Прекрасна пісня, подарована школі і вчительці учнем Китайгородської школи Пилипом Переяславцем

      На знімку: викладач Дніпропетровського театрального-художнього коледжу Пилип Переяславець (справа) із вихованцями, 2018 рік

   Зазвичай вірші про чудові шкільні роки і величезну повагу до вчителів школярі пишуть вже в дорослому віці, коли більше розуміють величезну, вкладену в них, працю педагогів. Та вдячний учень Китайгородської середньої школи Пилип Переяславець написав свого чудового вірша у дев’ятому класі, в 1956 році. Надихнула його до цього захоплива, творча шкільна атмосфера пошуку істини й добра, створена невтомними тодішніми вчителями. І першою, незабутньою вчителькою - Олександрою Паньківною Гармаш, котра в Китайгородській початковій школі, в голодні післявоєнні роки, натхненно «будила світлі почуття» і творила з кожного учня людину.   Авторові цих рядків з однокласниками теж пощастило бути пізніше учнем мудрої, вимогливої, надзвичайно доброї Олександри Паньківни. Та і всі педагоги обох Китайгородських шкіл тоді, думаю як і зараз єдиної, були такими ж відданими цій найважливішій на планеті Земля професії. Вражений батьківським ставленням вчительки до учнів, в першому класі я сказав своїй мамі, Марії Остапівні, проникливі слова: «А Олександра Паньківна для нас, як мама... Після уроків кожного огляне, чи добре закутався, бо сніг і мороз, і підбадьорить на дорогу».

                 Китайгородську пісню співали і в Дніпрі, і в Києві

   А поклав на музику щемні слова вірша Пилипа Переяславця «Прощай, рідна школо» досвідчений вчитель музики і співів, віртуоз-музикант Микола Максимович Павелко. Він вправно керував класними і шкільним хорами. На обласному конкурсі шкільної художньої самодіяльності в Дніпрі 1956 року журі одностайно визнало пісню Пилипа Переяславця найкращою, а її автора нагородило першою в житті літературною премією. Тож шкільний хор Китайгородської школи їздив і до Києва з цією піснею. Постійно виконували її учні в школі та випускники наступних поколінь на зустрічах.

      На фото: учні 10 класу, випускники першого випуску Китайгородської середньої школи 1957 року з гостями заходу на зустрічі, в нижньому ряду третій справа - Пилип Переяславець. Липень 2021 рік
     Прищеплена в дитинстві любов до красного слова повела Пилипа Переяславця на навчання до Дніпропетровського театрально-художнього училища (тепер — коледж), на роботу в театр, філармонію, на телебачення. Та педагогічна стезя переважила, чимало літ Пилип Захарович виховував у рідному коледжі майбутніх акторів, був закафедри, учив «шукати красу в усьому, любити і творити добро, щоб дійти до вершин — і в моральному, і в творчому плані», як написала про нього газета «Голос України".А в січні 2020-го викладач-методист Дніпропетровського театрально-художнього коледжу Пилип Переяславець отримав почесне звання «Заслужений працівник культури України».

   Разом із цим Пилип Захарович став відомим у Січеславщині поетом, видав кілька збірок прекрасних віршів про рідні Оріль, Калитву, людей Китайгорода, унікальні місцеві церкви, пережиту малою дитиною війну, котру, як і сучасну, затіяли кремлівські фашисти. Під час нашої недавньої розмови Пилип Захарович наголосив:

- Хто-зна, скільки ще тягтиметься ця війна. Ми змушені відстояти Україну і перемогти, іншого шляху в нас немає. Хочу зберегти нашим діткам воюючої України в огні на майбутнє свою пісню про школу, хай це буде дорогоцінний скарб, на спомин про улюблену нашу Олександру Паньківну Гармаш і всіх тодішніх учителів, для визнання і шани сучасних педагогів, котрі невтомно ліплять людину, патріота, свідомого українця.                              
       Прощай, рідна школо

                  Слова Пилипа Переяславця

                   Музика Микола Павелка

Не так давно, з дитячим розумом,

В святковий день, в осінній час

Ішли ми радістю схвильовані,

До тебе школо в перший раз.

       Згадаймо ранки неповторнії,

       Веселий сміх, шкільну сім’ю,

       Стежки-доріжки, нами пройдені,

        І першу вчительку свою.

Тепер у неї в чорних косах

Уже з’явилась сивина.

Хай линуть роки, щастям сповнені,

Та не забудеться вона.

     Пройшли літа, дивами сяючи,

     Крилаті, юні, десять літ.

    І хоч доводиться прощатися,

    Та не забуть до школи слід.

Вона ростила, шанувала,

Будила світлі почуття.

Добру і розуму навчала нас

Шляхи стелила в майбуття.

    Примітка: два останніх рядки кожного куплета повторюються в пісні двічі.