ПРО МИХАЙЛА ЯНГЕЛЯ, ПРИ ЯКОМУ ДНІПРО БУЛО СТОЛИЦЕЮ СВІТОВОГО РАКЕТОБУДУВАННЯ

            СІМНАДЦЯТЬ МИТТЄВОСТЕЙ КОСМІЧНОЇ ДОЛІ

СТО ТРИНАДЦЯТЬ РОКІВ ТОМУ, 7 ЛИСТОПАДА ДАЛЕКОГО 1911 НАРОДИВСЯ, А 7 ЛИСТОПАДА 1971 ПОМЕР ВИЗНАЧНИЙ КОНСТРУКТОР РАКЕТНО-КОСМІЧНОЇ ТЕХНІКИ МИАЙЛО КУЗЬМОВИЧ ЯНГЕЛЬ. А ЙОГО ЗОРЯНИЙ ЧАС ПРИПАВ НА РОКИ ПЛІДНОЇ РОБОТИ НА ЧОЛІ КОНСТРУКТОРСЬКОГО БЮРО «ПІВДЕННЕ». ВЕЛИКИЙ ТВОРЕЦЬ НАЙПЕРЕДОВІШОЇ В МИНУЛОМУ СТОЛІТТІ ТЕХНІКИ ПРОЖИВ НА ЗЕМЛІ І ВОДНОРАЗ В КОСМОСІ РІВНО 60 ЛІТ, 17-ТЬ ЖЕ З НИХ  - У НАШОМУ ДНІПРІ-ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ.

_________________     Сибіряк з Чернігівської губернії

Влітку далекого уже 1954 року у Дніпропетровську на автозаводі, котрий якраз бурхливо будувався, з”явився високий худорлявий чоловік з дивним прізвищем Янгель. Прізвище багатьох лише й здивувало. Хоча багато хто знав і інше. Янгель призначений Головним конструктором КБ сюди не випадково. Завод насправді випускатиме не автомобілі та амфібії, як то задумувалося спочатку, а грізні і майже фантастичні, ще невідомі нікому бойові ракети. Інша річ, що це – велика державна таємниця.

І тільки одиниці посвячених дивувалися з того, про що ніхто тут ще теж не знав і знати не міг. Чому Янгель, зовсім недавно директор надсекретного НДІ у Москві, якому підпорядковувалося Особливе конструкторське бюро Сергія Корольова, потрапив у Дніпропетровськ? Це ж бо наче пониження для фахівця такого рівня. Лише згодом дніпропетровцям розтлумачать, що “монополії у виникаючому ракетобудуванні Радянський уряд допустити не міг”, а “дві наскільки потужні фігури, якими були Сергій Корольов і Михайло Янгель, об”єктивно не могли вжитися разом – їх треба було розвести”.

Про все це у Дніпропетровську дізнаються пізніше. Тоді лише, коли Михайло Кузьмович “блискуче скористається наданим йому шансом”, а його КБ “обере свій шлях”. І прийде час, що військові в СРСР скажуть: “Корольов працює на ТАРС (маючи на увазі офіційні повідомлення про польоти у космос – Авт.), а Янгель на нас”. Але настане і час, коли раптом з”ясується, що і для освоєння космічного простору КБ Янгеля зробило “якщо і не більше, то і не менше, ніж КБ Корольова” А “вся історія янгелівського колективу виявиться історією постійного суперництва з колективом корольовським, у якому перший частіше вигравав, ніж програвав”, що теж було майже державною таємницею.

Але все це у Дніпропетровську дізнаються пізніше. А покищо Михайло Кузьмович найбільше переймався створенням тут колективу, який зможе втілювати його ідеї та задуми. На це пішло кілька літ. Про них досі переказують легенди. Кузьмович набирав переважно недавніх випускників та аспірантів спеціальних авіаційних і політехнічних вузів. І набравши понад п”ять тисяч молодших 30 років, особисто перебесідував з кожним. Уявляєте: з кожним віч-на-віч. Говорив як з рівними і колегами. Молодь їхала звідусіль. Починав виховувати кадри ракетобудівників і фізтех місцевого Дніпропетровського держуніверситету. І ось що розповідав якось Олександр Макаров – багатолітній директор Південного машинобудівного заводу. Запросив його одного разу до себе перший секретар обкому партії Олексій Ватченко. Слово за словом, і Ватченко раптом дорікає: “А чому це ти зі своїм Янгелем кацапів до нас стягуєш? Хіба українські хлопці не годні конструювати ракети? Наскільки я знаю, все починалося з нашого Кибальчича”.

- А сам Янгель хто? – Здивувався Олександр Максимович. – Українець з діда-прадіда!

Михайло Янгель народився в Сибіру. В малюсінькому селі на краєчку нинішньої Іркутської області. Але щоб йому там народитися, за 17 років до цього дійсно в крихітному селі на березі річечки Ілім мав поселитися засланий туди раніше на каторгу бунтар і вихідець з Чернігівської губернії Лаврентій Янгель. А його менший син Кузьма, в сім”ї якого потім і знайшовся майбутній творець космічної техніки, мав стати там чи не найнеперевершенішим мисливцем на соболів, білок та ведмедів. Кузьма Лаврентійович над усе волів, щоб і його Михась уподобав мисливський промисел. Привчав до нього змалку, брав з собою в тайгу. Але не судилося – вийшло інакше. Вийшло, що Михайло повернувся на батьківщину, в Україну, аби здійснити тут чи не найвидатніше, чим ознаменували себе всі земляни в минулому столітті.

Коли про дніпропетровські ракетоносії дізнався світ, одна американська газета написала, ніби Янгель – “німець, який після війни дістався Радянському Союзу у якості трофею”. Михайло Кузьмович спершу обурився, потім же довго сміявся. І розповів родинну легенду. Як його діда Лаврентія пригнали в”язнем на золоті копальні, наглядач гаркнув “Прізвище?” Дід наче і сказав, що Ангел Лаврентій він. Дід міг таке сказати. Він за словом у кишеню не лазив, і був дуже гострим на язик.

- Який ще Ангел? – Аж заверещав наглядач. – Так от, був ти Ангелом, а тепер Неангел, зарубай це собі на носі, розумако! Так і записую –  Неангел...

Але від діда Михайло Кузьмович чув і іншу версію походження свого прізвища. Що в українській мові існувало слово “янга”. І означало воно металевий казан-ківш, у якому запорожські козаки в походах варили свій знаменитий куліш. Лаврентій був з козацького роду, справді мав спадковий хист до куховаріння, отож цілком ймовірно, що уже з прізвищем Янгель і потрапив у Сибір. 

________________ Громи і блискавки стартуючих ракет

Михайло Кузьмович свідомо повернувся до джерел свого роду – в Україну. Треба вірити дружині Янгеля Ірині Стражевій. У своїх спогадах вона пише, що коли протиборство між її чоловіком і Сергієм Корольовим сягнуло критичної межі, Янгеля викликали в ЦК КПРС. “Як же це так? – Запитали. – Ми чекаємо від вас нової техніки, а ви не можете поладити між собою”. На що Янгель заявив: “У нас різне бачення цієї техніки, а не елементарна ворожнеча. Буде правильно, якщо ви надасте мені змогу мати окреме власне КБ. Скажімо, у Дніпропетровську, де, наскільки мені відомо, є думка серійно випускати корольовські ракети. А чому б там не випускати мої?”

Перші ракети стратегічного призначення у нас дійсно були корольовські. Але вони не викликали захоплення у військових. Насамперед через те, що потребували постійного дозаправлення зрідженим киснем. А після пусків не піддавалися коригуванню польотів. То Янгель справді відразу кинув виклик Корольову, першим у світі взявшись створювати ракети на висококиплячих компонентах палива і з так званими автономними системами управління. Корольов не просто скептично сприймав “витівки” Янгеля. З пісні слів не викинеш: він використовував будь-яку нагоду, аби поставити під сумнів проекти Михайла Кузьмовича. Коли поблизу Волгограда на полігоні Капустин Яр з”явилося перше дітище Янгеля – ракета Р-12, - Корольов не втерпів і примчав подивитися на пробний пуск. Янгелівська ракета була набагато вищою – довшою – від його, відрізнялася і якоюсь незбагненною красою.

- Що це за олівець? – Розсміявся Корольов. – Та він же зламається, не злетівши!

А сталося навпаки: ракета Янгеля не просто справила приголомшливе враження. Вона сколихнула весь світ. Менше, ніж через рік, у Дніпропетровськ прибув Микита Сергійович Хрущов. “Якби мене сюди не привезли, - сказав він південмашівцям, - я би прийшов пішки”. Після свого візиту глава держави підписав Постанову про створення “у складі Збройних сил СРСР Ракетних військ стратегічного призначення”. А з трибуни ООН - високої міжнародної організації - сповістив, що “побувавши на одному заводі”, він на власні очі бачив, “як там ракети сходять з конвейєрів, мов сосиски з автоматів”.

І не треба тепер усміхатися з цього вислову Хрущова. Уже зовсім недавно один з провідних спеціалістів аналогічної американської програми Стівен Залог видав книжку своїх спогадів. У ній він написав: “Ракета Р-12 була і залишається найбільш видатним зразком ракетно-космічної техніки. Саме вона потрапила в центр подій під час Кубинської (Карибської) кризи 1962 року – найнебезпечнішої конфронтації між СРСР і США. І саме ця ракета вберегла тоді світ і усіх нас від неминучої ядерної катастрофи та забезпечила паритет в “холодній війні” на багато років наперед”.

А що говорити тоді про теж новаторську твердопаливну ракету Р-36, створену у янгелівському КБ буквально через два-три роки після першої? Отак світ і дізнається, а американці перелякаються, що в Радянському Союзі на бойове чергування заступили міжконтинентальні балістичні ракети. Наступну ще більш грізнішу твердопаливну ракету Янгель назвав “Воєвода”. Пояснивши колегам, що воєводи за часів Київської Русі ніякі не князі чи гнобителі, а ватажки бойових дружин і народних ополченців. Але в Сполучених Штатах цю ракету нарекли інакше – “Сатана”. Під цією назвою вона і увійшла в історію так, що які зміни у світі не відбуватимуться, вже ніколи не буде з неї викресленою. Хоч би тому, що залишилася і уже, мабуть, залишиться назавжди серед військово-стратегічних неперевершеною. Кращої на Земній кулі ніхто не створював і, сподіваємося, тепер уже й не створить.

Але чи знаєте ви, що твердопаливні ракети Янгеля якщо не зовсім, то вчасно могли б і не появитися? Ще трохи, і Військово-промислова комісія при Раді Міністрів Союзу РСР відхилили б їх як не перспективні. Відмовила б у фінансуванні проектних розробок. Віддавши перевагу іншій – універсальній, як її іменували, - запропонованій на ту пору недавно утвореним третім в Союзі Особливим ракетно-космічним КБ. Яке несподівано для багатьох, якщо не всіх очолив маловідомий Володимир Челомей. Очолив наперекір думці спеціалістів, вчених і військових. Чому так сталося? Не повірите, але це факт: у 1957 році в одне з авіаційних КБ Москви прибув випускник інституту авіаційної промисловості… Сергій Хрущов. Сергій Микитович – себто син Микити Хрущова. А там на це зреагували байдуже. Ну то й що, що син Хрущова? У нас уже був один Сергій – мали на увазі Сергія Берію, сина Л. П. Берії, - і де він зараз?

Так от, незабаром це скінчилося тим, що з повеління Микити Хрущова гонористе авіаційне КБ взяли і приєднали до якогось непримітного і дрібного КБ Челомея, оголосивши останнього Головним. І всі ідеї та програми котрого відтоді сприймалися ледве не на ура. Це вже були часи, коли Сергій Корольов зосередився винятково на виробах, пов”язаних з освоєнням космосу людиною та в інтересах народного господарства. Тому суперництво Янгеля з Сергієм Павловичем доповнилося ще й суперництвом з КБ Челомея. І саме йому, челомеєвському, мостили тепер пріоритет. Вирішальну нараду влаштували на фірмі Челомея. Головував Хрущов, біля нього сидів Леонід Брежнєв. Лише генералів зібралося до сотні. Академіків і докторів наук удвічі більше. А доповідь робив Челомей. Після якої усі мовчали – биту годину натомість тривав діалог між Хрущовим і Челомеєм, з якого виходило, що тільки розробкам останнього і треба відкривати дорогу навстіж. Ось тут Янгель і вчинив те, що в колах творців ракетної техніки досі переповідають як легенду. Він раптом підвівся і голосно сказав:

- Ну ви тут кінчайте без мене, а я піду до Косигіна, він чоловік розумний і все збагне...

Це було щось більше, ніж нечувана зухвалість і ляпас Хрущову. Гадаєте, Микита Сергійович не стерпів?  В тому то й річ, що не міг Хрущов не усвідомлювати собі, хто такий Янгель в ракетобудуванні. І перевернув розмову на нараді кардинально. Забажав нарешті вислухати Президента Академії наук СРСР Михайла Келдиша, Головнокомандувача Ракетних військ СРСР Митрофана Нєдєліна і, звичайно, Сергія Корольова. Корольов хоч і не ратував за янгелівські проекти, але сказав, що челомеєвський з його універсальною ракетою – це абсурд. І хотів того чи ні Хрущов, та на кінець його правління головною кузнею ракетної зброї в СРСР став Південмаш у Дніпропетровську. Який на рік випускав понад сто виробів – так називали ракети в офіційних донесеннях. Ніхто на планеті більше не випускав.

____________________    Не перший, але і не другий

Сімнадцять років очолював Михайло Кузьмович КБ “Південне”. І якщо гадаєте, що ці сімнадцять неповторних миттєвостей свого шалено спресованого життя він приречено, як то розпорядилася доля, віддав лише створенню бойових ракет, дуже помиляєтеся. Ще ніхто ніде не говорив і не вживав такого слова, як конверсія, а Янгель уже на базі власних і міжконтинентальних, і на базі нових розробок ракет Р-100 та особливо Р-56 (які перші у світі могли піднімати на орбіту дві і більше тисячі тонн) проектував ті ракетоносії суто цивільного призначення, які сьогодні відомі усьому світу під назвами “Циклон” і “Зеніт”. Вони до цих пір належать до кількох найкращих, які на даний момент створило людство.

Хоч першим дніпропетровським був ракетоносій “Космос”. Це той,  який  16 березня 1962 року на навколоземну орбіту виніс і перший суто янгелівський штучний супутник серії “Космос”. Потім космічних апаратів цієї серії лише за життя Янгеля дніпропетровці створять 114-ть. А всього, поки існував Радянський Союз, супутників серії “Космос” КБ “Південне” сконструює 360-т. А ще ж апарати відомих серій “Інтеркосмос” та “Океан” також дітища дніпропетровців. Останній їхній проект – апарати “Корона”. Вони мали діставатися до Сонця і вивчати процеси, котрі відбуваються на його поверхні. На жаль, встигла до світила полетіти тільки одна “Корона”...

Отож працювати передусім на освоєння космосу – це насправді було головним, може, що й потаємним, якимось глибоко особистим, якщо хочете, навіть інтимним сенсом для конструктора Михайла Янгеля. Час від часу він полюбляв усамітнюватися – скажімо, виїжджаючи ловити рибу, – і казали, що робив це, аби йому не заважали спілкуватися з космосом.  На цей рахунок Михайло Кузьмович навіть для найближчих друзів залишився нерозгаданою загадкою. Коли виповнилися ті 17 літ, протягом яких  очолював КБ,  Янгель захворів. І раніше він почувався не зовсім добре, але на цей раз  стало зовсім зле і кепсько. Негайно скликав він усіх своїх головних соратників. Ті кинулися співчутливо бажати швидкого одужання.

- Не для цього я вас зібрав, - обірвав Янгель і далі мовив надто спокійно: -Через три місяці, 25 жовтня за старим стилем, в день свого 60-річчя, я помру. І помру у Кремлі, де мене вітатимуть з ювілеєм. Це він мені сказав...

- Хто він? – Отетеріло подивилися на Янгеля соратники.

- Космос. Ради якого я й закликаю та благаю вас в стократ навіженіше трудитися після мене, ніж ми трудилися досі з вами. Якщо людство не освоїть космос, йому незабаром нічого буде робити на Землі. І не ті країни правитимуть бал на планеті, які погрожуватимуть оточуючим ядерними боєголовками, а ті, які створюватимуть все потужніші і потужніші ракетоносії, щоб проникати в далекі глибини Всесвіту

Янгель дійсно помер у день своїх 60-х іменин. І дійсно у Кремлі, де його і вшановували. Як з”ясувалося, написав і заповіт для учасників  вшанування: ні в якому разі не ховати в Кремлівську стіну, котра чекала на нього, а поховати у землю поблизу собору або монастиря, куполами зовнішньо схожого на стартуючі в небо ракетоносії. Він хоче вічно чути мелодії храмових дзвонів, щоб вони нагадували йому дзвони злітаючих у космос ракет...

Після похорону все той же директор Південмашу Олександр Макаров згадував, як восени 1964 року у Дніпропетровськ приїздив гордий Сергій Корольов. Він, що перебував якраз у зеніті слави космічного Магелана для людства, завітав, аби просити допомоги у Янгеля. І саме Макарова умовляв, щоб той посприяв його порозумінню з Михайлом Кузьмовичем. Корольов отримав завдання: через три роки, до 50-річчя Великого Жовтня, висадити екіпаж на Місяць. І швидко збагнув, що самотужки упоратися з цим завданням не зможе.

- Корольов у моїй присутності сів напроти Янгеля, подивився йому у вічі, - згадував Олександр Максимович, - і сказав приблизно таке: давай забудемо учорашнє, я уже зараз знаю, як нас з тобою розсудить історія – своїми ракетами ти перевершив мої. Твої доживуть до наступного століття. Але мені зараз над усе потрібен пілотований космонавтами модуль, який на орбіті відокремиться від корабля, здійснить посадку на Місяць, а потім повернеться назад. Візьмися за нього!

Чому не відбувся задуманий в СРСР політ на Місяць, це теж і про Янгеля розповідь. Спеціалісти стверджують, що якби скористалися його ракетоносієм Р-56, все було б гаразд. А корольовська Н-1 виявилася неспроможною, і американці випередили. З цього приводу у дніпропетровському КБ написали вірша, автора якого довго шукав та так і не знайшов КДБ. Цитуємо на мові оригіналу: “И вдруг, как будто в страшном сне, мы слышим: «Янки на Луне!» Программе нашей дан отбой, и вот стоят в Кремлевской роще три символа российской мощи и наших нераскрытых сил: Царь-колокол, что не звонил, Царь-пушка – та, что не стреляла, и Н-1, что не летала».

Та зараз не про це. І не про те також, що свій модуль – блок Е, як його назвали – колектив Янгеля таки створив. Розповідаємо тут про це винятково з метою засвідчити, що талант Янгеля Корольов, як це йому було не прикро, визнавав. Та трохи більше п”ятнадцяти років тому в багатотиражній газеті підмосковного КБ, яке зараз носить ім”я Сергія Корольова, появилася зненацька дивна публікація. Вона невідомо від кого взялася захищати Корольова. Газета при цій нагоді ніби мимохід, але і геть принизила роль Михайла Янгеля. Написала, наче “це велике щастя, що обставини залишали Янгеля вічно другим – інакше наша галузь багато втратила б”. Ну, і так далі. То єдина московська “Независимая газета” помітила цю публікацію. Читаємо: “І це про визнаного світом великого конструктора ракетно-космічної техніки! Про генія, який створив новий безпрецедентний напрямок і свою школу в розробці ракетних та інших космічних апаратів! Після такої образи пам”яті Михайла Кузьмовича не треба буде дивуватися, якщо з боку незалежної України послідує демарш на рівні глави держави. Україна має усі підстави потурбуватися про захист честі і гідності свого національного героя”.

На жаль,  ніхто про це так в Україні і не потурбувався. Може, що наша публікація бодай хоч частково та навздогін спрацює на чистий блиск в близьких і далеких сузір”ях Всесвіту імені доктора наук і академіка, лауреата Ленінської і Державної премій колишнього Союзу РСР, двічі Героя Соціалістичної праці і нашого по суті земляка Михайла Кузьмовича Янгеля.

                                                                    Микола НЕЧИПОРЕНКО.