Канцелярський ніж та Оленівка проти моралі українців

Крайній тиждень липня видався запеклим для російських пропагандистів. Спочатку їм потрібно було відвести інформаційний удар від відео з катувань українського військовослужбовця. Потім нанести свій – по бараку в Оленівці, де перебували наші полонені. 

У соцмережах з’явилося відео, на якому російський солдат катує українського військовополоненого канцелярським ножем. Згодом військовий журналіст Андрій Цаплієнко повідомив, що закатованого чоловіка застрелили і оприлюднив кадри тіла, яке волочили мотузками.

У російських пабліках негайно почали розганяти версію, що це інформаційна спецоперація СБУ. Ціль: "підвищення рівня ненависті до росії в умовах, коли Захід пішов відразу на кілька компромісів з нею". 

російський пропагандист, що називає себе політологом, марков, ледь не у коханні до українців зізнався. 

Скриншит з допису пропагандиста маркова

 

Насправді, на які компроміси Захід пішов з рф (якщо тільки марков не вважає такими "торги" щодо обміну "збройового барона" Бута) незрозуміло. Натомість ясно інше.

По-перше, відео – намагання підсилити градус емоцій українців і спровокувати їх на аналогічні вчинки проти російських полонених, для нових сюжетів російської пропаганди про "укронацизм"

По-друге, москва намагається зараз усіма силами залякати своїх солдатів, аби ті не здавалися в полон. Мовляв, на вас там чекає помста за це відео. 

Схожу "профілактику" путінці вже практикували у своїх каральних операціях в Чечні.

По-третє, відео вчергове свідчить, що нічого людського у окупантів немає.

Тортури на російсько-українській війні – плоди суспільного ладу в росії, з його страхом і ненавистю до всього чужого, культивованою масовою культурою цінностями бандитсько-арештантського світу та чекістської "доблесті".

кремлівська пропаганда роками систематично дегуманізувала, розлюднювала українців, представляючи їх морально та розумово неповноцінними, зрадниками та шкідниками для росії. Найближчі історичні аналогії – культ расової величі в нацистській Німеччині та нацьковування хуту на тутсі в Руанді.

путін, як колись Гітлер, звільнив своїх солдатів від "химери сумління". Тому вбивцям, катам, гвалтівникам, мародерам навіть важко усвідомити, що вони вчиняють воєнні злочини (або просто злочини) на чужій землі. Вони знімають відео цих "подвигів", якими потім хизуються у соцмережах і перед рідними.

І лише добре розвинуте з радянських часів та описане Орвеллом двоєдумство, спонукає росіян нещиро і на публіку галасливо заперечувати ці злочини, перекладати відповідальність за них на противника. Що й спостерігаємо, зокрема, у конкретному випадку з катуванням полоненого.

росія несе в Україну не лише смерть і руйнування, але й власну збочену мораль. Ніби запрошуючи українців відповідати взаємністю, мститися, так само хизуючись звірствами, водночас їх заперечуючи. У кремлі чудово розуміють, що у війнах, де один з одним воюють моральні виродки, вже немає кому співчувати і неважливо, хто перший почав.

Саме тому ми повинні захистити від агресії не лише нашу землю і людей, але й власну свідомість, совість та принципи. Щоб там не було, але у жодному разі не уподібнюватися своїм ворогам. Бо війну не виграти канцелярським ножем. Її можна виграти лише вірою у свою правоту, міжнародною солідарністю та, звісно, найкращим у світі озброєнням.

Порушення міжнародного гуманітарного права проти одного українського полоненого росіяни лекко мультиплікують на десятки і сотні бранців, як це сталося в Оленівці (на фото). 

Традиційно радість від скоєного перемішана з брехнею із перекладанням відповідальності. Як поспішила оголосити російська пропаганда, "українські нацисти розстріляли своїх же полонених нацистів з американських HIMARS". Паралельно запущена й інша версія – "це не українці, а самі американці розстріляли "азовців".

Про те, як російська пропаганда протягом щонайменше двох місяців готувалась до обстрілу в Оленівці покроково розписав Stopfakе. 

росіянам не приховати своє завчасно сплановане і холоднокровне вбивство. 

І стосовно знищення в’язнів у тюрмах. Історичні попередники путіністів – сталіністи добре зналися на цій справі. Теж влітку, але 1941 року, вони тікали від німецьких військ, що наступали, залишаючи за собою кривавий слід.

Тюрми прикордонних областей СРСР на той час були переповнені "ворогами народу" – антирадянськими підпільниками, політиками, релігійними діячами, представниками інтелігенції, колишніми чиновниками, а ще класово ворожими "буржуями" та "куркулями". 

Тільки з Західної України за ґратами опинилися понад 70 тисяч бранців.

Залишити німцям такий "трофей" радянська влада побоялася. Тому чекісти отримали вказівку позбутися небажаних свідків. І вони почали масово страчувати в’язнів: лісах, в’язничних підвалах, часто – просто в камерах. Розстрілювали з автоматичної зброї, переповнені людьми приміщення закидали гранатами. 

Кати з розстрільних команд, які пережили війну, стали в СРСР "ветеранами", а їх онуки і правнуки через 80 років повернулися на нашу землю повторювати дідівські "подвиги".

путіна наказано вважати Олександром Невським

Після того, що окупанти зробили з православним святинями в Україні, дехто романтично сподівався на розсудливість патріарха РПЦ кирила. Мовляв, він, якщо навіть офіційно і не закличе свою головну "заблукалу вівцю" Путіна повернутись до стада, то принаймні не стане проповідувати його криваві цінності. І хоча б в молитвах закликати до припинення війни. Даремно. Патріарх сам очолив путінське стадо.

Пояснюючи зі своєї "дзвіниці" мету війни в  Україні він заявив, що "наші брати та сестри на Донбасі можуть постраждати за свою вірність Церкві".

Насправді, патріарх московський гундяєв (кирило) просто транслював офіційні кремлівські наративи. А перед тим, може, й сам сам брав участь у їх розробці.

1 серпня стало відомо про нову підготовлену в кремлі методичку на тему, як саме російська пропаганда мусить розповідати про війну в Україні. В ній "спецоперацію" потрібно порівнювати з хрещенням Русі, а путіна – з Олександром Невським.

Вторгнення в Україну в ній пояснюється діями "колективного Заходу, який вже майже тисячу років нападає на Росію, щоб розділити її та заволодіти ресурсами, а також знищити православну віру".

Однією з цілей "спецоперації" проголошується "боротьба з безбожниками", яких у тексті методочки характеризують як "ґвалтівників, розбійників та вбивць", які "ні у що не вірили, і вважали, що це звільняє їх від будь-яких моральних зобов’язань перед іншими людьми".

Такими "безбожниками" пропонують вважати й українських військових. Пропагандистам рекомендується розповідати, що ті "приносять жертви та чинять ритуальні вбивства".

"Для укронацистів не існує моралі, вони не міркують такими категоріями і є справжніми безбожниками. Вони не бояться за свої злочини кари Божої. Багато хто з укронацистів – відкриті сатаністи та послідовники людиноненависницьких культів", – переконують в адміністрації президента РФ.

Згадаємо, відомі сюжети російської пропаганди від чорної магії для мінометників до "сатанинського капища "Правого сектору".

Також цікава історія з Олександром Невським та "колективним Заходом". Виявляється, що під останнім треба розуміти (у різні часи): Тевтонський орден, Швецію, Річ Посполиту, імперію Наполеона, Третій рейх та НАТО.

У кремлі зазначають, що зараз Захід (як і раніше) хоче знищити росію щоб заволодіти ресурсами: "суспільство споживання, що склалося на Заході, вимагає багато ресурсів. Власні у Заходу закінчилися кілька століть тому. Це стало причиною колоніалізму та неоколоніалізму. Захід прямо говорить, що Росія має занадто велику кількість ресурсів для однієї країни і тому її треба розділити".

Цими аргументами пропагандисти мають підвести читачів та глядачів до думки про те, що війна в Україні — це "превентивний удар росії": "Керівництво країни та особисто путін не допустили нападу на Росію. Було ухвалено рішення про початок СВО, що дозволило уникнути повторення 22 червня 1941 зі вторгненням нацистських військ на територію росії".

Однак, йдеться у методичці, всі атаки Заходу закінчуються однаково: "Суспільство об’єднується навколо національного лідера і, демонструючи мужність та героїзм на полі бою, дає відсіч загарбникам". У Кремлі "рекомендують" зазначати, що так сталося і після перемоги у Невській битві, і після початку війни в Україні. Тобто путін прирівнюється до Невського.

Останній, нагадаємо, неоднозначна фігура, – регулярно їздив на поклон до хана Орди, приносив данину за право княжити. Тож варто розвинути запропоновану Кремлем аналогію з ханським васалом: як історично, так і географічно.

               Кінець російського десантного міфу

росія напередодні сакрального Дня Повітряно-десантних військ – у все тому ж сербському контексті згадувала свій так званий "Приштинський кидок". Нагадаємо, 12 червня 1999 року російські десантники зайняли аеропорт "Слатина" в столиці Косово раніше військ НАТО. Навіщо? Ніхто й досі не розуміє. 

Жодного тактичного чи стратегічного значення цей марш-кидок не мав і показав хіба що усю дикість росіян, які не можуть і не хочуть працювати в рамках єдиної миротворчої операції. Навіть на російських історичних ресурсах його називають "безглуздим і непотрібним".

З того часу у російських десантників все стало набагато гірше. І довела це війна в Україні. В РФ вже відверто йдуть розмови на тему: "а чи потрібні нам десантні війська у тому вигляді, в якому вони зараз існують".

Скриншот з Telegram-каналу пропагандиста сладкова

 

Нагадаємо, 45-ту бригаду спецпризначення повітряно-десантних військ, яка у прямому ефірі намагалась захопити Гостомельський аеродром у перший же день повномасштабного вторгнення, згодом  "закатали" в бетон українські захисники.

В РФ довго поширювали міф про російську десантуру, яка вступила у нерівний бій із "неонацистами" та трималась до останнього, віддавши життя "за батьківщину". 

Потім з’ясувалось, що і решті путінської "крилатої піхоти" в Україні пощастило не більше, ніж міфічним "гостомельським спартанцям".

Серед поіменно встановлених втрат армії загарбника 20% – десантники (714 осіб). Однак реальна (а не за даними представника міноборони рф конашенкова) кількість загиблих та поранених, звичайно, в рази більша.

Після лютневої поразки в Гостомелі російських десантників використовують в Україні як мотопіхоту. І гине вона відповідно як піхота. Ось невеличка хроніка смертельного падіння путінської "крилатої піхоти" в Україні:

• У березні загинули 55 десантників 247-го десантно-штурмового полку.
• На початку квітня 60 елітних псковських десантників відмовилися від участі у війні.
• 20 квітня Путін змінив командира 76-ї десантно-штурмової дивізії. Частини з’єднання брали участь у боях під Бучею, втратили не менше 18 осіб (за відкритими джерелами). Солдати, можливо, причетні до військових злочинів.
• 22 травня підрозділ 76-ї десантно-штурмової дивізії знищено, загинули щонайменше 14 осіб.
• 26 травня в Донецькій області знищено майже цілу роту тульської 106-ї повітряно-десантної дивізії.
• Наприкінці травня 129 бійців 108-го десантно-штурмового полку відмовилися їхати воювати до України.
• У липні ряд підрозділів 106 і 76 дивізій ПДВ було відправлено додому через велику кількість відмов від участі в бойових діях в Україні.
• 13 липня ЗСУ завдали удару по пункту управління 106-ї повітряно-десантної дивізії. Вбито чи поранено 28 окупантів, включно з командним складом.
• 25 липня завдано удару по 11-й десантно-штурмовій бригаді з Бурятії під Херсоном. Знищено штаб.
• 28 липня вбито командира костромського 331-го парашутно-десантного полку Поздєєва.

     Таким чином:

• 45-тисячні повітряно-десантні війська РФ втратили в Україні декілька тисяч найбільш підготовлених та боєздатних бійців. Решта частин та з’єднань не укомплектовані, зазнали втрат у техніці.
• ПДВ Росії показали свою архаїчність. В умовах, коли ЗСУ мають достатній арсенал ППО, включно з мобільними комплексами ("Ігла", "Стінгер" й інші), путінська хвалена десантура зазнає критичних втрат уже на етапі підльоту та десантування. Як наслідок, після приголомшливих втрат у перші тижні, командування РФ відмовилося від використання десантників "за прямим призначенням".
• Заміна командувача ПДВ Сердюкова на Теплінського (як і інші судорожні ротації військових керівників) свідчить про те, що провал власної армії в Україні став очевидним вже і для путіна.

Але публічне визнання цієї очевидності є згубним для нього. Тому до закінчення війни будуть спроби підтримувати репутацію ПДВ медійними сюжетами.

Новими байками разом із ще радянськими пропагандистськими фільмами на кшталт "У зоні особливої уваги" та піснями а-ля "Расплескалась синева" можна й надалі годувати телеглядача. Але правду не сховаєш.

Україна розбила "непереможних" путінських десантників. І про це вже знають у всьому світі: від тайги до британських морів.