Заблукалий у «мєшковському» часі Крим та не вивчені Києвом уроки, ч. 1

   В кінці березня 1995 року на шостому поверсі Верховної Ради Криму стояв неймовірний сморід. 

   Запах каналізації вбирався в килимові покриття, в'їдався в стіни та через щілину в дверях просочувався до кабінету, де сидів сивий 49-річний президент, який давно не приймав душ.

Ще півтора року тому не було в Криму політика популярнішого за нього. Ще рік тому не було в Криму людини впливовішої за нього.

   А тепер він сидів у смороді та напівтемряві, бо в будівлі вимкнули воду і світло. Всього рік знадобився Юрію Мєшкову, щоб з президента Криму, якого підтримали 73% виборців, перетворитися на президента свого кабінету. Влада, якої він так прагнув, зсихалася, як шагренева шкіра, поки від неї не залишилася лише ця кімната. Мєшков боявся: якщо він вийде з будівлі, то повернутися сюди вже не зможе.

   Так воно насправді й станеться. Після того, як Мєшкова, що захворів в умовах антисанітарії, винесуть із кабінету на медичних ношах, він більше ніколи в нього не зайде. А для кримчан часи мєшковщини стануть вакцинацією від бажання мати власного президента. 

   Введення інституту президентства в Криму 1994-го здається тимчасовим запамороченням тодішніх кримських політиків, які цього прагнули, і української влади, яка це допустила. Навіть саме слово "інститут" виглядає занадто серйозним для того політичного явища, що виникло в Криму на початку 1990-х – настільки гротескної форми воно набуло.

   Чому і на якому тлі воно з'явилося? До яких наслідків призвело? Як сталося, що невідомий широкому загалу Мєшков раптово став народним улюбленцем, а потім із запаморочливою швидкістю – ізгоєм? Які не вивчені Україною уроки періоду мешковщини відгукнулися їй під час окупації 2014-го?

УП поспілкувалася з учасниками та очевидцями подій 30-річної давнини та відбудовує деякі фрагменти цієї історії, усвідомлюючи, якою хиткою може бути людська пам'ять.

Отже, розповідь про Мєшкова і мєшковщину в 12 главах.

Але спочатку стислий переказ цього божевільного серіалу.

мєшковщина в двох абзацах

Крим-1994. Бідність, кримінал, холера, засуха, віра в прості рішення. Кримські політики впевнені: Криму потрібен президент. Виборці впевнені: Криму потрібен Мєшков. Мєшков упевнений: Криму потрібен російський уряд. Привезений з Росії уряд упевнений: у Криму чудове море. Новообрані кримські депутати впевнені: Криму потрібна росія, але не росіяни в уряді. 

   Мєшков свариться з депутатами і замикає від них кримський парламент на ключ. Депутати беруть у Києва відмички. Спочатку в Мєшкова забирають повноваження, потім скасовують президентство в Криму. Мєшков намагається зберегти владу хоча б у себе в кабінеті, але п'є компот і приходить до тями в Росії.

Море, сонце, кури

   Говорячи про Крим 1980-х років, Володимир Притула, який з початку 90-х і до окупації півострова був кримським кореспондентом "Радіо Свобода", найперше згадує про курей.

   На відміну від більшості інших українських міст, у Сімферополі курей можна було купити в магазинах без черги – і це вражало приїжджих. Для Притули кури – один із символів того, в яких умовах жили кримчани напередодні зламу історії в 90-х. Півострів міг похвалитися гарним продовольчим забезпеченням, великими дотаціями, заповненими туристами пансіонатами та високими зарплатами.

– І тут все це рушиться. Дотацій немає, зарплат немає, туристів немає, – розповідає Притула про шок початку 90-х. – Розвал економіки був страшним ударом по кримчанах, і не тільки економічним, але й психологічним.

– До того ж Україна стає незалежною. Жодної української школи в Криму не було. "Раніше ми були титульною нацією, а тут треба знати українську мову, і Київ якісь укази надсилає", – переказує він хід думок пересічного російськомовного кримчанина тих часів.

   Водночас росія залишалася на півострові не лише ментально, але й фізично – у вигляді Чорноморського флоту.

– Підрозділи тоді ще не до кінця розділеного Чорноморського флоту СРСР були розкидані по всьому Криму, військові частини були розташовані в усіх портових містах і на чотирьох аеродромах, – згадує журналістка Валентина Самар, що працювала в Криму до його окупації 2014-го. – Ця серйозна військова сила в будь-який момент могла бути використана за прямим призначенням, але і без цього суттєво впливала на всі сфери життя, включно з політичною. 

   В перший рік після перемоги Мєшкова і блоку "росія" два заступники голови ВР Криму були офіцерами ЧФ росії: віцеадмірал Олександр Фролов "перейшов на роботу" в кримський парламент з посади заступника командувача ЧФ рф з бойової підготовки, полковник Олексій Мельников служив в авіації ЧФ. Попри те що вони були громадянами рф. І так – в радах усіх рівнів.

   Нарешті Крим початку і середини 90-х – це звуки вибухів та автоматні черги. В якийсь момент розгул злочинності вже настільки нікого не дивує, що місцеві телеканали розповідають про чергові бандитські розбірки, тільки якщо при цьому постраждали ще й випадкові перехожі.

Криміналісти працюють на місці злочину. 1990-ті, Крим

Фото з архіву Володимира Широченка

   На цьому ґрунті на початку 90-х у Криму активно зростає проросійський рух..Так чи так, але в бік росії заглядається більшість політичних сил, що мають вагу на півострові. Найрадикальнішим із найвпливовіших стає Республіканський рух Криму, який згодом перетворився на Республіканську партію. Рух пов'язують з кримським підприємцем Валерієм Авєркіним, якого журналісти називають першим доларовим мільйонером на півострові.

– Тоді казали, що він має контакти з російськими бізнесом і владою. Його фірма мала назву "Імпекс-55", тобто "імпорт-експорт". Проте що конкретно він продавав, що купував – ніхто не знав, – розводить руками Притула. – Але гроші в нього страшні були.

Проросійські політики мають зв'язки з одним із найбільших організованих злочинних угруповань Криму – "Башмаками". А ваги їм додає підтримка з боку керівництва Чорноморського флоту рф.

   Цей рух кипить, клекоче і зрештою виносить хвилею нагору одного зі своїх активістів, який вміє гіпнотично впливати на аудиторію. Особливо на ту її жіночу частину, що народилася в часи становлення радянської влади. Ім'я йому – Юрій Мєшков.

Народження "героя"

   Особистість Мєшкова сформували специфічні уявлення про світоустрій.

"Я ріс у бандитському районі Сімферополя, там поняття справедливості дуже навіть було присутнє", – згадував він своє дитинство.

Після служби в армії і 6 років роботи слюсарем на заводі "Фіолент" Мєшков вступає на елітний юридичний факультет Московського державного університету. Які тільки дива не трапляються з талановитими сімферопольськими слюсарями. Злі язики, щоправда, натякали на протекцію КДБ. Пильні чекісти нібито зацікавилися юним Юрком, коли він у шкільні роки попалився на читанні дисидентської літератури.

   На схилі епохи брежнєвського застою Мєшков працює слідчим Кримської обласної прокуратури. Сам він згодом в інтерв'ю хизувався своїми подвигами тих часів. Розповідав, наприклад, як голими руками затримував убивць у Каракумській пустелі.

Менш яскравими барвами змальовував його звитягу Валентин Купцов, який у 90-х був прокурором Криму. "Мєшков у 1980-х був моїм підлеглим, – згадував він. – Працівник був посередній – жодного заохочення не заслужив. Потім звільнився і влаштувався на чорноморський риболовецький флот, звідки теж звільнився".

   "Я шукав волю, – пояснював цей карколомний зигзаг своєї біографії Мєшков. – Мама в дитинстві подарувала книжку Ернеста Генрі Шеклтона "Подорож у глиб Антарктиди". Я хотів побачити бухту Кальяо, де Дрейк на своїй "Лані" захопив три іспанські галеони. Я хотів побачити світ. Весь! Позбутися прокляття конторського столу".

Зрештою колишній слідчий прокуратури та "рульовий" науково-пошукового судна "Скіф" повертається до прокляття столу – стає адвокатом. А 1990-го – депутатом Кримської обласної ради.

– Я його вперше побачив 1990-го року на мітингу в Севастополі – на стадіоні "Чайка". В нього був гидкий голос, але дзвінкий. Серед інших місцевих політиків він був доволі харизматичний, його дуже любили бабусі, він міг вправно складати слова, – згадує Володимир Притула.

В жовтні 1991-го депутат Мєшков із соратниками з Республіканського руху Криму влаштували голодування перед "Пентагоном", як називали будівлю Верховної Ради в Сімферополі. Вони вимагали провести референдум щодо приєднання Криму до росії. Пікантності до цієї історії додає такий штрих: одного дня місцеві журналісти стали свідками того, як голодувальникам... нишком підвозили їжу.

   Серед ознак, що знаменують швидкий кінець світу – епідемії, голод і поява лжемесії. 1994-го кримчанам було через що хвилюватися.

– 94-й був дуже нещасливий для Криму. Це був рік холери, засухи і президентства Мєшкова, – згадує Володимир Притула. – Серйозна засуха. Сотні хворих, десятки померлих через холеру. І ніхто не їде в Крим відпочивати.

Втім, принаймні одна людина в Криму була впевнена, що 1994-й стане роком її тріумфу. Та, що й почала всю цю історію з інститутом президентства. 

   Микола Багров, голова кримського парламенту і народний депутат, функціонер до мозку кісток, член КПРС з 1962 року. Саме він став каталізатором того, що в червні 1993 року Верховна Рада Криму ухвалила закон про президента Республіки Крим. Багров був упевнений: він виграє ці вибори і сконцентрує в своїх руках максимум влади. 

Упевненості додавало і те, що головним його суперником стала людина, яку він сам назвав би горлопаном. 

Журналіст Микола Семена згадує дебати на кримському телебаченні між Багровим і Мєшковим. Багров розповідав про свою концепцію розвитку Криму, перспективні програми, пояснював, звідки Крим братиме гроші і як буде співпрацювати з Росією й Україною.

   "Мєшков же відразу, як тільки з'явився на екрані, підняв руку зі стиснутим кулаком, весело заговорив про рублеву зону, про оголошення Криму самостійною республікою, про російський уряд. У нього не було жодної чіткої та реалістичної програми, він говорив набором гасел і наприкінці закликав голосувати за нього", – пише Семена. 

   Але не тільки росія була в риториці Мєшкова. Він обіцяв нагодувати голодних, зігріти замерзлих, захистити від українського націоналізму і навіть побороти злочинність.

Щодо останнього пункту – у криміналу теж були свої політичні вподобання. Журналісти згадують, як бандити з організованого злочинного угруповання "Башмаки" ходили по Сімферополю і розклеювали агітки за Мєшкова. Їхніми слідами йшли бандити в шкіряних куртках з конкуруючого ОЗУ "Сейлем" і зривали ці листівки – вони були за Багрова.

Історик Георгій Касьянов у своїх нарисах новітньої історії України побачив у виборчих перегонах у Криму ознаки політично-кримінального детективу: "Радника М. Багрова Іскендера Меметова розстріляли на очах у родини на подвір'ї власного будинку, було вбито прессекретаря Чорноморського флоту, знищено одного з лідерів кримських татар (йдеться про Юрія Османова – УП), скоєно невдалий замах на лідера комуністів Леоніда Грача. Просто на вулиці на очах у всіх було побито Ю. Мєшкова".

Заарештовані члени однієї з кримських банд. 1990-ті, Крим

Фото з архіву Володимира Широченка

У батлі прорадянського Багрова та проросійського Мєшкова переміг останній. Другий тур президентських виборів закінчився з розгромним рахунком: майже 73% виборців проголосували за "горлопана".

– Багров був великим майстром плести інтриги, грати в шахи. А тут прийшли люди, що грають у "Чапаєва", – підсумовує Притула.

"Король помер, хай живе король!" – міг би радісно вигукнути електорат Мєшкова, якби він цікавився історією європейських монархій.

Медовий місяць "мєшка" з владою

   4 лютого 1994 року в залі засідань Верховної Ради Криму новообраний президент читав свою інавгураційну промову, не відриваючи погляду від папірця. П'ять хвилин слави Мєшкова нагадували збори партійно-господарського активу радянських часів.

"Для нього організували спеціальне місце в залі засідань Верховної Ради, де він любив сидіти, щось підписувати і періодично затверджувати рішення вигуком "Быть по сему!", – згадував журналіст Микола Семена.

Чи розумів сам Мєшков, що хоче побудувати в Криму? Згодом він скаже, що уявляв собі півострів "Московським князівством часів Івана Калити, яке багатіє і міцніє у ворожому оточенні". Будувати це князівство він чомусь вважав за краще в поїздках по Європі.

– Тоді з'явилася купа шахраїв, які розповідали про багатомільярдні кредити, для отримання яких нібито треба було лише надати державну гарантію, – розповідає Андрій Сенченко, до перемоги Мєшкова – віцепрем'єр кримського уряду.

– З одним із українських підприємців Мєшков їздив по Швейцарії, переважно в кантоні Тічино. Він возив із собою в кишені печатку Республіки Крим і намагався якось монетизувати цю історію. Інвестицій не вполювали, а закінчилося тим, що на зворотному шляху приватний літак до Сімферополя був настільки завантажений покупками дружини Мєшкова і десятками наборів іграшкових солдатиків для його сина, що зрештою для того бізнесмена, який оплатив рейс, не знайшлося місця на борту.

Ефектним був і візит новообраного президента Крима на Кіпр у перші місяці після обрання. 

– Кортеж, який віз Мєшкова і його делегацію на зустріч із президентом Кіпру, на півдорозі розвертається і везе їх у зворотний бік, – оповідає Сенченко. – Як виявилося, нарешті провернувся якийсь механізм українського МЗС, яке пояснило Кіпру, що Мєшков – це не рівень спілкування президента країни. Безумовно, це була травма для нього.

   Найближче оточення "президента Республіки Крим", частину якого складали московські варяги-консультанти, а другу – колишні військові з 32-го армійського корпусу, який був розташований у Сімферополі, швидко відчули вайби не надто загадкової душі "мєшка". Зокрема, його зацикленість на власній безпеці.

– Уявіть сцену: кортеж президента Криму підлітає до будівлі Верховної Ради, – згадує ще один епізод Андрій Сенченко. – Там постійно чергував його фан-клуб – кримські бабусі з плакатами. Виходить з автівки Мєшков, поряд його охоронець. І ось він голою рукою захищає голову президента від уявної кулі, коли той проходить ці 50 кроків до входу. Бабусі кричать: "Юра! Юра!". Мєшкову всі ці вистави так подобалися.

   Поки Мєшков розбудовував нове "князівство часів Івана Калити", хтось мав наповнювати хоч якимось змістом мильну бульбашку його передвиборчих обіцянок. Вибір припав на російського економіста Євгена Сабурова. 11 березня того призначили віцепрем'єром, а фактично – прем'єром Криму.