Заблукалий у «мєшковському» часі Крим та не вивчені Києвом уроки, ч. 2

"Пьяной осенью у свала

обнажившегося камня

ты соски мне целовала,

а потом себя дала мне".

   Історія мєшковщини не була б такою гротескною, якби після своєї інавгурації президент Криму не вирушив до москви та не повернувся звідти з автором наведених поетичних рядків – математиком, економістом, драматургом і, як ви зрозуміли, поетом Євгенієм Сабуровим. Сам Мєшков так пояснював свій вибір: "Поговорив із російськими генералами й начальником КДБ", і йому порекомендували Сабурова.

   Михайло Кригель, Рустем Халілов, "УП".

   Разом із ним у Крим висадився десант росіян, які увійшли до команди Сабурова. Після того, як кримський парламент за них проголосував, вони оселилися в одному з алуштинських санаторіїв.

– Міністерка фінансів цього уряду разом із Сабуровим з'являлися на сесії кримського парламенту. Сабуров – з червоним носом – це була характерна риса, що відповідала його образу життя. А ця дама приїжджала в трикотажних шортах, в'єтнамках, ноги до колін в піску, а під майкою нічого немає, – згадує Андрій Сенченко. – Вони вже вважали, що Крим – їхній.

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, який 1994-го став кримським депутатом, розповідає УП про свої зустрічі з Сабуровим. У кабінеті на спеціальних підставках віцепрем'єр тримав з десяток люльок для куріння. Під час розмов він неквапливо розглядав свій скарб, потім вибирав одну з люльок, набивав її та нарешті закурював. І здавалося Чубарову, що це найбільше щастя в житті Сабурова – набивати люльку тютюном.

   Меджліс під час передвиборчих перегонів закликав не голосувати за Мєшкова. А втім, ставши президентом, він запропонував посаду міністра соцполітики члену Меджлісу Ільмі Умерову. Мєшков знав Умерова з кінця 80-х, коли як адвокат захищав від політичного переслідування його брата. 

   Ільмі нібито пристав на пропозицію. Настав день голосування. Називаючи прізвище Умерова, Мєшков додав, що пропонує його кандидатуру з особливим трепетом.

   Умеров взяв слово перед голосуванням. І виявилося, в нього був свій план. Він заявив: цей уряд сформований незаконно, тому що наполовину складений з російських громадян, а членом незаконного формування він бути не хоче. Та під гробову тишу залишив трибуну.

   Забігаючи наперед: московський уряд протримався сім місяців. "Я економіст, я не психіатр. Тому їду", – кинув на прощання Сабуров. За цей час Крим не став самостійною республікою, не увійшов в рублевий простір і не вийшов з економічної кризи – як це обіцяв Мєшков. Скільки кримчан вдалося захистити від голоду та холоду – невідомо.

   Проте, щоб сконцентрувати в своїх руках усю владу, Мєшков мав зробити останній крок. Він спробував підпорядкувати собі кримських силовиків. Міністром внутрішніх справ Криму призначили колишнього командувача 32-го армійського корпусу, а начальником Служби безпеки в Криму – колишнього начальника штабу цього корпусу.

В квітні 1994-го співробітникам кримської міліції видали зброю "з метою протидії можливим силовим акціям з боку України".

Для Києва настав час показати зуби.

Гарячий травень: за крок до крові

   В травні 1994-го в потоці туристів на півострові, загубилися кілька груп кремезних хлопців, які їхали до Криму з "материкової" України поїздами, автобусами та автівками. 

Кінцевим пунктом їхньої подорожі були не пляжі південного берега, а Сімферополь. А з собою вони везли не сонцезахисні креми, а спецтехніку і зброю. Інша частина "відпочиваючих у цивільному" потрапила до Криму морем і повітрям – на військових кораблях і гелікоптерах.

   Так починалася операція спецпідрозділу СБУ "Альфа", яку з санкції президента Кравчука розробили тодішній голова СБУ Євген Марчук, його перший заступник Валерій Маліков і керівник "Альфи" Василь Крутов. Спецпризначенці мали захистити від "мєшковців" будівлю Служби безпеки України в столиці Криму. 

19 травня вони зробили свою справу швидко і професійно. Будівлю взяли під контроль. Місцеві співробітники СБУ отримали чіткий сигнал, хто в домі господар.

   Ця операція була частиною загального плану Києва із захисту конституційного ладу на півострові. В Крим перекидають підрозділи Національної гвардії та військ спеціального призначення. 

Вони мали протидіяти не лише мєшковським міліціонерам, але й більш серйозному противнику. Обрання Мєшкова активізувало діяльність російських військових та мілітаризованих козачих формувань на півострові.

Як Крим опинився на порозі війни

   Про події в Криму в травні – червні 1994-го розповідає Валерій Козярський – на той час заступник командувача прикордонними військами півдня України, заступник оперативно-розвідувальної частини.

– Наш штаб базувався в Одесі. 15 травня 1994 року відбулася нарада, де розглядали, що нам робити з козацькими дружинами, які створювалися (Росією – УП). Вони виходили з російського боку на кордон і намагалися блокувати роботу наших прикордонних нарядів. Були спроби захоплення застав, зброї.

Сформували групу з представників СБУ, МВС, прикордонних військ, Міноборони. Загальне керівництво групою було у Євгена Марчука і Валерія Малікова. 

   Ми уважно стежили за діями Чорноморського флоту, зокрема бригади морської піхоти в Козачій бухті у Севастополі. У розпорядженні (росіян) було понад 100 БТРів, понад 50 танків, десятки САУ і близько двох тисяч осіб особового складу. Натомість у нас не було ні танків, ні артилерії, але були приблизно 50 БТРів, близько 1500 осіб з 10-ої бригади спецназу в Старому Криму і трохи більше особового складу у мене. Також з Одеси до Криму перекинули кілька сторожових кораблів і вертольотів Мі-8. 

17 травня ми взяли під охорону сімферопольський аеропорт. Рухомі бронегрупи заблокували виїзди із Сімферополя і розмістилися в центрі міста, кілька постів виставили на трасах. 

   Ми побоювалися, що значні сили російських козаків, яких перекидали в Крим, можуть накопичитися у східній його частині та прорватися до Сімферополя. Вирішили: якщо на наші законні вимоги огляду буде надано опір, то відкриваємо вогонь на ураження. Сто відсотків, цей наш наказ дійшов до росіян, і це їх трохи протверезило.

   Кульмінація подій сталася на початку червня.

   Нам доповідають, що із Севастополя в бік Сімферополя рухаються передові частини 810-ої бригади морської піхоти рф. Бронегрупа зупинилася, і вперед виїхав розвідпідрозділ. Я віддаю наказ: розвідгрупу пропустити до наступного поста – там їх зустрінуть гранатометники, а самим зосередити вогонь на другій групі, якщо вона піде. Боєприпаси були у всіх, гранатомети були заряджені, і ми були готові відкривати вогонь.

Психологічно це був дуже складний момент. Зрозумійте: ми напередодні спілкувалися з керівництвом цієї бригади, а за кілька днів ловимо одне одного в приціл. Хоча я й не міг уявити, що все-таки пролунають постріли.

Вони не очікували від України такої готовності відкривати вогонь на ураження. Групи загальмували, розвернулися і пішли назад до Севастополя.

   Ми продовжували блокування в Криму приблизно до кінця червня. Потім почався відтік козацьких формувань до росії. Підрозділи 810-ої бригади поверталися на місця постійного базування. І ми зрозуміли, що пік протистояння минув.

Депутати й унітази

Талант "Мєшка" перетворювати союзників на непримиренних опонентів заслуговує на окрему згадку.

   У квітні 1994 року на виборах до парламенту Криму блок Мєшкова "росія" отримав 54 з 98 місць. Рефат Чубаров, який тоді став депутатом від кримськотатарського Курултая, найвлучнішу характеристику своїх нових колег почув від людини, яка багато чого бачила в парламентських стінах. Від прибиральниці Верховної Ради.

– Ліфт зупинився на поверсі, стоїть жінка в уніформі та зі шваброю. І каже мені: "Вибачте, їдьте". – "Що значить, їдьте? Заходьте!". Вочевидь, у них було прийнято не заходити в ліфт, якщо там депутат. І ось ми виходимо разом на поверсі, і я обережно її питаю: "А ви давно працюєте? Як би ви охарактеризували нових депутатів у порівнянні з тими, що були раніше?". І вона відповіла: "Головна відмінність у тому, що попередні вміли ходити на унітаз, а ці не вміють".

   Люди "з низів", що потрапили до приміщення з килимовими доріжками на підлозі й вазонами, були приголомшені, що можна жити і так. А за кілька днів у цих вазонах оселилися недопалки і використані презервативи.

   Невдовзі виявиться, що парламентська перемога обернулася для Мєшкова ще одним фронтом протистояння – внутрішнім. Нова монобільшість вступить у конфронтацію з кримським президентом, який замість того, щоб підтримати своїх, віддав важелі керування московському десанту. Місцеві "заросійці" почнуть війну один проти одного, наче павуки в банці "русского мира". Того разу це стане початком їхнього кінця.

Боротьба за нові краватки

   11 вересня 1994 року спікер кримського парламенту Сергій Цеков прийшов на роботу, смикнув двері Верховної Ради і побачив, що вони зачинені. Протистояння між Мєшковим і депутатами досягло такої сили, що президент оголосив про розпуск парламенту автономії і віддав наказ підконтрольним йому співробітникам МВС замкнути вхід у будівлю і нікого не впускати.

   Кримські депутати відправили до Києва по представнику від кожної фракції – щоб заручитися в боротьбі з Мєшковим підтримкою центральної влади.

Про свою поїздку до Києва розповідає один із учасників делегації Рефат Чубаров.

– Керівники блоку "росія" розуміли, що протистояти Мєшкову, не маючи опори в Києві, буде складно. Парламент хотів жити. Депутати дорвалися до влади. Вони прийшли з вулиці, їм встановили непогані зарплати. Вони приодяглися, купили костюми, краватки. І тут нависає загроза розпуску Верховної Ради Криму. Цього не можна допустити!

   Наша робоча група вирушила до Києва – узгоджувати подальшу взаємодію з Верховною Радою України. Зустріч була на Грушевського. Вибори президента відбулися (влітку українці обирали голову держави, переміг Леонід Кучма – УП), і Київ почав брати ситуацію у свої руки.

   Пригадую, наскільки відчувалася різниця між цими двома групами депутатів – кримськими і київськими. Українську делегацію очолював Борис Олійник – досвідчений, загартований перемовник. І в кінці нашої зустрічі ми ухвалили заяву (в ній говориться, що указ Мєшкова про розпуск парламенту є незаконним – УП). А ввечері, звісно, був фуршет – випити всі любили.

   До чого призвела наша поїздка? Політикум Криму погодився з тим, що Мєшкова віддають на розтерзання, і почав готувати громадську думку до того, що інститут президентства для кримської ситуації зайвий. 

   За кілька тижнів після повернення депутатів парламент автономії позбавить Мєшкова права формувати й очолювати кримський уряд, вижене з Радміну Криму російський десант і призначить прем'єром Анатолія Франчука, чий син Ігор на той момент був одружений з донькою Кучми.

"Король" із 73% підтримки виборців на старті виявився несправжнім.

Президент кабінету президента

   "У Криму розквітнув абрикос, ялтинські таксисти чекають на клієнтів, а Юрій Мєшков з минулої п'ятниці не залишає свого кабінету", – так починався один із телерепортажів про події в Криму, що вийшов в ефір 24 березня 1995-го.

За тиждень до цього, 17 березня, Верховна Рада України ліквідувала інститут президентства на півострові разом із Конституцією Криму і ще з чотирма десятками законодавчих актів.

   Мєшков забарикадувався зі своєю охороною на шостому поверсі кримського парламенту. Час від часу він визирав з вікна і розмахував кримським прапором. Найвідданіша частина його електорату – кілька десятків пенсіонерів, невтомно мітингувала біля входу в будівлю з плакатами "Юра, ми з тобою!".

   Для того, щоб поставити крапку в історії президентства Мєшкова, Києву, на щастя, не знадобилося розстрілювати з танків будівлю парламенту, як це сталося в Москві 1993-го. Закінчилася історія "обложеного президента" тим, що його вивезли в Росію російським військовим бортом. 

– Він просидів у будівлі Верховної Ради десь тиждень, а потім захворів на дифтерію і потрапив до інфекційної лікарні. Пам'ятаю, як його виносили на ношах до машини "швидкої" під крики і скандування тих бабусь. Вони намагалися доторкнутися до його руки, – згадує Володимир Притула. 

Сам Мєшков згодом запевнятиме, що його отруїла СБУ – йому нібито стало зле після того, як він випив компот, який передала якась літня жінка.

Історія, що почалася фарсом із голодуванням за референдум щодо приєднання Криму до Росії, фарсом і закінчилася. 

   Як кілька дзвінків з прокурорського телефона залишили  Мєшкова без світла, води і зв'язку 

   Розповідь Андрія Сенченка про останні дні Мєшкова в Криму здається настільки сюрреалістичною, що в неї складно повірити. Утім, не складніше, ніж в інші перипетії цієї історії.

– Число вже не згадаю, але точно пам'ятаю, що це був вечір неділі. Я крокую центром Сімферополя, бачу світло в кабінеті прокурора Криму. У нас були нормальні стосунки ще з часів мого віцепрем'єрства. Заходжу до нього: "Час ставити крапку в історії з Мєшковим". Він на мене глянув і каже: "Я з понеділка у відпустці, ось тобі ключі від кабінету, оце кнопка "чай" на пульті, ось моя секретарка, хочеш – працюй". 

   У понеділок приходжу, сідаю за стіл у прокурорському кабінеті. Головне, що там було – "сотка", захищений телефонний зв'язок з усіма керівниками на півострові. Кажу секретарці: "З'єднайте мене з керівником ДАІ".

  Вона з'єднує: "Це приймальня прокурора Криму, говоритимете з Андрієм Віленовичем Сенченком". Той мене знає, до того ж я телефоную з кабінету прокурора, запитати, які, власне, я маю повноваження, він не може. А весь мій статус на той час – пересічний громадянин, мешканець Сімферополя, навіть не депутат кримського парламенту.

   Я кажу: "Треба зупинити всі автівки президента і поставити на штрафмайданчик". І вони за лічені години зупиняють всі автівки і ставлять на штрафмайданчик. Так само мене з'єднують з керівником Крименерго, і вони відключають енергозабезпечення будівлі Верховної Ради. Далі перекрили і водопостачання. А люди там на 6-му поверсі постійно мешкають, і на другий день, мені казали, там вже був такий сморід по коридорах, що треба було ходити в протигазах.

   Далі відключили дротовий зв'язок. Єдине, що залишилось, це зв'язок ВЧ (високочастотний аналоговий зв'язок – УП). Телефоную керівнику СБУ в Криму. Він: "А я не можу". Умовно, там був декрет якогось 1936 року, де написано, що наказати відключити ВЧ-зв'язок може лише той, хто дав команду включити. Довелося діяти через Київ і зрештою "перекусити" цей зв'язок допоміг тодішній міністр Кабінету міністрів Валерій Пустовойтенко. 

   А за кілька днів Мєшкова на півострові вже не було.

Уроки мєшковщини

   Після втечі з Криму навесні 1994-го Мєшков повертався з росії до "рідної гавані" тричі. 

Вперше – в липні 2011-го. СБУ тоді відреагувало миттєво і за заклики до зміни конституційного ладу його депортували з території України із забороною в'їзду упродовж 5 років.

   Вдруге – після окупації Криму. 18 березня 2019-го Мєшкова затримали в Сімферополі. Цього разу російська поліція, коли він намагався прорватися до путіна, який приїхав тоді на півострів. Наступні дві доби перший і останній президент Криму провів у спецприймальнику "за опір співробітникам поліції".

   Втретє – в труні. Він помер 29 вересня 2019-го в лікарні підмосковного Красногорська після того, як переніс інсульт на відпочинку в Туреччині. Поховали його на кладовищі "Абдал" у Сімферополі.

   За всієї гротесковості постаті Мєшкова в чомусь він таки примудрився стати першопрохідцем в історії. Щоправда, не в тій, куди потрапляють, а в тій, у яку влипають.

Саме з ним пов'язана перша в історії незалежної України електоральна революція, коли абсолютна більшість кримчан проголосували за "несистемного" кандидата.

   Він перший показав, як за кілька місяців можна обнулити свій електоральний капітал. 

Зрештою після свого фіаско він перший проторив шлях до Росії задовго до того, як у 2014-му це стало мейнстримом для українських політиків-лузерів.

   Ті, хто на багнетах "зелених чоловічків" прийшли до влади на півострові 2014-го – той самий Сергій "Гоблін" Аксьонов, фігури не менш бутафорські, ніж Мєшков. Однак, на відміну від "русской весны-1994", двадцять років по тому змінився контекст. 

   Мєшковщина, так само як і події на Тузлі 2003-го, були пробними кулями москви. 1995-го кремль не готовий був зіграти кримською картою через небажання входити в конфронтацію із Заходом і власні проблеми в Чечні. А після Майдану і втечі януковича, втративши зі своїх орбіт впливу усю Україну, "русский мир" вирішив закріпитися хоча би на її частині в той момент, коли Київ був найменше до цього готовий.

На запитання про уроки мєшковщини для України співрозмовники УП відповідають по-різному. 

"У 2014-му окупація Криму пройшла так легко для росії, бо при владі в Києві не було свого Марчука, який віддав би наказ командирам військових частин діяти за статутом", – вважає прикордонник Валерій Козярський. 

"Київ і після 1994-го продовжував ігнорувати українську громаду в Криму і не робив нічого, щоб забезпечити можливість рівної участі кримських татар в управлінні півостровом", – каже Рефат Чубаров.

   "Невивчені Україною уроки і після Мєшкова десятиліттями визначали життя на півострові. І багато в чому стали причиною того, що сталося 2014-го. 

   Відсутність притомної і послідовної державної політики щодо Криму, загравання з проросійським населенням, врахування кадрових побажань москви, нехтування правами українців та кримських татар. Відкладання гострих проблем на майбутнє, насамперед визначення статусу кримськотатарського народу як корінного. Тотальна корупція і криміналізація політики, що бере початок саме з мєшковського періоду. 

   І найголовніше: існування нелокалізованої російської військово-морської бази. Київ закривав очі на порушення угод про базування ЧФ рф, що дозволяло російським військовим почуватися господарями на всьому півострові, а російським спецслужбам діяти майже відкрито", – переконана Валентина Самар.

   Перший указ президента Мєшкова був про перехід Криму на московський час, названий місцевими дотепниками "мєшковським". Влітку батьки підіймали малих дітей разом зі сходом сонця - дуже рано, тягли їх, сонних, до дитсадків і кляли при цьому Мєшкова. Після його втечі Крим повернувся до київського часу, а 2014-го – знову пересунув стрілки на годину вперед. 

   Ген мєшковщини пережив самого Мєшкова. І питання, що актуалізується після деокупації півострова, який заблукав у часі – як повернути його мешканців до життя "за Києвом". Звісно, йдеться не лише про часові пояси.