«росіян треба не боятися, а бити». Інтерв'ю з комбатом батальйону «Туран» тюркомовних народів

      Одразу після формування батальйону Алмаз Кудабек виступив зі зверненням до путіна та кадирова (Фото:Скріншот з відео / t.me/Tsaplienko)

Автор: Олексій Тарасов

      Наприкінці листопада сформувався перший в Україні батальйон тюркомовних народів Туран. Очолив його громадянин Киргизстану Алмаз Кудабек.

В інтерв'ю Радіо НВ Кудабек пояснив, навіщо він воює за Україну, чому маріонетка кремля в Чечні кадиров та його кадировці жодного стосунку до ісламу не мають і як завдяки українцям змінилося життя тюркомовних народів.

— Хочу розпитати вас про батальйон Туран. Чи могли б ви розповісти про те, хто ці люди? Що вас поєднує?

— Нас поєднує, по-перше, релігія, по-друге, мова. Тюркомовні люди. Тобто дуже схожа мова, ми розуміємо один одного без перекладу, дуже багато національностей туди входить.

    І нині те, що робить геноцид путін, і, прикриваючись релігією, кадиров оголошує джихад для нас взагалі… Ми боротимемося проти того, що вони прикриватимуться, і проти путіна, тому що він здійснює геноцид. Як він робить цей геноцид? Мобілізує тюркомовний народ, який проживає в росії, відправляє на [війну як] гарматне «мясо».

 

 — Як ви очолили батальйон? Як пройшли шлях від людини, яка просто збиралася жити та працювати у Києві, до того, щоб очолити батальйон тюркомовних народів?

— Я приїхав сюди, почав працювати барбером, хотів зрозуміти місцевий ринок. Але поки я почав це розуміти, у лютому почалася війна. І коли це все я на власні очі побачив, моє виховання, як чоловіка, не дозволило виїхати звідси, залишити у біді наших друзів, українців. Тому що я не помічав, щоб тут були якісь «неонацисти», «фашисти».

     І я не міг просто виїхати, почав шукати добровільні батальйони. Я розумів, що через військкомат мене не візьмуть, бо я не є громадянином України. Потрапив до добровільного батальйону. Там воював. Брали полонених тюркомовних [людей], питав у них, чому вони прийшли. Вони казали, що їх змусили: «Якщо не підемо воювати, то зачинять у в’язниці». І я зв’язався з нашими братами з Туреччини, з тюркомовними народами, почув якісь поради і вже почав створювати батальйон. І завдяки ЗСУ я створив батальйон Туран.

— Чому ісламські духовні лідери росії відкрито виступають за цю війну, у всьому підтримують путіна та кадирова?

 

 

— Тому що це все за гроші, вони продажні мули.

Він (кадиров — ред.) закликає джихад, прикриваючи свої злочини, які скоює в Україні. А насправді — величезні гроші крутяться.

      Ми хочемо, щоб і наші друзі-українці розуміли, що іслам не такий агресивний. Ми хочемо показати зворотний момент, що іслам не такий. Так, ми мусульмани, прийшли захищати. Багато людей зараз охочих потрапити до Турану, усі мусульмани. І в нас не така агресивна релігія.

    кадиров і кадировці, які взяли зброю до рук, не мають жодного стосунку до ісламу, щоб усі розуміли. І ті люди, які відкрито закликають у війні захищати буцімто батьківщину, захищають кремлівський режим путіна. І ви маєте розуміти, що ці люди жодного стосунку не мають до ісламу.

       Вчені, які не одну книгу прочитали, все життя проповідували, займаються релігією, відкрито сказали, що вони не мають жодного стосунку до ісламу. А іслам, навпаки, справедлива релігія, коли ти завжди готовий захищати слабких людей, а не говорити про всякі джихади, знищувати малі народи.

Дякую нашим друзям-українцям за те, що вони почали розуміти, що справжній іслам — це добро.

— Чеченців також дуже ображає, коли кадировців називають чеченцями, вони наголошують, що не можна так робити.

— Я через це ніколи кадировців не називаю чеченцями, бо вони не належать до чеченського народу, вони продалися, вони забули свою історію, вони забули, як російська армія знищувала чеченців, дуже багато наших братів втратили дітей, половину населення вони втратили. Вони ніколи не забудуть про це, вони завжди пам’ятають. Чеченці завжди можуть говорити росіянам, хто вони, вказувати їм місце. Тому що найбільших втрат зазнали чеченці.

— Що ви побачили на полі бою з нашого боку? Що ви побачили з боку російських окупантів?

— російські окупанти, знаєте, реально зомбі. Я бачу тільки з боку росії «зомбіків», які вмирають, але все одно йдуть вперед.

      З боку українців я побачив, що коли все погано — сміються, жартують. Коли все вже кепсько, ти навіть помреш, при цьому примудряються жартувати, мотивуватися. І після цього я вже більше став мотивованим, більше вже не шкодую, що я воюю на боці України та українців.

Я дуже радий, що в мене з’явилося багато друзів українців. Українці — це люди, які не фальшиві.

    А вони (росіяни — ред.) просто як зомбі йдуть і вмирають просто так, не мотивовані нічим, не забезпечені нічим, як бомжата туди-сюди бігають, не навчилися навіть стріляти нормально.

Я не говорю, що вони там усі такі не воїни. Так, там є воїни, навіть досвідчені дуже. Але на боці України величезна мотивація.

     І я з перших днів війни, із 24 лютого взяв у руки зброю, пішов воювати. Коли бачу навколо себе українців, як вони поводяться на полі бою, як сміливо себе показують, навіть дівчата, після цього в мене з’являється велика мотивація. Я з кожним днем все більше злий на російських людей — не лише на російську армію, не лише на путіна, не лише на кадирова. Я злий на всіх. Тому що вони зухвало підтримують [напад на Україну].

Коли в мене час з’являється, я щодня намагаюся вести ефіри, стріми в тік-ток, пояснювати тюркомовним народам, братам-казахам, братам-киргизам, ще іншим братам розповідаю, що тут відбувається. Я зі своїми цими стрімами, можна сказати, братів-татар підняв, башкирів підняв, казахів ополчив проти росіян, киргизів змусив виїхати з росії, з москви, щоб не мобілізували.

— Чи розуміють зараз у тюркомовних країнах, що боятися росії більше не треба?

— Звісно, це всі розуміють. Насамперед показали українці, як з ними треба поводитися, як треба їх бити. Можна не боятися.

    Ополчилися мільйони людей проти мене, обговорюють мене, кажуть, що я продажний, за якісь гроші продався. Хоча я від українського уряду, з боку Америки я жодної копійки не отримував. Це не важливо. Найголовніше, що там є люди, котрі почали не боятися, почали говорити правду, почали сміливо про це виступати. Це мене тішить, бо я не даремно витрачав час і не дарма вів ефіри.

— Досить багато людей у росії, як собак Павлова, привчили говорити, що «я росіянин», відмовитися від своєї культури, забути свою мову… Ви могли спостерігати цю еволюцію. Як це відбувалося?

— Звичайно, я все життя прожив у пострадянському просторі. Навіть якщо в росії не був, я жив там і все на власні очі бачив, як росіяни в нахабний спосіб намагаються історії якісь викреслити, своє кудись засовувати.

Моя мама, наприклад, жила у Радянському Союзі. Вона розповідала, що між собою навіть своєю рідною мовою не спілкувалися, коли в автобусі сиділи російські люди. Такий був [сильний] контроль.