Сергій Плачинда все життя нагадував українцям, ким ми є
За матеріалами інтернет-видань
19.05.2026
66
Є люди, яких радянська система панічно боялася не через зброю.
А через пам’ять.
Сергій Плачинда був саме таким.
Джерело: "Ми - українці".
18 травня минуло 98 років від дня народження письменника, який ще задовго до Незалежності почав повертати українцям те, що в них десятиліттями намагалися відібрати:
історію, міфи, мову, героїв і відчуття власного коріння.
Він народився у 1928 році на Кіровоградщині в родині, яку радянська влада оголосила «куркульською». Його дитинство — це не книжкові сторінки, а справжнє пекло ХХ століття:
розкуркулення, втеча серед ночі від депортації, Голодомор, війна, післявоєнний голод.
Донька письменника згадувала, що сім’я тікала фактично з порожніми руками. Із усього майна вдалося врятувати лише швейну машинку «Singer», яка стояла в їхньому домі все життя — як мовчазний символ втраченого світу.
Плачинда пережив 1933 рік дитиною.
І, можливо, саме тому пізніше він так вперто писав про Україну — ніби боявся, що без пам’яті її можуть стерти вдруге.
У 1960 році його звільнили з Інституту літератури за «український націоналізм».
У СРСР це означало клеймо.
Але він не зламався.
Навпаки — почав писати ще сміливіше.
У 1968 році вийшла його книга «Неопалима купина» — історичні повісті про Роксолану, Галшку Гулевичівну, Артемія Веделя, Максима Березовського та інших українців, про яких радянська влада воліла мовчати.
Книжка миттєво стала популярною.
А потім її почали вилучати з бібліотек і книгарень за «націоналістичний ухил».
І це лише зробило її легендою.
Але найцікавіше почалося пізніше.
Поки радянська історія переконувала, що українці — це «молодший брат» без окремого коріння, Плачинда почав писати про давню українську міфологію, дохристиянський світ, прадавні символи й забуті легенди.
Для багатьох його книги стали шоком.
Бо раптом виявилося, що українська культура — не «додаток» до чужої історії, а величезний окремий світ, який існував тисячоліттями.
Саме Плачинда популяризував історії про Дажбога, Перуна, Ладу, Берегиню, стародавні українські обряди й символи. Його «Словник давньоукраїнської міфології» у 1990-х читали тисячі людей, які вперше відкривали для себе прадавню Україну не через радянські підручники.
Його часто критикували офіційні історики.
Але люди читали.
Бо він писав не сухою академічною мовою — а так, ніби повертав українцям утрачену пам’ять.
У період перебудови Сергій Плачинда став одним із перших, хто відкрито заговорив про Голодомор як про злочин радянської влади.
У 1986 році він особисто їздив до москви, добиватися зняття табу з цієї теми.
Уявіть тільки:
ще існує СРСР,
ще працює цензура,
ще за це можна було втратити все —
а він уже говорить про Голодомор уголос.
Також Плачинда:
— підтримував Народний Рух України;
— захищав українську мову;
— ініціював створення "Комітету порятунку Дніпра";
— був серед тих, хто формував нову українську гуманітарну думку ще до Незалежності.
Одна з його фраз звучить особливо сильно сьогодні:
«Народ, який забув свою міфологію, свою історію і свою мову — приречений стати тінню інших народів».
І, мабуть, саме тому його так боялася система.
Бо імперії тримаються не лише на армії.
Вони тримаються на забутті.
А Сергій Плачинда все життя робив протилежне: він нагадував українцям, хто вони є.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ