КАЇНОВИЙ ГРІХ МОСКОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ

На зніму: нещодавно патріарх рпц кирило послизнувся на святій воді під час богослужіння. Це падіння чимало віруючих назвали знаковим: розпадеться на шматки і вся каїнова ерефія поневолених народів.

Очільник Української православної церкви московського патріархату
Блаженний Митрополит Онуфрій хоч на якийсь там десятий день розв”язаної
росією війни в Україні немов схаменувся і засудив навздогін агресію росіян
та закликав останніх згадати найдавніший і найбільший для Біблії Каїновий
гріх – братовбивство. Отож закликав русскій мір припинити геноцид-війну
проти українського народу. Цей вчинок Онуфрія виглядав безпрецедентним і
гучним як у теперішньому середовищі церкви московського патріархату, так
і в усій її історії. Явно московські попи второпали і в смерть перелякалися,
що їм цієї війни, образно кажучи, в кукурудзі не пересидіти. Так чи інак, а
багато хто надіявся, що от і грякнув момент, який стане доленосним та
вирішальним як у протистоянні москви з Києвом, так і у долі православної
християнської церкви на теренах України. Яку багато уже віків тому на
київських пагорбах та водах Дніпра благословив у Києві князь Русі
Володимир Великий.
Натомість незабаром синод УПЦ мп у нападі росіян на нас
звинуватив, уявіть собі, попередню владу на чолі ще з Петром Порошенком і
заодно УПЦ Київського Патріархату. Останню ще й презирливо та
зневажливо обізвав «так званою». І Порошенко, і вся УПЦ за їхнім
«глибокомудрим» розумінням своєю «помилковою церковною політикою та
ідеологією спровокували-збурили в народі» (перш за все у нашому виходить?
– Авт.) щось на зразок антибратської ворожнечі і навіть розпалили
«внутрішній фронт», який і спровокував агресію зі сторони росії. Знайшли
місцеві «соратники» московських попів, коротше, крайніх. Що жахливу, по
суті фашистську бійню на винищення української нації аж бігом та покірно
привітав колишній нишпорка кдб мордвин-патріарх всія росії кирило, в
миру володимир гундяєв, вони як наче вмить забули. Чи змирилися з цим?
Що не важко й зрозуміти: у Верховній Раді, по-перше, зареєстровано
законопроєкт про заборону нарешті в Україні московського патріархату, а
це загроза священнослужителям московської церкви лишитися-зберегтися
«при ділі і статках». А по-друге, рятівна ідея перейменувати УПЦ мп
«просто» в російську православну на перевірку не виправдала себе. Адже за
церковними релігійними канонами одночасно дві християнські православні
церкви в одні країні існувати та діяти не можуть. То оскільки в Україні уже є
ПЦУ Київського патріархату, перейменованій колишній московського
нічого іншого не випадатиме, як приєднуватися до раніше тут існуючої. А це
знову значить, що «правонаступниці» російської церкви на перших ролях
бути зась. Кінчиться по суті котам масниця. Бо й взагалі після теперішньої
розуму позбавленої російської окупації чогось російського в Україні ніколи
більше не може бути. І не буде.
Так, є церковні закони, вимоги та канони. Є почутті віруючих. В тому
то й річ, що почуття віруючих, а віруючі в Україні – це її, а не рф, люди.

Право ж українського народу залишати чи ні будь-що, пов’язане з диким,
божевільним та шаленим, жорстоким та уже кілька століть поспіль
україноненависницьким і нищівним плем’ям московитів. Хочуть того чи ні
московські попи і їхні прихильники, а більше лише прихвостні, а наш народ
тепер скаже, як зав’яже: досить дурманити нас рашистським опіумом! В
Україні має бути українська й церква. Ще точніше – київська, котра тут
появилася більше, ніж на шість століть раніше від московської. Хоч б тому
уже, що Каїновому гріху прощення не може бути. Наш народ, переживши
пекло загарбників-убивць цивільного населення та його дітей, жінок-матерів,
дружин і сестер та вагітних від мародерів та гвалтівників, простити його ніколи
не матиме права. І ніколи уже не зможе!