«Це не просто ялинка. Це пам’ятник суспільній сліпоті»
За матеріалами інтернет-видань
06.12.2025
369
З ФБ - сторінки Вадим Кирпиченко:
Війна — це для тих, хто мерзне в окопах, хто тягне побратима з-під обстрілу, хто кожен день грає в рулетку зі смертю.
Для чиновників же війна — це просто декорація, фон для їхнього цирку, зручний шум, під який можна тихенько пиляти бюджет.
Їхній світ простий: поки солдати падають під мінометами і тікають від дронів, чиновники піднімають келихи на теплих «робочих виїздах» за кордон.
Поки хтось тримає лінію під Покровськом чи Куп'янськом, вони тримають телефон — щоб правильно виставити ракурс, коли вмикатимуть ялинку.
Росіяни століттями живуть у лайні, але святкують так, ніби перемогли Всесвіт.
І українська чиновницька школа чудово опанувала цей талант: робити вигляд, що «все прекрасно», навіть коли країна горить.
Трупи ще не охололи, фронт сиплеться, росіяни пруть уперед, а чиновники вже репетирують новорічне звернення про «незламність».
Незламність чого?
Їхніх корупційних апетитів?
Їхнього безсоромного небажання бачити війну?
У моєму Пирятині — класика.
Війна? Десь там, далеко, не тут. Не на вулиці, де мешкає мер. Не в кабінетах, де виписують кожному чиновнику щомісяця премії по 200-300 %.
Мер чемно їздить по світу — обличчям стомленого туриста, задом чиновника.
А поки місто готується до свята, бюджет акуратно переливається у кишені «своїх».
І ось кульмінація — ялинка.
Свята корона абсурду.
І тут вмикається найогидніша маніпуляція:
«Ми це робимо для дітей… Дітям треба свято…»
Абсолютно бридко, коли дорослі мужики прикривають свою жадність ДІТЬМИ.
Коли дитячі посмішки стають ширмою для чиновницького піару.
Це не турбота — це політичний грим.
Бо правда проста й болюча:
Дітям не потрібна ялинка, коли тато в труні.
Дітям не потрібна ілюмінація, коли мама ховає очі, щоб не бачили сліз.
Дітям не потрібен хоровод, коли вони щоночі прокидаються від сирен.
Сьогодні за повідомленням обленерго Пирятин сидітиме без світла.
10 годин темряви.
Люди в темних квартирах, діти в підвалах, старі при свічках.
А в центрі — сяюча ялинка.
Промінь глухоти.
Символ того, наскільки влада відірвалася від реальності.
В громаді майже 170 загиблих.
Сто метрів від ялинки — місце, де відбуваються церемонії прощання з тими, хто загинув, аби ця громада хоч якось існувала.
А мер, ясна річ, на похорони не ходить.
Бо на похороні не зробиш селфі.
Не запостиш «надихає зустріч з громадою».
На похороні люди плачуть — а йому потрібні оплески.
Минулого тижня — знову труни. І, на жаль, будуть ще.
Бо фронт не слухає музики з ялинки.
Місто живе в двох реальностях:
Одна — окопи, втрата, страх, щоденні новини про загиблих.
Інша — десь тут, поруч: натягнуті декорації, штучні усмішки, дитячі голоси, які влада використовує як щит.
«Чи потрібна дітям ялинка?»
Питання насправді звучить так:
чи має дитина зустрічати Новий рік у підвалі, поки мер розказує, що “все це для них”?
Діти повернуться в холод і темряву.
А чиновник — у світло, комфорт і відсутність війни.
Ми вже бачили цю історію у 2013 році.
Тоді мільйони людей відмовилися від свята, бо країна горіла корупцією.
А янукович якраз ставив свою довбану ялинку — головну ціль режиму.
Сьогодні — те саме.
Ті ж методи. Ті ж маніпуляції.
Та сама сліпа тяга до свята на тлі краху.
Пирятин, Київ, Полтава — міста, які хочуть ялинку більше, ніж перемогу.
Свято важливіше за фронт.
Ілюмінація цінніша за людське життя.
Це не просто ялинка.
Це пам’ятник суспільній сліпоті.
Свято на крові, на кістках, на могилах, на чужому болю.
Це — вибір влади.
І, що страшніше, — вибір частини людей.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ