фото: Назарій Мазилюк
Майже рік, як Роман Сініцин (справжнє прізвище Балан – УП) не працює у фонді Сергія Притули, де відповідав за його військовий напрямок.
Роман Кравець, УП
Він мобілізувався і служить у підрозділі аеророзвідки Сил оборони, який зараз перебуває на Харківському напрямку.
Багато хто знає Сініцина як айтівця, засновника туристичного сайту lowcost.ua, ультраса ФК "Волинь", активіста громадської ініціативи "Хто замовив Катерину Гандзюк".
Рік тому ми записували інтерв'ю з Романом Сініциним. Тоді ми говорили про роботу фонду Сергія Притули, підготовку ЗСУ до контрнаступу 2023 року, бої в районі Бахмута, Авдіївки та Вугледара.
В новому інтерв'ю "Українській правді" Сініцин розповідає про наступ росіян на Харківщині, говорить про власний досвід переходу з волонтерства у військо, детально описує проблеми та настрої військовослужбовців.
Під час бесіди Сініцин наголошує на важливості мобілізації.
Також військовослужбовець критикує людей, які недооцінюють поточні загрози з боку росії.
"росіяни лізуть, їх багато і це проблема"
– Ми записуємо це інтерв'ю під час наступу росіян на Харківщині. Як ти оцінюєш дії, тактику та підготовку ворога?
– Думаю, що коли інтерв'ю вийде (запис відбувся 15 травня), я теж буду вже в тому районі, тому що наші екіпажі працюють зараз на півночі країни. Там зараз важко, там мої побратими вже четверту добу в дуже складному режимі знищують і техніку, і особовий склад. Вони (росіяни – УП) лізуть, їх багато, це проблема.
Як військовослужбовець не володію всім об'ємом інформації щодо планів росіян, розвідінформації і так далі.
Але абсолютно очевидним є той факт, що росіяни будуть іти в наступ, намагатися продавлювати з будь-якої сторони – будь то Харківщина, будь то Чернігівщина чи Київщина.
Тому що єдина ціль, до якої вони планомірно рухаються, перебудовують економіку і своє військо – це знищити нас як державу, як націю.
– Ти недавно був на Запорізькому напрямку. Які бойові дії зараз відбуваються на півдні?
– Там ворог теж намагається штурмувати. Вони активно застосовують авіацію, артилерію, залпові системи, дрони.
Тобто це – не санаторій точно. Просто, мабуть, для них зараз це не зовсім пріоритетний напрямок, але все може змінитися.
Наразі в напрямку Роботиного вони намагаються прориватися і заходити. Десь діють в обороні, десь атакують. Це війна, вона постійно динамічна і весь час змінюється. Сьогодні ми, завтра нас, потім знову ми.
– Олег Сенцов у інтерв'ю УП говорив, що росіяни достатньо швидко у нас вчаться. Можливо, в тебе є якісь приклади, чого конкретно вони у нас навчилися за останні два роки?
– Багато речей. Ми у них навчилися, а вони у нас. Я говорю про технічні рішення, тактичні рішення – от дії малих груп, наприклад, те, що ми бачимо на Харківщині.
Раніше частково це була наша тактика при штурмових діях, особливо коли якісь спецпідрозділи кудись заходили.
Щодо дронів, то це постійна гонка, хто кого пережене. Десь у нас з'являються нові технічні рішення, потім – хоп, і вони вже є у росіян.
Але, на жаль, дуже часто у них воно все більш масштабоване за рахунок того, що росіяни мають більше ресурсів.
"Похід у ТЦК чи повістка не означає, що ти обов'язково загинеш"
– Ми з тобою зустрічаємося у фонді Притули. Але наразі ти тут вже не працюєш. Де ти зараз служиш?
– У підрозділі аеророзвідки, який застосовує абсолютно різні засоби БПЛА – від FPV-дронів до безпілотників літакового типу оперативно-тактичного рівня.
Конкретно я займаюся розвідкою, і це називається об'єктивним контролем вогневого ураження, коригуванням наших засобів артилерії: ствольної, Himars, FPV. Словом, будь-чого, що може вбивати росіян.
– Чи правда, що ти отримав повістку через Viber?
– Мене набрали з ТЦК, коли я був на позиціях якраз під Мар'їнкою. Тоді я ще волонтерив у фонді, але їздив до Паші Петриченка, який загинув місяць тому. Ми кидали гранати на позиції з "Мавіка" в росіян в районі Старомихайлівки.
У цей час мене якраз набрали і кажуть: "Вам треба з'явитися, оновити дані завтра о 9 ранку". Я кажу, що не можу говорити, бо зайнятий.
Потім сфоткав цей "Мавік" і сказав, що не можу так швидко приїхати. Попросив написати sms, мовляв, що, коли…
Вони відписали у Viber офіційно, що "в разі неявки…" і далі по тексту. Пояснив, що я на Донбасі і приїхав за два–три дні. Вони мене зразу запитали: "Ви що, може, воюєте? У нас тут помилка якась? Щоб двічі не мобілізувати". Я кажу – ні. Так воно і сталося.
– Ти мобілізувався в ту частину, в яку сам хотів. Як тобі це вдалося?
– Взяв відношення і мобілізувався. Це взагалі не проблема. Я зараз багато їжджу країною, в кожному місті купа зовнішньої реклами, де не тільки медійні підрозділи типу "Азова", "Третьої штурмової", "Вовків Да Вінчі" рекрутують людей через свої центри. Це роблять уже механізовані бригади – 59-та, 93-тя.
Насправді похід в ТЦК чи повістка – це не страшно. Це не означає, що ти обов'язково загинеш чи будеш поранений. Багато з цих наративів кидаються сюди росіянами. І це цілеспрямована політика для того, щоб зірвати нам мобілізаційні заходи.
У нас відповідно буде не вистачати людей, і через це ми будемо програвати і втрачати території. Так не можна!
В армії є купа професій, які пов'язані не з бойовими діями, а з обслуговуванням техніки, логістичними процесами, паперова робота в штабі – це теж важливо. Тому що це все не поїде, не полетить, не заправиться, якщо хтось не нахерячить купу папірців, купу підписів, віз, погоджень і так далі. Так воно працює.
Наразі людей не вистачає. Ми воюємо більше двох років і це дається дуже важко.
Ті люди, завдяки яким країна встояла на початку вторгнення – це добровольці, які пішли масово у військкомати, і кадрові військові, які були готові і які пройшли АТО – вони, відверто кажучи, втомилися.
Десь втомилися, десь вони поранені, десь їх уже немає, десь уже людей просто плавить. Кажу, як є. Тому що в такому темпі прожити більше двох років – це надзвичайно важко. Тобто можуть бути уже і психологічні проблеми. Тому людей треба замінити.
– Зараз можливості замінити людей, як я розумію, немає – правильно?
– Така можливість є. Купа людей, які ще не мобілізувалися, чогось бояться, ховаються за спинами своїх жінок, не виходять з квартири – це дічь насправді.
Йдеться про існування нас як нації, як держави, про твій дім.
Тому що якщо сюди прийдуть росіяни, то жить по-старому уже не вийде. В деяких є ілюзія, що вони зможуть нормально жити – типу, прийдуть окупанти, влада міняється, мовляв, все ок.
Таким людям варто поговорити з тими, хто пройшов катівні на Херсонщині, Чернігівщині тощо.
Якщо хтось думає, що окупанти будуть переслідувати тільки активістів і політиків, то ні. Вони будуть переслідувати всіх, хто їм не подобається.
Десь виявляв проукраїнську позицію – їдеш на підвал. Це страшна насправді історія, і ми повинні її не допустити. Це обов'язок кожного чоловіка.
"Коли рашня вмирає, це радує"
– Чи можеш розповісти, як відбувалася твоя підготовка після мобілізації?
– Коли мобілізувався, місяць вчився за кордоном на одному з типів БПЛА. Потім ще місяць вчився взимку в одному з учбових центрів на сапера. А потім уже місяців, мабуть, п'ять як беру участь у бойових діях на різних ділянках фронту.
Тому що ми не тримаємо якусь окрему ділянку. Знаєш, ми більше як пожежні команди - під якісь завдання заїжджаємо і працюємо цілим комплексом безпілотних літальних апаратів і систем.
– Чим підготовка за кордоном відрізняється від підготовки в Україні?
– Ну, за кордоном ми проходили підготовку в цивільного виробника дронів, які застосовуються для війни. Тому, скажімо так, там не було якихось армійських затягів.
У нас в учбових центрах часом є ці армійські затяги, типу "чому ти йдеш без шапки" (сміється).
Треба ходити в шапці, так положено. Але нічого страшного в цьому немає, це смішно навіть.
– Ти був людиною підготовленою, бо ще в фонді розумів бюрократію й армійські правила. Потрапивши у військо, що тебе все-таки здивувало?
– Самовіддача окремих людей. Я бачив, як люди працюють, не спавши тиждень, на енергетиках.
Бо треба, і на цих людях тримається дуже багато чого. Часто це круті командири. Я не уявляв, що так можна.
У нас теж були періоди, коли ми декілька діб працювали без сну або спали годинку, бо треба летіти, треба вражати цілі, тому що десь хтось намагається кудись зайти, а їх треба знищити.
Найбільш приємно дивують люди – іноді це прості солдати, іноді полковники, – на яких насправді все тримається. І дуже багато чого в армії тримається на горизонтальних зв'язках.
– Що ти маєш на увазі?
– Це взаємодія підрозділів. Це розвідінформація, яка передається між підрозділами.
Умовно, ми приїжджаємо в новий район, там вже знаходяться якісь підрозділи, які давно стоять. Є два шляхи: або ти починаєш відразу там працювати, десь формально поставивши когось до відома, що є бойове розпорядження. Або сідаєш в машину і проводиш декілька днів у місії, щоб познайомитися з начальниками розвідок, з артилеристами.
Ну, просто от з ними кави попити, познайомитися з представниками спецслужб, які працюють в тому районі – у них же є агентура, різна важлива інформація. Так можна спільно десь відпрацювати, причому дуже якісно.
І насправді багато успішних кейсів, коли росіяни вмирали багато і красиво, то це результат взаємодії якраз різних підрозділів і різних структур.
Спілкування дуже важливе. Тому що важливо розуміти, хто де стоїть, хто на що спроможний, хто що вміє, в кого які засоби. І тоді прямо получається краще воювати.
– Що тебе на службі дратує, а що найбільше радує?
– Радують результати. Коли рашня вмирає – це найбільше радує. А дратують папірці насправді.
Бюрократія, можливо, спрощується, але папірців все одно залишається багато.
Спочатку воно було важко. Потім, коли навчився їх оформлювати, то стало трохи легше.
Я як молодший офіцер пишу дуже багато різних папірців. На це доводиться знаходити час, бо по-іншому не працює.
– Що сьогодні загалом найбільше дратує військових?
– (Замислюється) Багато речей дратують. Якщо до якихось точкових штук доходити, то, наприклад, дуже важко переводити людей. Про цю проблему знають всі, і вона не вирішується ніяк.
Я говорю про переведення військовослужбовців між різними підрозділами, родами військ, між структурами.
Це проблема, тому що дуже часто є класні спеціалісти в якійсь частині в одному роді військ.
Наприклад, є десь двоє паяльщиків дронів, які можуть паяти всі квадрокоптери, підняти майстерню в якомусь підрозділі десантно-штурмових військ. Їх там чекають, у них там є знайомі, і вони дуже хочуть перевестися.
А ці "кулібіни" замість цього працюють чи в штабі, чи в піхоті, чи водіями КрАЗ. І щоб по офіційній процедурі цих "кулібіних" перевести з одного підрозділу в інший – може займати грьобаних пів року.
Ми до себе переводили двох талановитих пілотів. Це забрало... 9 місяців.
– У чому полягає проблема?
– В забюрократизованості, мабуть. Можливо, механізм треба поміняти. Це все має відбуватися за тиждень, два, три. Але не за дев'ять місяців.
Що ще дратує? Мене ще поки не особливо це чіпляє, бо ще мало прослужив – рік скоро буде. Але моїх побратимів, які служать давно, а є такі, які років по 6–7, дратує відсутність хоча б приблизного терміну служби.
Тому що це життя, його треба планувати, в когось якісь побутові чи сімейні проблеми. Коли в тебе є ця рамка, коли ти розумієш її, то так набагато простіше.
З іншої сторони, я розумію Генштаб і вище військово-політичне керівництво. Тому що людей не вистачає.
Але все одно треба знаходити якийсь баланс.
Що дратує ще військових? У цілому все лежить у канві справедливості й несправедливості.
І мені здається, що нам у державі якось треба старатися більше йти в сторону зменшення оцих конфліктних несправедливих моментів, у тому числі між військовими і цивільними.
– Наприклад?
– Приміром, економічне бронювання. Це треба робити? Звісно, треба. Ну, тобто економіка повинна працювати, якось розвиватися, тому що це те, що генерує в тому числі мені заробітну плату, генерує нам дрони, автомобілі, витратні матеріали, боєприпаси і так далі.
З іншої сторони, повернемося до демобілізації. Військові відчувають, що це, мабуть, трохи несправедливо, бо я другий чи третій рік воюю, а хтось взяв і економічно забронювався.
Тобто треба прописати такі рамки для економічного бронювання, що це тимчасово, що всі рано чи пізно повинні відслужити.
Таке треба робити для того, щоб і одна частина суспільства, і інша, яка ще і штучно поляризується російським ІПСО, спустила пар і все було о'кей.
Варто рухатися саме в такому напрямку зменшення несправедливості.
"Я не погоджуюся з Чмутом зараз. Але, можливо, з часом призовний вік таки доведеться знижувати"
– Силам оборони завжди треба всього і багато і на вчора. Якщо виділити пріоритети, якої зброї й техніки зараз треба найбільше фронту?
– Треба засоби РЕБ для боротьби з ворожими дронами і наземними безпілотними літальними апаратами, системи ЗРК, бронетехніка. І звичайно, що дрони.
Дрони – це ж широке поняття: є наземні платформи, є штуки, які літають, а є штуки, які бомблять.
Але ключова потреба – це люди.
– Стосовно людського ресурсу. Віднедавна до армії призивають з 25 років. В інтерв'ю УП Тарас Чмут сказав, що в нинішній ситуації призовний вік треба знижувати до 20. Як ти ставишся до слів Чмута?
– Тараса дуже поважаю. Але він не військовослужбовець, а я є військовослужбовцем.
І мені треба більше балансувати. Я не можу сказати, що погоджуюся зараз з Тарасом, що от треба знижувати вік.
Але я допускаю варіант, що у нас не буде іншого виходу, якщо не прийдуть люди, які ще не прийшли і які не розуміють рівня й масштабу загрози, які стоять не перед якоюсь ефемерною державою, а конкретно перед нами, перед нашими дітьми і рідними.
– Про дрони. Які види БПЛА зараз найчастіше ворог використовує проти нас на полі бою?
– З того, що приносить нам багато клопоту – це "Орлани", "Zala" в парі з "Ланцетами": тобто один розвідник, інший – ударний боєприпас.
"Орлани" літають уже на тактичну глибину, 100 плюс кілометрів.
Нам треба більш ефективно з ними боротися різними засобами – і ППО, і радіоелектронної боротьби. В цьому напрямку ведуться роботи, тут ми вже наздоганяємо.
У нас є свої круті аналоги РЕБ, але й у росіян є хороші продукти для війни. Вони вже апробовані, вони їх постійно вдосконалюють. Більше того, ворог їх масово випускає, вони масово навчають пілотів.
FPV теж проблема. У них уже теж з'являються дрони з тепловізійними камерами, бо світ відкритий і комплектуючі цивільного призначення можна купити в якихось маркетплейсах, замовити 1000 контейнерів у Китаї на заводі і в тебе вже є нічні дрони. Це постійна умовна гра наввипередки.
Загалом війна трансформується, все дуже-дуже швидко розвивається, нові технології апробуються, система донаведення, штучний інтелект. Я думаю, що через два роки це все поміняється ще кардинальніше.
Те, що ефективно зараз, через місяць може бути неефективним внаслідок того, що придумали систему протидії, щось знайдеться ефективніше.
– За твоїми оцінками, штучний інтелект може перевернути хід війни в найближчі роки?
– Змінити кардинально – так. Але на будь-яку дію є своя протидія.
На будь-який ворожий штучний інтелект знайдеться дружній штучний інтелект. Тобто тактика застосування військ постійно змінюється.
Тому що копійчана штука за 500 чи 1000 доларів може спалити танк за 3 мільйони доларів на раз (клацає пальцями). І це відбувається постійно.
– РЕБ і РЕР. Як ти оцінюєш технології росіян у розвитку РЕБ?
– Вони були і є сильні в цьому. У них багато комплексів, серйозна концентрація на лінії фронту – я це кажу як людина, яку це турбує, тому що нас час від часу, говорячи на слензі, давлять засобами їхнього РЕБ.
Ми намагаємося цей РЕБ виявити і знищити для того, щоб вони наші літальні апарати не давили.
Вони сильні в цьому. Чи ми розвиваємося в цьому напрямку? Так, і прямо галопуючими темпами.
– Ми сильно відстаємо від них у сфері радіоелектронної боротьби?
– Відставали. Зараз працюємо на вирівнювання.
За останній рік – пів року з'явилося дуже багато технічних рішень саме в галузі засобів РЕБ. Причому це вітчизняні – і державні підприємства щось продукують, і приватних виробників побільшало.
Світова оборонка дивиться на нас під дуже великим мікроскопом і застосовує на нашому досвіді величезну кількість технічних рішень і на продаж, і для своїх локальних збройних сил. Тому світові виробники теж дуже швидко адаптуються до цієї історії з дронами, FPV і теж пропонують якісь рішення.
"Сховатися не вдасться. Не проканає"
– За твоїми оцінками, як далі розвиватиметься війна?
– Це складне питання (замислюється). За моїми сподіваннями, ми їх переможемо. Мені хотілось би, щоб мої сподівання виправдалися.
Треба не забувати, що ми воюємо з величезною армією, з величезною країною, в якої купа ресурсів і основна їхня мета – це усіх нас знищити. Тому це питання виживання для нас.
Мені хотілося б, щоб побільше людей усвідомили, що нас ніхто не врятує, крім нас самих.
А те, що ворогу можна давати бій, те, що можна його херячити дуже ефективно й красиво, ми це довели вже не один раз і не десятки разів.
Але для перемоги зусилля треба докладати усім – прямо усім-усім. Багато хто не усвідомлює загроз.
Ну не вдасться сховатися. Не проканає. Треба захищати те, що в тебе є.
– Що сьогодні розколює найбільше українське суспільство?
– (Замислюється) Треба повернутися до нашої розмови про справедливість і несправедливість. От якраз несправедливість розколює.
А враховуючи, що на цьому дуже сильно грає рашня і їхні інформаційно-психологічні операції, то це розколює ще більше.
Будь-яка несправедливість в часи війни, в часи таких от епохальних криз відчувається набагато гостріше, ніж в часи стабільності. Військово-політичному керівництву доведеться йти більше в сторону справедливості. У сторону зменшення цих моментів, які поляризують. Тоді буде легше.
– Ти часто кажеш, що війна триватиме довго. А вона взагалі в осяжному майбутньому закінчиться, чи ми приречені воювати, допоки не розпадеться імперія?
– Закінчиться. Хотілося б, щоб вона закінчилася з меншими втратами і щоб швидше ми перемогли.
Те, що росія розпадеться, у мене жодних сумнівів немає. Але коли це станеться? Це може ще тривати якесь десятиліття.
Може, в нас попереду взагалі велика війна і це тільки початок усього цього. Ключова історія – нам треба встояти як державі, як нації, як суб'єкту. Зараз у нас намагаються це забрати.
Ключове – треба захищати свою країну.
Роман Кравець, УП
