Цитата дня
За матеріалами інтернет-видань
16.01.2024
358
Тепер поховання молодих хлопців та дівчат
у селах і містечках
це звична частина життя
як подія
яка неодмінно відбудеться
на котру щоразу приходить менше і менше відвідувачів.
«Сьогодні ми прощаємось
із відданим нашій країні та своїм батькам хлопцем
він міг би
косити бурʼян у подвірʼї
навесні обмащувати стовбури яблунь вапном
наповнювати мішки щойно змеленим зерном
обводити всіх захисників на футбольному полі та забивати феноменальний гол у ліву девʼятку
смакувати булочкою з абрикосовим варенням
ходити
бігати
дихати
дивитись
він
18ий хлопець з нашої громади
з тих
хто спочине назавжди
під палаючим сонцем
під розлюченим вітром та дощем
кладовища
яке розростається
як гриби після дощу
наврядчи хтось тут залишається
далі у санаторій «Легкої хмаринки».
Закінчує свою промову
голова громади
люди підходять до закритої труни
розміщеною на площі села
прощаються
небо сіре
наче порох
важке
як хмарочоси.
Тоді
слово переходить до священника
він говорить про те
щоб ми обтерли сльози
він практично кричить на нас
каже
діставайте носовички ненависті
і помсти
потрібно виймати
як скалки з долоні
шкідливі занозини минулого
буде боляче
що ж ви хотіли
відповідальність
каже він
важча за сльози.
«Звенит январская вьюга
И ливни хлещут упруг
И звёзды мчатся по кругу
И шумят города
Не видят люди друг друга
Проходят мимо друг друга
Теряют люди друг друга….»
На цьому слова пісні з радянського безтурботного фільму обриваються
жіночка бере слухавку
я на похоронах
говорить жіночка
я не можу говорить
наберу пізніше
кидає телефон на дно чорної сумочки із шкірзаму
долонею витирає піт на обличчі
продовжує слухати отця.
Хлопці по формі
яких залучили до процесії
щоб нести труну
прапор
стріляти в небо
час від часу беруть слухавку
самі ж комусь телефонують
за годину до цього
ракета прилетіла на територію їхньої військової частини
а хто
хто 200
запитує один з них
що брати Романенки
кидає слухавку
опускає голову додолу
земля встелена яблуками.
Ми сідаємо в старий обдертий автобус
який довезе нас до кладовища
частина стелі з фанери звисає та
бʼється об скло
пліснява на стінах
здається
ось-ось поглине усе
хтось сидить
хтось стоїть поруч з труною
ми оглядаємося із хлопцями
впізнаємо цей
солодкаво-терпкий трупний запах
який ледь пробивається
як світло крізь шпаринки бліндажа
ей водій повільніше
гукають йому
ти куди несешся
вістря прапору на довгій палиці
визирає з відчинених дверей
бʼється об гілки дерев
падає паперівка та ще зелені сливи.
Найважче
це кидати три жменьки землі
наче це пудові гирі
останнє
що ти можеш віддати людині
це ж точно не найкращий подарунок
наврчяд чи
проводжаючи близьку людину у дорогу
ти насиплеш їй вогкої землі у кишені
можливо
подаруєш книгу
пакет з круасанами
листівку
обіймеш.
Схилившись перед труною кажеш
слова
вони вириваються
слабкі та невпевнені
як пташенята у перший політ
наприклад: пробач
пробач
що прапор збив яблука
пробач, за ту жіночку з телефоном
пробач, що сливи досі зелені
пробач…
Три жменьки землі
найменше і найбільше
що ти можеш сьогодні віддати
важкі
як підвісні мости.
Із ФБ- сторінки полеглого 9 днів тому воїна-поета Кривцова Максима
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ