Фронтовикам у тилу потрібна тиша, - воїн і фермер Олег Рисіков

  Дружні фермери Криничанського району на акції протесту проти рейдерського захоплення земель кількох ФГ депутатом облради, вересень 2019 року. Фото "Наше місто"

   Заздрісна московія ніяк не хоче випускати свої хижі пазури із живого тіла України. Нестача серйозних, об’ємних санкцій демократичного світу щодо держави-терориста дозволяє тій і далі вести жорстоку, кровопролитну війну. Сотні тисяч українських воїнів четвертий рік поспіль стримують рашистських «біороботів», за висновком Володимира Золкіна, на передовій лінії зіткнення. Через високу активність ерефії у масштабуванні і застосуванні дронів, про котрі в нас більше гучно говорять, ніж щось роблять, як вважає очільниця «Центру підтримки аеророзвідки» Марія Берлінська, надзвичайна ситуація на фронті вимагає від кожного бійця ЗСУ неймовірного, ні з чим не зрівнянного напруження всіх моральних та фізичних сил.

Тому так важливо учасникам бойових дій, котрі приїздять додому у відпустку чи на оздоровлення після поранення, хвороб, побути в тиші. Донести цю важливу думку до читацької спільноти «ФП» попрохав у телефонній розмові відомий у Криничанщині фермер, офіцер ЗСУ Олег Рисіков:

- Одразу після повномасштабного нападу ерефії у лютому 2022 року ми із фермером-земляком Кирилом Саранчею добровільно пішли на фронт. Служити довелося в Сумщині, Донеччині, на півдні. Скрізь одна біда від фашистських зайд. Ті два «прильоти», що сталися 1 липня в наших Гуляйполах Криничанського району, коли загинули і були поранені люди, де ближче до фронту, там щодня подібне відбувається... Суспільство наше наче розділилося, одні воюють або допомагають фронту, інші поза усім цим. Коли повертаєшся на короткий час додому, то стає тяжко, наче в Україні ніякої війни немає... Та ще як тут гучна музика, веселощі, наче усе добре. Воїнам, що вернулися з пекла, це дуже болить.

Коли раніше ми боролися за землю, їздили під Верховну Раду з протестами, то ті, що не лінувалися бути в Києві, і пішли на фронт. А в Криничанському районі біля 300-т фермерів, їздили ж на спротив 5 — 6 чоловік. Чи могли ми такою кількістю щось вибороти? Дуже хочеться, щоб подібне більше ніколи не повторилося. І в мирний час, і у війні ми можемо перемогти лише народною єдністю, єдиним фронтом. Бо ворог винищує всіх підряд, нікого не щадить. У Харківській області у фермерів дуже побиті господарства, техніка, є врожаї незібрані ще 2022 року... Як не прикро, таке вже є і в Дніпропетровській області. Нехтування питань оборони держави надто дорого коштує і воїнам, і нам усім.

   Дійсно, бюджет Збройних Сил України можна було б суттєво збільшити, аби втілити в життя рекомендації ГО «Спротив» Марії Барабаш: розкрадання державного і місцевих бюджетів вважати найтяжчим злочином, усім державним чиновникам на час війни зарплати обмежити 25 тисячами гривень на місяць, пенсіонерам — 10 тисячами, ніяких озеленень з благоустроєм і т. п. Рекомендації давно відомі, було б бажання в слуг народу їх виконувати.

Основне тепер, як вважають воїни і хлібороби Асоціації фермерів і приватних землевласників Січеславщини Олег Рисіков і Кирило Саранча з Криничанського району, Михайло Павлюк з Царичанського, Петро Ляхович із Межівського, Олександр Стешенко зі Спаського та інші побратими — піклуватися про бійців на фронті і в тилу, родини полеглих воїнів, забути, до перемоги, гучну музику і публічні святкування, притишити рев потужних авто і мотоциклів, навіть обмежити застосування бензокіс біля осель прибулих фронтовиків, бо їхній звук нагадує остогидлі ворожі дрони... Піклуймося про фізичне і психічне здоров’я героїв, котрі сміливо взяли до рук зброю заради виживання усіх нас, заради збереження України.