ФОРМУЛА ТРЬОХ «П» ВОЛОДИМИРА ДАНІЛЕНКА

Професіоналізм, патріотизм, порядність – за ними живе і працює фермер з Магдалинівського району Володимир Даніленко.

Професіоналізм

Свою трудову діяльність Володимир Даніленко розпочав не з високих кабінетів і теплих офісів. За комфортне крісло йому була колгоспна вантажівка, а за кондиціонер – степові вітри. І робота, робота, і ще раз робота.

Більше двадцяти років промайнуло, як одна мить – у полі, на розбитих сільських дорогах, за кермом. Мабуть, десь на цьому етапі й зародилася у голові думка започаткувати власну справу, бо скільки можна гнутися на чуже. Так Володимир Даніленко став підприємцем, або, як правильно зараз кажуть, ФОПом з двома сотнями гектарів землі.

— Пізніше я став засновником власного фермерського господарства «ДВЛ-АГРО», а син Владислав – його головою, — розповідає Володимир Даніленко.

До дбайливого господаря потяглися люди і стали віддавати йому землю у користування.
— Сьогодні ми маємо всю необхідну техніку для якісного обробітку, — не приховує засновник фермерського господарства «ДВЛ-АГРО».

Невелике господарство з трьома сотнями гектарів може похвалитися таким потужним арсеналом сучасної техніки, що йому міг позаздрити навіть агрохолдинг середнього пошибу.
Новенький «Джон Дір», «Кейс», культиватори, сівалки точного висіву італійської фірми «Maschio Gaspardo» — ось, далеко не повний перелік знарядь, що має «ДВЛ-АГРО».

І це за повної відсутності кредитів! Їх Даніленко не бере принципово.

— Береш чужі гроші, а віддаєш свої, — резонно зауважує фермер, і він таки має рацію!

Як загалом невеличкому господарству вдалося взяти такий розмах? Може, тому, що вміють тут господарювати ощадливо і не витрачати зайвого. Приміром, витрати на заробітну плату й податки звели до мінімуму — працюють сімейним підрядом утрьох, включаючи Даніленка — засновника, Даніленка — голову, і племінника Артема. Фермерську казну контролює дочка Олена, харчоблок — дружина Людмила Іванівна.

Крім традиційних зернових, господарство вирощує ще й картоплю, яка займає до п’яти гектарів загальної площі.

  — Продаємо своїм людям, тут у Новопетрівці і в районі, — хвалиться Даніленко, — хто купив нашу картоплю один раз, приходить ще. Але то парафія сина, я туди не дуже вхожий. Мої культури — соняшник, кукурудза, ріпак, соя.

— Вродили цей рік непогано, — зізнається фермер, — гріх жалітися! Соняшник взагалі всипав по 25 ц/га, не гірше, ніж минулого року, ячмінь — не менше 30, соя — 1,3 ц/га.
Жити можна, — оптимістично підсумовує Даніленко, — кукурудза пішла у мінус, але не я один такий.

У планах на майбутнє — налагодити у господарстві власну переробку, і не яку-небудь, а високої якості, можливо, навіть зареєструвати власну торгову марку.

— А що, не святі горшки ліплять! — жартує Володимир Даніленко.

Патріотизм

Окрім високих врожаїв і професійного підходу до вирощування зернових, Володимир Даніленко — свідомий патріот України, як тепер кажуть, вмотивований. Чому?

— Мій зять воює в 93-й бригаді, і ми, звісно, не могли не допомогти хлопцям, — каже фермер, — за рахунок господарства придбали для фронту автомобіль. «ДВЛ-АГРО» і його засновник ввійдуть в історію району як сільгосппідприємство, яке власним коштом відремонтувало одну з вулиць у селі Новопетрівка.

Колишній випускник ДІІТу за спеціальністю будівництво і обслуговування залізничних мостів Владислав Даніленко і його тато Володимир не змогли спокійно дивитися, як розбитою ямами дорогою спотикаються люди і з потугами їздять машини, і, не чекаючи ніяких бюджетних коштів, за свої зароблені завезли щебінь, пісок, шлак для ремонту.

— Бачили б ви той ентузіазм, з яким люди вийшли розвантажувати машини, допомагати, хто чим може. Влаштували справжню толоку, як у старі, добрі часи! У такі хвилини віриш, що нам і війна не страшна! — каже Даніленко.

Порядність

Вона у Володимира Даніленка особлива. Виняткова.

— Пайовики — це мої батько й мати, як я можу обдурити своїх батьків або їх не поважати, — знизує плечима.

Затримок з виплатою орендної плати немає, умови договору максимально прозорі, без ніяких підводних каменів. Господарство має власні склади для зберігання зерна, тож може маневрувати ціновою політикою і завжди мати «свіжу» копійку, яка в казні, дякувати Богу, ніколи не переводиться.

— Треба нам купити пальне — продали збіжжя й купили; треба насіння — виручили кошти за зібраний врожай, придбали насіння, — не приховує стратегічну лінію господарювання Володимир Даніленко.

Та яким би ефективним і прибутковим воно не було, для Володимира Леонідовича на першому місці люди. Були, є і будуть. Ті, серед яких він ріс, живе і працює.
Справжня втіха дідуся — внучка Кіра: їй всього п’ять, а характер має не по-дитячому сильний. Кіра професійно займається акробатикою і танцями і має всі види на велике майбутнє.

— Аби ж тільки війна на заваді не стала, — переймається Володимир Даніленко, — а ми витягнемо! Ми, українці, сильні!