Розбита школа, але не розбите серце

У Великомихайлівській громаді Дніпропетровщини ворожим  ракетним ударом розбита місцева школа. Як згадує директорка пані Ольга у проєкті ДніпроОВА "Творці Перемоги",  це сталося напередодні минулорічного Дня Незалежності.

"Ближче до ранку 22 серпня. Було темно, раптом вибухи. Не розуміла, куди «прилетіло». Вискочила на вулицю. Бігла, куди ноги несли. Повсюди було скло. Горіло звідусіль, а школа палала найдужче", - розповідає керівниця школи.

Втім, українська затятість допомагає педколективу прибирати руїни рідного закладу, і триматися. Вчителі щодня приходять на шкільне подвір'я, опікуються розірваними вибухом квітами і плекають надію на відновлення. Бо розбита будівля - це не розбите серце. Доки дихаємо, маємо самі вірити в краще і своєю вірою допомагати школярам. Вони сумують за своїм осередком наук і при зустрічі розпитують про навчання.

"Зустріла одного з учнів, а він питає, як же тепер їхній випускний. Вогонь знищив всю музичну апаратуру. Поділився, що колонки купив вже власним коштом. Готовий на все, аби тільки йому дозволили прийти до школи», - всі болісно переживають руйнацію.

Пані Ольга ніколи не забуде, як мешканці громади після ракетного удару приборкували вогонь, як всі розуміли  важливість кожної секунди, як допомогли місцеві фермер та підприємець.

"Вони підігнали свої старенькі пожежні, які були неподалік. На одну з них вскочив наш вчитель з праці. Лив, як міг, аж поки приїхали рятувальники. Ми витягували все, що вціліло. Меблі, мультимедійні комплекси. На тому згарищі ми сиділи ще три дні. Тушили, бо час від часу займалося наново. Озброїлися відрами з водою і чатували», - ділиться болем вчителька.

Немає школи, але є спогади, де крутиться вона зранку до вечора між дітлахами, веде уроки і радіє життю. Ще довго ця рана не загоїться. Доки не приберуть будівельне сміття, не розчистять територію, не зведуть нову школу. Можливо, тільки тоді очистяться і думки від минулого вчительського неспокою. Втім, щоб лікувати душу, ходить вона до школи доглядати за  клумбами, годівничками для птахів, бо було всього доволі:  і щедро зростало, і голосно цвірінькало...
Пані Ольга говорить, що вчителі продовжують працювати, ведуть уроки онлайн, залучають дітей до участі у різних конкурсах, змаганнях, бо праця  тримає в тонусі і рухає вперед. Їй надзвичайно складно бачити зруйнованим місце, де плекалося вільне майбутнє, і де билися в грудях жовто - блакитні серця... Сьогодні вони озиваються в грудях ще сильнішими і запеклішими ударами.