ПРОДОВЖЕННЯ «ДИСКУСІЇ» З ПРИВОДУ МОВИ І ВІЙНИ

Євген Рибчинський:

Ірина Фаріон - типова галичанка, яка виросла, живе і тішиться в україномовному середовищі. Говорити українською у Львові - це норма, а не вчинок, звичка, а не подвиг, і не дещо оригінальне.

Інша справа бути україномовною в Донецьку, Луганську, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Києві... Інша справа, коли всі навколо з дитинства говорять російською.

Інша справа, коли ти біла ворона, а не частина зграї. Коли ти Чубинський, Йогансен, Філіпович, Симоненко, Костенко, Стус. Коли тебе поза очі називають селюком і жлобом.

У Львові, Тернополі, Франківську, Луцьку це незрозуміло. Інші умови життя, інше мовне середовище, інші культурні обставини.

Тому закиди Фаріон на адресу наших захисників зрозумілі. Мовляв, російська - мова агресора і говорити нею, особливо під час війни, неприпустимо.

Але є але. Вони не сиділи за львівською партою, не ходили з гуцулами у Карпати по гриби і не освідчувалися у коханні солов’їною.

Але це не говорить про те, наче вони люблять Україну менше. А судячи з їх ратного подвигу, люблять вони її значно більше!!!!!!!!

Тому підведу риску у цій невдячній темі.

Не слід вішати відповідальність за минулу радянсько-комуністичну національну політику на кращих із кращих синів України, які кладуть сьогодні своє життя за те, щоб ми могли називатись українцями. Вони кровʼю своєю довели і доводять право бути зрозумілими.

Треба вимагати не від бійців ЗСУ, а від влади рішучих кроків з українізації зросійщених регіонів. Треба самим їхати і читати в окопах лекції про нашу величну історію, мову і традиції.

Треба робити мову модною, а не навʼязливою.

Треба, щоб не жебраки, а багатії і олігархи говорили державною.

Треба бути не суддями!!!, а мудрими проповідниками!!!