І бавовник мав у наших степах рости, або Навіщо насправді городили Каховське море на Дніпрі?

              Сімдесят років тому, у жовтні 1952-го, відбувся, як всі інші до нього і після «історичний» Х1Х з”їзд Комуністичної партії Радянського Союзу. На ньому було затверджено - як на думку, принаймні, історика-головного зберігача фондів Нікопольського міського краєзнавчого музею Ігоря Анцишкіна – «сталінський план розбудови комунізму». Задовго до Микити Хрущова, який проголошував пізніше, наче «тодішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі», Йосип Вісаріонович, виходить, раніше співав майже ту ж пісню. Але попереджав про потребу мало не перевернути світ, аби цього ще домогтися. В пункті №6 Резолюції з”Їзду зокрема намічалося «біля міста Каховка на Дніпрі розгорнути будівництво гідроелектростанції і Каховського водосховища вище неї». Одне діло, що ГЕС обіцяла новий і потужний розмах злету ленінської крилатої фрази «Комунізм - це Радянська влада плюс електрифікація росії», одначе тільки цим задум не обмежувався. Ви будете здивовані, але ще напередодні згаданого з”їзду, у вересні 1950-го, Рада Міністрів СРСР поклала початок так званому також «сталінському плану перебудови природи». Так що відома уже нашому поколінню перебудова Михайла Горбачова насправді не була то першою перебудовою в історії Союзу.

      Як і спроба повернути течії річок від Льодовитого океану майже в Аральське море також першою не була. Оскільки сталінська лише скоромовкою говорила про підвищення урожайності усіх без винятку сільгоспкультур, які дозволить зрошувати Каховське водоймище в південних засушливих степах України, а справжньою метою будівництва моря на Дніпрі проголошувала – увага, цитуємо дослівно – «впровадження на значних тут площах посівів бавовника». Ось так і не інакше Рада Міністрів постановляла «здійснити побудову зрошувальної системи для зрошення 1.5 млн. га земель і обводнення понад 1 млн. 700 тис. га у південних районах України та північних Криму і на цій базі передбачити розвиток зрошувального вирощування посівів бавовника, а також і рису».

Для чого це знадобилося? Невже бавовни, котру виробляли республіки Середньої Азії, Радянському Союзу не вистачало? Якраз у 50-ті роки минулого століття за сезон в країні вирощувалося чотири мільйони і більше навіть тонн бавовни-сирцю – цілком пристойно і достатньо, якщо хочете знати. Інша річ, що Союз утримував на ті часи неймовірно багаточисельну Радянську армію, і от щоб її одягати, «і рекордної за всю історію російської імперії і тепер СРСР кількості бавовни якраз і не вистачало». Справа у тім, що після Другої світової війни все дужчали подихи так званої «холодної», і Єгипет, який досі постачав «совітам» бавовну, рішуче відмовився це робити. То перетворювати природу в Радянському Союзі на благодатних землях України заходилися фактично «задля посилення обороноздатності Країни Рад».

       Епохальна й бурхлива доба розпочалася з будівництвом гідроелектростанції і особливо водосховища у Дніпропетровській та Запорізькій областях. У Нікопольському райвиконкомі, скажімо, запроваджували посаду ще одного заступника голови – «в зв”язку зі спорудженням Каховського водосховища». І малювали народу неймовірно заможне і багате майбутнє. Як писала газета «Нікопольська правда», «завдяки зрошувальним мережам, які прокладаються паралельно, ми будемо збирати з гектара по 210 пудів озимої пшениці і по 480 кукурудзи, садитимемо навіть арахіс і рис, а несучість курей (?) зросте щонайменше до 80 штук яєць на рік». А вже що займемося вирощуванням бавовни, так це ні словами передати, ні написати. Втім, у тій же «Нікопольській правді» місцевий поет миттю вткнув бадьорого вірша:

                      Ти вже бачиш в уяві

                                  бавовник на тучному полі,

                      Й теплохід голубий,

                                   що каналом пливе…

До речі, саме місто Нікополь також наче чекало щось особливе у вигляді гранітної набережної-дамби довжиною понад кілометр і шириною 40 метрів. Вона стане, запевняли хвацькі тодішні зодчі, «архітектурною прикрасою міста з її річковим вокзалом та причалами для пароплавів далекого сполучення і річкового трамваю та човнів, водними станціями і купальнями». Це з одного боку. З іншого Нікополь вважали уже столицею річкового рибальства України. Адже «в новому водосховищі-морі водитимуться не тільки лящі, карасі та коропи, соми, судаки та окуні, а скоро наші рибалки даватимуть населенню й десятки тисяч центнерів осетрів, пузанка та інших промислових видів риби». Дніпровський рибінспектор-іхтіолог на прізвище Кацен торжествував, що «на головній річці України скінчиться нарешті епоха малоцінного і невигідного в господарському відношенні рибальства».

        В якому вигляді насправді явилась нікопольчанам і залишається до цих пір набережна-дамба, сьогодні якось незручно чи й соромно навіть говорити. Звичайна дамба, роль якої лише відгороджувати місто від розбурханого часом моря. Нічого з вище переліченого на ній так і не з”явилося. Щодо запасів риби у Каховському горі-морі, якої все менше і менше, так це відомо усім і поза межами Нікополя. Але найгірше, мабуть, що з бавовнярством тут діло геть не пішло. Не зважаючи на те, що дуже з ним спішили. Кілька районів усіх трьох областей - Дніпропетровської, Запорізької і Херсонської - з підпорядкування Мінсільгосппроду як поперед батька в пекло передали у відання всесоюзного Міністерства бавовнярства. А ще у Херсоні встигли звести завод з переробки насіння бавовника, а в Мелітополі аналогічний заклали. Херсон взагалі мав стати центром бавовняної промисловості України. Ось тільки збиралися на кожному гектарі вирощувати не менше, ніж по 25 центнерів самої бавовни, та збирали практично у п”ять разів менше. Отака прикрість сталася. Не повезло. Не ті погодні умови виявилися тут, які необхідні доволі сонцелюбивій культурі. Адже що урожаї були низькі, це ще й не одна прикрість спіткала – занадто низької якості виходила тутешня продукція-сировина. Сьогодні можна чи то кепкувати, чи дорікати, що дійсно таки поквапилися з козами на торг. Оце якби зараз, коли навіч відбуваються глобальні кліматичні зміни у бік потепління, та так стрімко, що південні області України незабаром мають шанси зрівнятися з нинішніми середньоазіатськими, це діло цілком могло сподіватися на успіх. А тоді тутешня бавовна-сирець не вартувала вичинки.

      То невдовзі після приходу в СРСР до влади Хрущов відмінив «сміливий» експеримент – «як такий, що не виправдав себе». Втім, у Микити Сергійовича для такого рішення було навіть не одна, а відразу кілька й інших причин. І дуже вагомих. Перша з них – він, якщо хтось пам”ятає, суттєво скоротив чисельність Збройних Сил Країни Рад, і це був цілий переполох не лише серед військових, але й серед цивільних громадян. Але так чи інакше в результаті наша армія уже потребувала значно менше сукна. По-друге, Микита Хрущов незабаром в час так званої Суецької кризи зумів порозумітися з єгипетським лідером Гамаль Абдель Насером, і отримувати набагато вищої якості, ніж на півдні України, ще й довговолокнисту бавовну з африканської країни, де зникли будь-які обмеження та перепони.

Хоч може значно вагомішою була третя причина. Як відомо, після візиту до США Хрущов над усе уподобав «качанисту королеву полів» - кукурудзу. Яка бавовна, коли треба відводити все більші і більші площі під кукурудзу! Адже вона, треба казати правду, у планетарних масштабах виходила тоді дійсно на перше місце. Світ починав вирощувати більше качанистої, ніж пшениці-хліба, і Хрущов, який, жартували, сприймав себе головою велетенського колгоспу під назвою СРСР, фактично у цім ділі наздоганяв і намагався, як обіцяв, перегнати Америку. Так що бавовнику й поготів та навіть охоче у наших краях також дали відставку. Мало не за принципом «баба з возу – коневі легше». Нехай, мовляв, натомість буде гречка чи, пак, кукурудза.

      А тепер ще й про четверту причину, чому Микита Сергійович Хрущов раз і назавжди покінчив з бавовником в Україні. Хоч уже нова Рада Міністрів СРСР, яку він один і тривалий час також очолював, залишаючись воднораз Першим секретарем ЦК КПРС, прийняла знову епохальне рішення будувати Південно-Український та Північно-Кримський зрошувальні канали. А вся річ тут у тім, що Хрущову необхідно було щось робити з Кримом…

Сьогоднішній бездарний недопалок-тлумачник на свій гептом тупий, як сибірський валянок, погляд путін в росії заявляє, наче Хрущов подарував Крим Україні. Та ні, таки повернув назад! Тим, у кого після жовтневого перевороту в Петрограді ще молода радянська росія силоміць забрала. Мало про це писали й говорили у нас, коли мова заходила про так зване створення Союзу РСР, але Ленін бачив Кримський півострів окремою своєрідною чи й «самобутньою» та оригінальною республікою-оздоровницею для всього радянського народу. Бо мав на думці «губернатором» у ньому посадити свого брата Дмитра, медика за освітою. Втім, є й версія, що Володимир Ілліч не вельми довіряв українським лідерам і цілком свідомо відбирав у них Крим. Підозрював Ленін, коротше, що оскільки «кожна нація має право на самовизначення», українська рано чи пізно забажає самостійності і вийде з Союзу, забравши з собою і Крим. Тільки на лихо вождю його брат Дмитро Ілліч після ніби блискучого вояжу у якості лікаря на станцію Чаплине Катеринославської залізниці вернуся в росію назад і небавом, як багацько й інших росіян, занадто уподобав оковиту. Згодом на згадку про Дмитра Ульянова сусідню з Чаплиною залізничну станцію назвуть Ульянівкою, та відразу після жовтневої «революції» уже майже не просихав брат-медик Леніна. Отож підвів його, не згодився, щоб очолювати республіку Крим. Котра якось непомітно та «автоматично» і опинилася областю у складі російської федерації. «Захомутав» Володимир Ілліч Крим – і так можна нині казати.

То таки Микита Хрущов повертав Україні свого часу відібране у неї. Хоч вигляділо це радше, коли хочете знати, що нав”язав Крим Україні. Згадайте, як в Радянському Союзі була «патріотична» мода передовим колгоспам брати на буксир відстаючі. Аналогічний – тобто наче ж «поле сусіда-невдахи не чуже» - «буксир» і відбувся з приєднанням-передачею Кримської області Україні. Бо безводна Кримська область безнадійно теліпалася позаду всіх у так званому тоді соціалістичному змаганні. Аграрний сектор півострова і поготів перебував у стані занедбаності та безнадії. А рівень життя населення півострова ніяк не міг піднятися з самісінького дна. От наділений справді селянською мудрістю Микита Хрущов і збагнув, що лиш Україна з її дніпровською водою, зібраною у Каховському морі, спроможна витягти Крим з глибочезного провалля. Коли і в Криму не якась там бавовна буде родити, а в першу чергу пшениця і кукурудза звісна річ.

        І це правда. Така правда. Але ще не вся, щоб ви знали. Крим требу було Хрущову також рятувати. В прямому розумінні від… втрати його Союзом РСР загалом і російською федерацією зокрема. Тобто не передати будь-кому тоді Крим могла підступна нині росія, а ризикувала реально його втратити. Чому? Звідки появлялася настільки сумна перспектива? А приховувався багато років поспіль той факт, що ще в тридцяті літа не тільки за рахунок відібраного у селян України хліба, що обернулося жахливим Голодомором нації, розгорталася в СРСР після суцільної колективізації ще й суцільна індустріалізація. Країна Рад мусила також сподіватися на шалені позички проклятих капіталістів. Так от, у Світовому банку Сталін, не довго думаючи та не вагаючись,  заклав неймовірно принадний і перспективний Крим. Мета перетворити Союз на потужну країну була, мовляв, варта такої застави під кредити. Потім була Світова війна, після набирала обертів «холодна». І вже Хрущову нагадали, що борги ж платежем красні. Що пора повертати позичені суми. А якщо немає чим, так у заставі був і лишається Кримський півострів – невже в Союзі РСР про це забули? Але Микита Хрущов таки дійсно доволі мудрим був. Передавала у заставу півострів російська федерація. А якщо вона його тим часом «збулася» Україні, державі, що окремо стала одною з засновниць Організації Об”єдниних націй, то дзуськи вам, прокляті капіталісти й світові банкіри, дістанеться тепер Крим! Ловіть вітер в українських степах!

        Марно, власне, навздогін кулаками махати, якщо облизня то спіймали. Хоча закрадається небезпечна можливість. В тому розумінні, що Крим силоміць знову загарбала собі російська федерація. То чи не згадають раптом світові банкіри, що якраз рсфср і закладала його під рекордний колись кредит Сталіну? Дарма, що від тих пір минуло 90 літ – борги, як відомо, роки не списують.

Та в нашій цій публікації сумний фінал з іншої причини. Каховське море наразі дійсно стало великим Каховським горем для України. Про що «Фермер Придніпров”я» збирається розповісти окремо й детально в наступних своїх матеріалах. А у 2005-2006 роках у Нікополі і Запоріжжі відбулося кілька гучних науково-практичних конференцій, присвячених на ті часи 50-літтю створення Каховського водосховища на Дніпрі. Істотно, що скликалися вони винятково громадськими природоохоронними, екологічними та національними і тому подібними організаціями і фондами. Так от, одна з тих конференцій дійшла наступного висновку: «Підперте Каховською ГЕС рукотворне море на Дніпрі знищило унікальну й неповторну природно-ландшафтну екосистему, віковий життєво-господарський спосіб життя як тутешнього в першу чергу, так і всього загалом українського населення. Адже безжально затоплено Великий Луг з його диво-плавнями та невичерпно-родючими й багатими на різноманітні плоди-дарунки природи. Зник той райський куточок на українській землі, який уособлював для нашого народу рідну плодючу землю, що віками родила як з рогу достатків. Втрата природного і історико-культурного степу вздовж Дніпра стала суттєвою складовою подальшого руйнування національної ідентичності та завдала непоправної шкоди цілісності етнічних і духовних скарбів народу».

      І насамкінець уже від себе докинемо, що це як для відтворення українського чорнозему та гумусу в ньому, для відновлення національної свідомості нашого люду знадобляться тепер не роки і десятиліття, а віки. Добре і велике щастя, що вони настали.