Блакитні озера і озера дьогтю

Микола Нечипоренко 19.05.2022 187

МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО                                                                                            З ПРИВОДУ
Переглянути оригінальне зображення
ЦЮ ПУБЛІКАЦІЮ готувати довелося в двох частинах. Бо є, як то кажуть,
дві новини – хороша і погана. Починаємо з хорошої. У тому дусі, що війна
війною, а спершу весна, тепер уже і літо вселяють людям у настрої та душі
оптимістичні сподівання на відпочинок, засмагу та водні процедури під
сонячним промінням. Приміром на облаштованих пляжах або й простенько
на берегах річок і ставків. Жителям Дніпра та сусіднього міста Кам”янського
на цей рахунок ніби неймовірно повезло: обидва на берегах Дніпра, який зі
своїми зеленими островами пронизує міста наскрізь. Як тільки настає теплий
купальний сезон, проблем з цим ділом не виникає тобто. Приймай ванни хоч
з ранку й допізна та не викисай, скільки влізе. Однак річ у тім, що так воно, то
так, але не зовсім і так. В останні роки з дніпровськими пляжами для городян
обох міст і непереливків, і неприємностей вистачає. Не наскільки нині чистий
Дніпро, а ось «цвіте» майже смердючою зеленню таки настільки, що лізти у
воду все менше народу ризикує. Як ото розумний вгору не піде, бо розумний
гору обмине, так дніпровець чи кам'янчанин у брудну воду з прожогу теж не
полізе. Куди ж бідолашним городянам податися? Чи немає уже й куди?
О, є, та ще й на унікальні та цілющі водоймища, якщо хочете знати. Досі
ж бо мало хто справді знає, що два суто промислові міста уже давно нажили
навколо себе чималенько неймовірно, а швидше несподівано чудесних озер,
яким тепер люди і віддають перевагу. Купатися-загорати, насолоджуватися
сонячними і водними ваннами сім’ями та зграями, що називається масово
виїжджати нині далеко і не треба: буквально на околицях міської забудови
там і тут, куди не подайся та не поткнися, всюди натрапиш на голубі і прозорі
водойми, як їх тут називають-величають. Ще кільканадцять років тому нічого
подібного не було, а тепер ледве не з усіх боків диво-озера з лікувальними і
оздоровчими властивостями. А всі вони, уявіть собі, рукотворні, коли щедра
природа наповнила потім уже навздогін чаші майже мінеральними, а то і
бальнеологічними водами. Люди навіть жартують, але ми ніяких розиграшів
для читачів не влаштовуємо: навколо Кам”янського та Дніпра дійсно виникли
міні-курорти, яким можуть заздрити мешканці найвідоміших всіляких там
островів.
Візьмемо найзнаменитіше Голубе – або Блакитне – озеро, яке поблизу
села Єлизаветівка. Перлина, краса і гордість Дніпропетровщини. Навдивовиж
круті піщані схили з одного боку і соснові ліси з трьох інших. Ви не повірите,
та вітри не здіймають на ньому високих хвиль, а взимку озеро не замерзає.

Зате глибина його значно нижче сорока метрів. Мало не в чотири рази
глибше від Азовського моря – уявляєте? Як виникло ж озеро? В шестидесяті
роки минулого століття на ті часи панельними житловими мікрорайонами
забудовувався в першу чергу швидко тодішній Дніпродзержинськ. Ясно, з
усіма за тодішніми мірками необхідними об”ктами соціальної
інфраструктури. І домобудівним комбінатам, і будівельним трестам піску
потрібно було горами. Як в прислів”ї тому: мала купа – давай ще і ще. Отак і
вирили кар”єр на два з лишком десятка гектарів площею, а головне –
дісталися до тих джерел, до яких ніколи ще не діставали. Надра області ні
для кого не секрет, заповнені багатьма різними рудами, копалинами та
глинами, і проціджуючи крізь себе воду, вони не лише чистили її до
первісного у природі стану, але і збагатили настільки розмаїтими та
корисними речовинами, що це тепер сховища цілющих водних процедур.
Гояться будь-які рани і тим паче ранки у них, і як кажуть у самій Єлизаветівці
– виходиш з води мов нова копійка, а ще й неначе задруге народився.
То не випадково на берегах Блакитного озера уже місця не знайти для
все нових і нових пляжів, туристичних зон, таборів і баз відпочинку. Уже з
усіма сучасними зручностями та спорудами, з харчевнями та барами і
павільйонами – повірте, все як слід для людей зроблено. І для сімейного та з
дітьми в тому числі дозвілля. І для людей літнього віку, а що для молодих, так
про це можна і не казати. Тобто звичайно, що для «мобільного віку»
насамперед. Бо вода, вода в озері казкова і чудодійна. Блакитне озеро
особливо у сонячну погоду, але блакитне не завжди. Навпаки, колір
впродовж дня мінливий та грайливий, залежить від погоди, пори року, часу
доби і навіть, як стверджують спеціалісти, від особливостей зору кожного
зокрема. Оскільки перш за все від того, як заломлюються сонячні промені у
глибинах озера, які проглядаються аж до дна і світяться то бірюзовими, то
синіми, то голубими і піднебесними, то зеленими кольорами.
А ще ближче до Дніпра-обласного центру, буквально під боком на його
лівобережжі менше розмірами, але всім іншим майже аналогічне озеро,
котре зветься прозаїчніше – Котлован. Отож не важко здогадатися, що
утворилося точнісінько так, як і Блакитне: на якесь десятиліття пізніше
розбудовувався тут і тодішній Дніпропетровськ. Добували для тих потреб
пісок і вирили котлован, який також немов за помахом чарівної палички не
забарився заповнитися по вінця наскрізь чистою з надглибоких джерел
водою. Від тих пір тут фактично промзона, однак зі своєю й курортною.
Наскільки Котлован-озеро привабливе та популярне для пляжників-городян,
свідчить свіжий факт: на початку травня з ініціативи і за матеріальної

підтримки нардепа Дмитра Кисилевського мало не три сотні дніпрян вийшли
на суботник прибрати сміття, яке нагромадилося за зиму, привести в порядок
усі пляжні споруди та любительські плавзасоби – щоб не вдарити, коли
купальний сезон набере розмаху, обличчям, як кажуть, у бруд! Просто з
Котлованом сталася і триває досі не зовсім гарна «пригода»: він… нічий. Ні в
міської влади не на балансі, ні на балансі Слобожанської ОТГ, яка поруч, ні
тим паче не числиться і за обласними інстанціями. Через це люди самотужки
й стежать та пильнують за озером, не дають йому пропасти. Адже воно
дійсно як благодатний оазис на «райончику» - така ось народна назва
пристала до 13-гектарного озера і прибережної території довкіл нього. До
речі, у Дніпрі існує уже багаточисельна армія любителів зимового плавання.
Так ці диваки-«моржі» немов наперекір дніпровським пляжам на
Монастирному острові та косі тутешнього Гребного каналу останніми роками
уподобали саме озеро Котлован. Кажуть, наче вода у ньому м”яка і набагато
здоровіша, ніж у Дніпрі-річці.
Та озерами навколо обласного центру, походження яких рукотворне,
ми маємо змогу подивувати і не лише як купально-пляжними об”єктками, а
то й курортами бодай і «місцевого значення», одначе які нічим не
поступаються багатьом іншим у знаменитих заповідних краях. На околиці
суто заводської правобережної зони Дніпра ще й давніше існує також озеро-
кар”єр чи озеро-котлован. Більш, ніж тридцятиметрової глибини, яке
насправді «закладалося» ще разом зі зведенням поруч потужностей
металургійного та трубопрокатного заводів. Так от, діє у Дніпрі зараз і секція
любителів підводного плавання, яка четвертий чи й п’ятий уже Новий рік
поспіль зустрічає на дні свого Котловану. Встановлює там новорічну ялинку та
водить навколо неї своєрідний хоровод. Так що зусиллями людських рук і
старань в інтересах промисловості регіону, а далі й за участю природи на
Дніпропетровщині справді виник каскад диво-озер, що невтямки тільки, чом
про них все ще не розійшлася слава по усюдах всіх і кутках. Ми навіть певні,
що більшість з вас, шановні читачі, вперше про це дізнаються – правда ж?
А НА ПОЧАТКУ минулого літа, тобто рівно рік тому, журналістів раптом
запросив на заміську «пізнавальну» екскурсію відомий у Дніпрі-місті блогер
Руслан Власенко. Зацікавивши, якщо не спокусивши тим, що ніби і на західній
околиці, у балці Розсохуватій, майже вздовж Криворізького шосе, він геть
випадково натрапив також на рукотворні озера, про які ще ніхто ніде не знає
і навіть, мовляв, не підозрює про їх існування. Вони мов невідомі острови.
Все одно, що Руслан здійснив «географічне» відкриття і тепер забажав з нами
ним поділитися. Враження, говорив, отримаєте зворушливі, котрі ні словами

розказати, ні пером описати. Малювалася перспектива, неначе ми, оці кілька
журналістів, першими порадуємо земляків ще одним природним дивом –
нанесемо на карту дніпрових передмість відразу каскад трьох благодатних
озер.
Та виявилося, що чимось подібним тут і не пахнуло. Навпаки, тхнуло та
смерділо, воняло так, що у нас голови запаморочилися і пішли обертом. Тому
і повідомляємо відразу, що запросив Руслан Власенко своїх знайомих колег
насправді з тією метою, аби ми гуртом забили тривогу, здійняли галас: що ж
це коїться ледве не в межах славного міста Дніпра і воднораз по сусідству з
Новоолександрівською громадою? Так що друга частина нашої публікації –
це дійсно погана, дуже погана новина. Більш, ніж прикра. Навіть фатальна і
небезпечна.
- Я сам вперше завітав сюди, сподіваючись накупатися та зняти сюжет
для свого сайту в Інтернеті, - нарешті заговорив Власенко. – Та коли на власні
очі угледів три наповненні якимись гидотами водойми, а носом відчув сморід
практично фекалій від них, ледве втримався на ногах. А до цих «калюж» ще й
- ви он придивіться! - звідкілясь прориті глибокі канави, наповнені вщерть
чоною-чорнющою рідиною, яка нагадує відпрацьовані моторні мастила або й
розчин невідомих шкідливих та небезпечних ядучих речовин…
Коротше, тут навіч на шкоду природі нарукотворили і явно насвинячили
люди, котрих «без слідства та суду» треба оголошувати злісними губителями
навколишнього середовища. І давно причому. Тому запрошені «акули пера і
мікрофону» просто не мали морального права не здійснити журналістського
розслідування – професійна честь зобов”язувала. І відразу наткнулися на геть
плутану ситуацію. Три озера, про котрі річ і котрі разом займають 17 гектарів,
лежать в межах 44-гектарної земельної ділянки, яка ще з ранньої весни 2001
року належить ПП Хелп – приватному підприємству, що спеціалізується…
Втім, стоп: компанію ХЕЛП було зареєстровано 24 квітня 2001 р. у Києві
за адресою вул. Колекторна, 3-А. На чолі з паном Юрієм Вовченком. І під тим
же державним реєстраційним номером того ж 24.04.2001, але на чолі з
Олександром Якимовим, тоді ще у Дніпропетровську по вулиці Військових
залізничників,1, кв.13. Київський ХЕЛП зайнявся дослідженнями і розробками
в галузях природничих наук та інженерії, а заодно і виробництвом всілякого
електрообладнання та «інших машин і механізмів загального призначення,
які не входять в інші категорії». А дніпропетровський ХЕЛП обрав скромнішу,
схоже, орієнтацію – збирання безпечних і небезпечних відходів. Як розуміти
це, нам встановити не вдалося. Єдине дізналися і переконалися, що там і тут

ХЕЛП працює, не перебуваючи в стадіях припинення. Оскільки нас цікавить
дніпровський ХЕЛП, то знову повідомляємо відразу: з ним тут натерпілися з
одного боку достоту мороки і скандалів, а з іншого усі вони незабаром дивно
зводилися нанівець і почергово затухали, наче їх і не було. Або наче підстав
кричати «караул», бити на сполох та роздмухувати переполох згодом не
знаходилося.
Все почалося ще тоді, коли тутешня громадська організація «Зберегти
Дніпро», як розповідав її ватажок Артем Романюков, спіймала на шахрайстві
іншу аналогічну компанію НАЙС. Остання за немалі бюджетні кошти взялася
очищати стоки металургійного заводу. Насправді ж елементарно і безсовісно
та без будь-якого знешкодження… скидала їх у Дніпро – і кінці сподівалася у
воду. Так от, виявилося, що за «тісної» участі у цій «спецоперації» і компанії
ХЕЛП. І тільки згодом навздогін у ГО «Зберегти Дніпро» здогадалися, що геть
не випадково відбувався цей тандем змовників: чи то НАЙС, чи окремо ХЕЛП,
чи і обоє разом користувалися прикриттям на той час начальника екологічної
інспекції Придніпровського округу Дмитра Шибка, тому й не сумнівалися, що
«спільно легше і батька задурити». Шибко, звісно, відмовлявся коментувати
цю «підозру». Але сталося таки так, як сталося: хоч і нескоро, одначе скандал
благополучно… вичерпався. І уже не чиновник-можновладець, а прокуратура
рятівників Дніпра зупинила… вердиктом закрити справу «через відсутність
кримінального порушення». Забігаючи наперед, скажемо, що слідом і Шибко
спіймався на отриманні хабаря у сумі однієї тисячі доларів, «не помітивши
порушень природоохоронного законодавства однією з автозаправок». Знову
не відразу, через чотири місяці з посади Шибка то звільнили. І дійшли, схоже,
висновку, що одного покарання з нього досить. Оскільки кримінальну справу
припинили не здогадаєтеся, з якої у даному випадку причини – «у зв”язку з
примиренням сторін».
Подібна практика-тактика, коли гучно притягують до відповідальності
екологічних по суті злодіїв, а потім їм все сходить з рук, ясна річ, не за хороші
очі, а швидше «за розуміння і зразкову поведінку», для Дніпропетровщині, як
засвідчив один з поборників тут за екологічну безпеку Ілля Рибаков, давно
разом з правниками, чиновниками-посадовцями взята ділками на озброєння
і успішно практикується, «залишаючись невловимою». Нею зокрема на усі сто
відсотків і користується приватне підприємство-компанія ХЕЛП. Благородною
ж справою ніби зайнялися хелпівці – збиранням, утилізацією та переробкою
як безпечного та небезпечного сміття, так і шкідливих рідких відходів. З цією
метою на ввіреній їм території і створили сміттєзбірний полігон та три озера-

відстійників. Запевнивши, наче запроваджено ну дуже сучасну, європейську,
якщо хочете знати, «технології поводження з відходами». А насправді?
Насправді, як на нас, обернули все у «тихі гнилі болота», у яких завели
неправедні «ділішки». Чого була варта корупційна змова ще 2016-2017 років!
Тоді міськзеленбуд обласного центру, заручившись «дружньою» підтримкою
«Спецдніпротрансу» та ТОВ «Будівельні відходи», майже за 64 бюджетних
мільйонів розгорнув великомасштабну операцію з видалення тут зіпсованих
та хворих зелених насаджень. Спиляна деревина за теперішніми методами,
як відомо, перемелюється на тріски і навіть січку. Аби використовувати те й
інше для виготовлення різної корисної продукції. Та в даному разі вирішили
чомусь ніби не переобтяжувати себе «зайвою» морокою: скомандували січку
відвозити… на полігон ПП ХЕЛП. Аби останній… утилізував це «сміття», і всі з
ним проблеми, мовляв, як гора з плечей. Ви здогадалися, в чому тим часом
прихований винахідливо-хитрий задум полягав? А в тому, що ХЕЛП не думав і
не збирався знищувати тріску деревини. Він натомість пресував з неї брикети
для пічного та котельного опалення приміщень. Брали на продаж «за милу
душу». Бо ніби дешево було і сердито. Ні, так це не минулося. Довелося дуже
«похвилюватися». Бо був суд, який зажадав «підтвердити реальність того, що
компанія, як стверджувала, наче дійсно утилізувала відходи деревини». Так
Олександр Якимов, власник ПП ХЕЛП, ще й обурився. У тому дусі, що «він не
знає, як знайти тепер на сміттєзвалищі відходи у вигляді дерев”яної крихти
чи бодай сліди від них». А не знайшли, бо «тому і не шукали».
А вже стосовно основного виду своєї діяльності, тобто стосовно збору і
утилізації та переробки безпечних і небезпечних відходів, то на совісті ХЕЛПу
й поготів безпрецедентне свавілля, котре однак місцеві служби екологічного
контролю, виконавчої та самоврядної влади, а також правоохоронні органи
«і в притул не бачать». Точніше інакше: ніби бачать, обурюються і закликають
до порядку, та минає якийсь час, і це все виявляється бурею у склянці води. І
так триває мало не усі двадцять літ існування компанії. А особливо після того,
як громадські екологічні рухи обласного центру і області здійняли гвалт щодо
«водоймищ, які не лиш смердять в окрузі радіусом більше кілометра, а стали
накопичувачами отрути і збудників заразних захворювань, загрожуючи ними
десяткам тисяч мешканців Дніпра та оточуючих сільських населених пунктів».
То чи вгадаєте ви, як відреагували на ці претензії навіть ті, хто за службовими
обов”язками має не миритися з подібними речами? В управлінні екології та
природокористування над небайдужими громадянами мов покепкували. А у
вас є, єхидно їх запитали, лабораторно підтверджені результати хімічних
аналізів складу рідких відходів у відстійниках ХЕЛПу? На що Дмитро Шибко,

який тоді ще перебував на посаді начальника екологічної інспекції округу,
незабаром відповів громадськості: «Можливість лабораторних вимірювань і
досліджень якісного і кількісного складу відходів, навіть невідомих речовин,
як в даному випадку, не передбачено Положенням про інспекцію». Насмішив
він цим посланням не лише окремо взяту Дніпропетровщину, але й Україну
всю розвеселив. Адже з Києва не стерпів і відгукнувся юрист Олег Горбачов:
«Екологічні інспекції округів мають право здійснювати лабораторні аналізи
стану забруднення грунтів і вод в зонах безпосереднього (тобто актуального)
впливу на навколишнє середовище викидів та скидів забруднюючих речовин,
що й передбачено нормами згаданого Положення про інспекції».
Як же викрутилися з цієї пікантної ситуації спійманих на брехні доблесні
стражі як природного довкілля, так і правопорядку, включно й судового? А як
слизькі суб”єкти, котрих ні схопити за зябра, ні приперти до стіни, ні руками
не втримати. Викручуються як вужі, що засвідчила епопея сутички з ПП ХАЛП,
котра триває останні чотири роки, а успішного завершення як не було видно,
так не видно й до цих пір. Коротше, під тиском наполегливої громадськості
державні в області служби з екології і природокористування мусили провести
гучні – позапланові! - перевірки виробничої діяльності компанії ХЕЛП. Навіть
«копати» глибоко не прийшлося – всі зловживання лежали на поверхні. «Слід
зазначити, - писалося у висновках, - що контроль за станом глибинних сховищ
–відстійників рідинних промислових відходів невідомого походження і їхнім
негативним впливом на довкілля не здійснюється». На підприємстві, більше
того, «не встановлено очисних споруд, в результаті стоки зі сміттєзвалища
поширюються на рельєф території, а в першу чергу у водовідстійники-озера».
Чим глибше «в корінь дивилися», тим більше відкривали кричущих нехтувань
елементарно неминучих технологічних вимог, ніби впроваджених «фірмою».
А виявилося, що то були, м’яко кажучи, вигадані байочки-байки. Бо навіть які
конкретно безпечні та небезпечні відходи знешкоджував бідовий ХАЛП, тим
паче якими дійсно методами – це тривалий час зберігалося на рівні таємниці.
Адже мало того, що в озерах виявили в рази надмірне перевищення
концентрацій іонів заліза, марганцю і амонію та багатьох токсичних речовин.
З отих рівчаків, котрими в озера стікала і стікає якась чорна рідина, активісти
ГО «Зберегти Дніпро» з власної ініціативи та майже підпільно взяли проби і
відправили на експертизу в лабораторію Укрхіманалізу. Звідти не забарилася
шокуюча відповідь: «В поданій рідині 92% відходів нафтопродуктів». Звідки
вони там взялися? Хто займається тут перегонкою нафтопродуктів? Питання,
на які відповідей не знайдено чомусь досі. Не інакше, як загадка природи! От
Блакитне озеро та один і другий Котлован наповнилися джерельною водою,

а озерам в Розсохуватій балці фатально не повезло: у них мало не одна нафта
– хіба не так? Чи може й справді тишком-нишком тут налагодили вітчизняний
добуток за нинішніми мірками «чорного золота»? Хоч нас більше схвилювало
інше: незалежний експерт, в минулому начальник екологічної інспекції Києва
та Київської області Сергій Волков попередив, що «нафтопродукти надто для
довкілля небезпечні, їх утилізація здійснюється за спеціальною технологією».
І далі: «Вони просочуються глибоко в грунти і грунтові води, завдаючи шкоди
на десятки і сотні літ наперед, побороти яку можна за сотні тисяч і мільйонів
гривень. В Україні більше ніде немає полігону, де нафтопродукти перебували
б просто неба».
І от знайшлося таке місце. Про що ніби не здогадувався власник ХЕЛПу
Олександр Якимов. Хоч він, уявіть собі, дуже переймався та хотів «провести
тести та встановити ще раніше, що за речовини містяться у воді відстійників»?
Але фірми, котрі це могли зробити, за його словами, «або зникли, або він не
зміг їх знайти». Сьогодні ж, продовжив Якимов, «ми плануємо утилізувати це
все або шляхом консервації, або шляхом тампонування – одним словом, у
нас є плани». Але немає, як ви зрозуміли, чіткого й готового уявлення, як це
здійснити на практиці. Все одно, що або пан, або пропав – чи як? Тим паче,
що «це все фінансово і дорого, а у нас грошей як кіт наплакав».
ПІДВОДИМО сумну риску: та зовсім іншим насправді переймається то
сьогодні компанія ХЕЛП. Три роки тому, отож після тодішніх перевірок у балці
Розсохуватій, численні тут громадські екологічні рухи в один голос зажадали
від влади і її екологічних служб та інспекцій «закрити ПП ХЕЛП» - раз і
назавжди, тож рішуче припинити діяльність підприємства. Куди було діватися
владі і особливо її управлінню з екології та природокористування? Подали в
Окружний адміністративний суд таки позов з вимогою заборонити діяльність
дніпровського ХЕЛПу. Як такого, що виявився відвертим губителем довкілля. І
що ви думаєте? Три роки тривали судові засідання та слухання і розбірки, з
пустого в порожнє переливали чорнющу й смердющу воду трьох фатальних
озер на околиці Дніпра. І незрозумілим, і несподіваним чином, оскільки все
ж бо ніби лежало і лежить дійсно у всіх на виду та під носом. Що тут гадати?
Чому сумніватися? Чи тільки й того, що вголос не промовляли свій підступний
задум: кинути ХЕЛП, як щуку, у воду. Але не в ту, на жаль, отруєну і токсичну
та нафтову, яка уже через верх переповнила його озера-відстійники.
Тут і признаємося, з яких міркувань рівно рік тому наш товариш і колега
Руслан Власенко запросив журналістів на таємні озера убивчих нечистот. Він
закликав нас не мовчати, а поки не пізно, кричати-волати «на всю губернію».
Явно кволо, говорив він нам, екологічні діячі міста та області домагаються від

суду закриття знахабнілого підприємства. Не зацікавлені вони в цьому, і «я не
здивуюся, якщо все це скінчиться великим пшиком». Так от, як через верх
брудну та зіпсовану воду хелпівських «відстійників» дивився Русла Власенко.
На фініші ланцюга адміністративних судів третій і останній, тобто остаточний
не скільки виніс свій вердикт, стільки підтвердив рішення двох попередніх:
відмовив позивачам у позові. На тій підставі, що позивачами «не доведено
(наче – Авт.) обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, отож вважати їх
слід необгрунтованими». Все. Крапка! Як підсумував один з тутешніх бійців-
активістів екологічного фронту Ілля Рибаков, «когось влаштовує хижа і згубна
діяльність у такому вигляді та дусі приватного підприємства ХЕЛП».
А наша публікація про те, що природа мудра й терпляча, добра і щедра
до тих, хто дбає й піклується про неї, старається не завдавати прикрощів і не
шкодити навколишній красі. Для таких вона зі своїх глибоких щільників-надр
наповнює землі рани благодатними цілющими й блакитними водами. А по-
варварськи хто ставиться до матінки-природи, паскудить її і нищить, тому, як
нашу думку, варто було втопитися ще маленьким у фекаліях й гидотах. Бо як
уже вони, а тим паче їхні діти і внуки збираються жити на понівеченій землі
серед чорних й бридких озер?


Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Коментарі (0)


Новини ОТГ