Роблю все, аби вони знали, що я Українець... - Роман Віктюк, на 90-річчя з дня народження
За матеріалами інтернет-видань
30.10.2026
30
«Та який же путін народ? Він від чорта», — так у 2014 році Роман Віктюк відповів журналістці на запитання, чи можна ототожнювати путіна з російським народом.
Джерело: "Українська перемога".
І сказав це чоловік, який жив і працював у... москві, неподалік кремля. На дверях його квартири висіли жовто-блакитні стрічки, а сам він відкрито заявляв: «Я роблю все, щоб вони знали, що я українець».
Якраз 28 жовтня, минає 90 років від дня народження Романа Віктюка (1936–2020) — видатного українського режисера, який здобув світову славу, поставив понад 250 вистав і не боявся говорити те, що думав.
Він народився у Львові, в родині вчителів. Ще школярем збирав друзів і влаштовував вистави. Театр захопив його настільки, що згодом став справою всього життя.
Після навчання в москві талановитому випускникові пропонували там залишитися. Але Роман повернувся до Львова. Хотів працювати вдома, творити, ставити вистави.
Та радянська влада не надто любила режисерів із власним баченням.
Одну з його львівських постановок, «Фабричне дівчисько», розкритикувало партійне керівництво. Причина була майже абсурдною: комсомольський ватажок у виставі виглядав трохи смішним.
Віктюк згадував, як обурена чиновниця так гупала чоботами, що навіть пошкодила підлогу. А виставу заборонили.
Згодом у Києві режисера усунули від викладання в театральній студії. Його звинуватили не лише в антирадянщині, а й в «антиукраїнськості». Але студенти стали на захист учителя. Вони відмовилися продовжувати навчання без нього й були готові піти разом із ним.
З роками про Романа Віктюка заговорив увесь театральний світ.
У 1988 році його «Служниці» за п'єсою французького драматурга Жана Жене стали справжньою сенсацією. Усі жіночі ролі виконували чоловіки. Незвичайна пластика, музика, розкішні костюми, сміливі режисерські рішення — публіка побачила театр, який руйнував звичні правила.
Одні називали його генієм, інші обурювалися. Але вистави збирали повні зали, а слава режисера вийшла далеко за межі Радянського Союзу.
Віктюк працював у театрах України, Італії, США, Литви, Фінляндії та інших країн. Здобув престижні міжнародні нагороди, створив власний театр, виховав покоління акторів.
Не забував і про українську драматургію. Ще 1982 року поставив у москві «Украдене щастя» Івана Франка.
А одного разу в Греції з ним трапилася історія, яку він згадував із особливим хвилюванням.
Перед прем'єрою директор театру запитав, який прапор вивісити на честь режисера — український чи російський. Українські дипломати так і не відгукнулися, натомість російські надіслали квіти й привітання. Над театром підняли російський прапор.
Але після вистави грецькі актори підготували Віктюку несподіваний подарунок. Вручили загорнутий пакунок, а потім дістали звідти український прапор і почали підкидати його над сценою.
Глядачі попросили режисера виголосити промову українською.
І він говорив рідною мовою перед залом, який майже не розумів його слів, але зустрів їх із теплотою.
Віктюк підтримав Помаранчеву революцію. Розповідав, як після неї під час виступу в Америці з гордістю назвав себе українським режисером — і весь зал підвівся.
А у 2014 році, коли росія розпочала війну проти України, відкрито засудив агресію. Закликав жителів Донбасу вимкнути російське телебачення й замислитися над тим, що відбувається.
На запитання, як йому з такою позицією живеться в москві, відповів:
«Повірте, що дуже важко… Але я роблю все, щоб вони знали, що я українець…»
Попри роки, проведені далеко від рідного міста, Львів залишався для нього особливим місцем.
«Я багато вистав привожу до Львова. Не знаю, чому. Просто приїжджаю додому. Я вважаю, що потрібно пам’ятати про ту землю, звідки ти вийшов, бо в ній — твоя сила», — говорив режисер.
Роман Віктюк відійшов у засвіти 17 листопада 2020 року, у 84 роки, від ускладнень після коронавірусу. За його останньою волею, режисера поховали у Львові, в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі.
А через чотири роки в москві театр, який він створив, позбавили його імені. Заклад перейменували на «Театр-сцену Мельников», а з репертуару прибрали низку його знаменитих постановок, зокрема легендарних «Служниць».
Так у москві вирішили розпорядитися спадщиною режисера, який десятиліттями збирав повні зали, дивував глядачів, ламав театральні канони й не боявся сперечатися з владою.
Його ім'я прибрали з театральної вивіски, а вистави — зі сцени. Але жодним наказом не скасувати його таланту, світового визнання й тієї величезної праці, яку він залишив після себе.
Роман Віктюк. Львів'янин, українець, один із найяскравіших театральних режисерів свого часу.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ