верстат, і він точився. З нього знімалася стружка, ніби, як кажуть, хліб хтось нарізає.

Займаюся ремонтом сільхозтехніки. Фермери, що займаються своєю землею, привозять мені для ремонту. Дуже рідко хто цим займається, тож зі зварювальними роботами і токарними майже завжди до мене звертаються.

Я почав потихеньку купувати інструменти, заробляти, отак ось. Невелика майстерня з металообробки: до мене звертаються і фермери і просто люди. Бо з цим, звісно, дуже великий дефіцит. Раніше у кожному селі була якась майстерня: щось виробляли, кузня. Все ж ви щось могли, як кажуть, зробити з металу. Все, а зараз з цим дуже тяжко — отак багато людей до мене звертаються.

 
Майстерня Івана Полтавця. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

«В самий розквіт цього села не менше 50 хат було, зараз залишилося тільки дві»

З мамою єдині мешканці цього села. Мама має другу групу інвалідності, тож я займаюся постійним доглядом. Мама має дуже слабке здоров'я.

В самий розквіт цього села не менше 50 хат було, зараз залишилося тільки дві. Це було років 60–70 тому.

Вимирати почало років 40 тому. Залишилися одні пенсіонери: хто виїхав, хто помер. Раніше було багато молоді, але років 40 тому всі почали переїжджати. Роботи стало менше.

 
Оселя Івана Полтавця та його матері. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Аптек взагалі по селах не було. Був магазин, тракторна бригада, ферма. Мій дід по лінії матері працював в магазині. Це було дуже давно. Я не знаю — років 50 тому. Лікарні не було.

«До найближчого продуктового магазину сім кілометрів, а до лікарні — 18»

Найближчий магазин у Проміні. Кілометрів сім звідси десь. Школа теж у Проміні. Я чув, що там дуже мало учнів. Коли я ще ходив, було 167 учнів. А зараз, кажуть, менше 50. Взагалі дуже мало.

Найближча аптека і лікарня Святовасилівки — 18 кілометрів від нас. Коли хороша погода, коли сухо, то проїхати можна, а коли задощить, то тут ґрунтова дорога дуже тяжка.

 
Автомобіль у дворі Івана Полтавця. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Тільки світло в нас — газу тут взагалі не було. Топимо дровами. Асфальтованого покриття теж не було.

Села в дуже тяжкому становищі. Це в мене невелике діло — своя майстерня. А так в людей набагато важче становище: у тих, хто займається розведенням домашнього господарства, дуже мало виходить щось з нього заробити в наш час.

Кури, коти, та город. За яким господарством доглядає Іван Полтавець

Старі люди казали: «Як терен зацвіте, тоді можна все садити», поки чекаємо. Кабачки, розсаду, картоплю — не знаю, напевно, не будемо садити. Купляємо її.

Город, птиця — це так. Тільки курей тримаємо, щоб несли яйця. Інше щось тримати не завжди є сенс, щоб ним займатися і продавати, щоб з нього заробляти. Небагато з нього взагалі заробиш. До того ж і в мами дуже слабке здоров'я — вона не може впоратися з коровою чи з чимось.

Тож тримаємо десь 20 приблизно плюс-мінус курей. Ще у нас десь шестеро котиків. Це зараз потепліло — вони всі на полювання десь ходять.

 
Коти на подвір'ї Івана Полтавця. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Город останнім часом не дуже сильно і родить. З усіма погодними умовами. Картоплю вже, не знаю, це другий рік, як ми купляємо.

«Чотири покоління моїх предків жили на цій землі»

Приїжджають рідні, діти батьків, які тут жили. І приїжджають на поминальні. Їм дуже приємно подивитися, що воно все ціле, все, як я кажу, ще стоїть, ще живе. Це їхня спадщина, їхня батьківщина, ну, і моя також.

Якби можливість була, то, напевно, переїхав би, тому що треба, як кажуть, жити і заробляти кошти і будувати життя. Але якби село не вимирало, то я б не переїхав. Чотири покоління моїх предків жили на цій землі.

 
Другий будинок Івана Полтавця, в якому ніхто не проживає. Суспільне Дніпро/Юрій Тинний

Важка тема аж до сліз. Справа не лише у нашому селі, а й у сусідніх. Вони теж на межі вимирання. Дуже сумно і дуже боляче.

Тож мене надихає, мабуть, моя рідна земля.

Що відомо про село Голубинівка на Дніпропетровщині

Село Голубинівка розташоване у Святовасилівській громаді, що у Дніпровському районі Дніпропетровщини. Відстань до Дніпра – 76 км. До найближчого магазину звідси сім кілометрів, а до лікарні й аптек — 14 км. Транспортного сполучення село не має, тож аби виїхати з села, ті, хто не має власного авто, вимушені чекати автобус на зупинці, що розташована за 14 км від населеного пункту.

Населення Карайкового з роками зменшується. Якщо у 2001 році тут проживала 31 людина, то у 2026 — дві.

 
Поділитися текстом в мережах: Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Instagram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Новини ОТГ