ЖИТИ, ЛЮБИТИ, МРІЯТИ

За таким принципом йде по життю Наталія Гапон, жінка, що коня на скаку зупинить, особливо, якщо той кінь — металевий трактор.

Задовго до війни доля занесла Наталію та Юрія Гапон на Дніпропетровщину з сусідньої Запорізької області. Тут, у мальовничому селі поблизу Магдалинівки, мешкали батьки Наталії. А в селі, самі знаєте, яке заняття. Тому особливо вибирати було ні з чого.
— У батьків були паї, а я з дитинства була привчена до роботи на землі, і вона мені подобалась, — зізнається Наталія, — навіть уявляла себе за кермом трактора.
Чоловік жартував: «А як же макіяжі, манікюри, ти ж жінка?»
— Немає проблем! — без тіні сумніву відповідала Наталія і наживо готова була продемонструвати чоловікові свою готовність осідлати металевого коня.
Недарма ж вона свого часу обрала суто чоловічу спеціальність інженера-механіка в Дніпропетровському аграрному.
— На весь курс нас було шестеро дівчат, — згадує Наталія момент вручення диплому. Хлопці аплодували, не шкодуючи долонь, а декан довго тиснув руку і бажав витримки й терпіння. Ніби знав, що буде нелегко.
Так воно і було, але Наталії, з її впертим характером, не звикати.
— Почали з покупки техніки, — а де ви бачили інженера-механіка без знаряддя праці? — дивується Наталія, — маємо все необхідне для обробітку землі — плуги, борони, а трактори аж два, — розповідає вона, — все, крім комбайна.

Оця трепетна любов до землі навчила Наталію Гапон берегти і шанувати землю — найбільше надбання природи, берегти для наступних поколінь, дітей, онуків, бо їм жити на ній, годуватися.

Загалом невеличке господарство, на відміну від агрохолдингів і великих компаній, строго дотримується сівозмін і навіть тримає землю під парами, тим самим дає їй відпочити.
— Цьогорік неврожай на соняшник, — розповідає Наталія Гапон, — а ми можемо похвалитися непоганим врожаєм. Посіяли рано, 20 квітня, у період дощів, і він встиг взяти достатньо вологи для росту і вегетації. А от кукурудза слабенька, як і скрізь по області, «згоріла» від аномальної спеки.
— Дуже шкода, — зізнається Наталія, що не змогли обробити батьківську землю у селі Покровське, що на Дніпропетровщині. Тридцять гектарів пропало... Серце кров’ю обливається, як тільки уявлю, що топтатиме її нога окупанта-рашиста.
Та не в характері Наталії нарікати на долю. Тут, на Дніпропетровщині, підприємлива жінка зуміла організувати не лише фермерську справу, а й відкрити власний магазин, переобладнавши простий вагончик у повноцінне торговельне приміщення. Тепер жителі села можуть купити все необхідне, починаючи від хліба, круп, борошна до ковбас і молокопродуктів.
Завидна енергія, життєвий оптимізм у цій жінці просто пульсують через край, і їх не можна не відчути!
Вони абсолютно у всьому — у манері говорити, жити, працювати на повну, не жаліючи себе.

Дарма, що тіло інколи просить відпочинку, немолода ж уже, шостий десяток розміняла, та Наталія Гапон не стоїть осторонь проблем села.
Їй діло до всього: до освітлення вулиць, до поганих доріг, до байдужості місцевої влади і чиновників, які не хочуть ці проблеми вирішувати.
— Ото я така, невгамовна, — не приховує Наталія, — чоловік мене, буває, лає за те, що мені більше всіх треба і не живеться спокійно.
Її характер, мабуть, перейняла і дочка Юля.
Після закінчення Аграрного університету захистила кандидатську на тему «Селекція і насінництво» і гайнула аж в... Африку! Пропрацювавши в Дніпропетровському інституті кукурудзи завідувачкою лабораторії селекції та написавши три десятки наукових статей, поїхала вчити африканців вирощувати кукурудзу і вчитися самій. Зараз працює в одній з німецьких аграрних компаній, що має філіал у Дніпрі.
Нещодавно Наталія і Юрій Гапон відзначили 40-річчя подружнього життя, і діти, потай від батьків, зробили їм весільний подарунок — подорож за кордон.

— Мамі, як людині творчій, потрібні позитивні емоції, — каже Юля, — бо вона пише вірші, розуміється в музиці. До війни вони з батьком щонеділі їздили в Дніпро на концерти.
Війна, на жаль, не дозволила батькам скористатися нашим подарунком...

— Найбільше, звичайно, хочеться миру, — не приховує свого найзаповітнішого бажання Наталія Гапон, — та навіть вона не зможе забрати у нас бажання жити, любити, мріяти, бо ми, українці, особлива нація. І ми варті найкращого!