Українська Феміда «відбілює» Коломойського перед судами США за поцуплені в Приватбанку мільярди

Олександр Лємєнов Засновник StateWatch

   Деолігархізація на марші – саме так можна було б назвати процес зменшення політичних, економічних та медійних впливів власників великих фінансово-промислових груп в Україні та їх представників після ухвалення відповідного Закону наприкінці вересня 2021 року. Але по факту зазначений нормативно-правовий акт так і не запрацював. Перепонами стали як суб'єктивні фактори, наприклад, неможливість імплементувати визначені для олігархів обмеження, так і об'єктивні – буквально за півроку розпочалася повномасштабна війна.

   Тому "великі бізнесмени", на кшталт Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського разом зі своїм партнером Геннадієм Боголюбовим, Петра Порошенка, Костянтина Жеваго, Дмитра Фірташа та інших, дійсно, втратили свій вплив, але не через вищезгаданий Закон, а через інтервенцію російських військ. Проте частина з олігархів продовжують свою боротьбу, щоб й надалі залишатися всесильними в межах території України, але й не тільки. Тому продовжимо нашу розповідь про те, як і Ігор Коломойський, який нині перебуває в ізоляторі тимчасового тримання СБУ, намагається завадити не тільки компенсації за його "діяння" під час контролю за нині державним ПриватБанком, але й закладає міну вповільненої дії під майбутні рішення судових органів в Сполучених Штатах проти нього.

    Йтиметься про відмивання коштів від бізнес-партнерів Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова, що за мінімальним оцінкам створили фінансових проблем для держави на суму 150-200 млрд гривень тільки у вимірі діяльності ПриватБанку.

Яскравим прикладом такої шкідливої діяльності є операції щодо виведення коштів до США колишніми власниками з нині державного ПриватБанку до його націоналізації у 2016 році.

   Наведу приклад однієї такої операції. 14 березня 2011 року Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, Нікопольський завод феросплавів, Стахановський завод феросплавів та Запорізький завод феросплавів, підконтрольні ексвласникам ПриватБанку Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову разом отримали кредити на суму 187 мільйонів доларів США від ПриватБанку України. Відповідно до офіційних документів, ці кошти мали бути використані на фінансування поточної діяльності.

Однак, вже за 5 годин (!!!) після видачі відповідних кредитів 24 операціями були перераховані на рахунки підконтрольних Боголюбовову та Коломойському офшорних компаній: Chemstar Products LLC (компанія-змовник Delaware Optima), Divot Enterprises Limited, Pavanti Enterprises та Newell Industries.

   Майже одразу після проведення таких маніпуляцій вищезгадані нами "бізнесмени-барони" використали компанію Kadis Holding Limited для переказу до США 187 млн доларів кредитних надходжень разом з додатковим 1,1 млн доларів привласнених кредитних надходжень. В результаті цього на рахунках іншої компанії – Pavanti Enterprises LTD опинилось більше 188 млн доларів в межах "фінансової допомоги та фінансування у придбанні частки у CC Metals та Alloys, LLC". Того ж дня ця ж Pavanti Enterprises LTD переказала 188,1 млн доларів до Optima Group LLC, що є філією Optima Acquisitions, для виплати за кредитним договором від 9 березня 2011 року.

   Надалі ці "відмиті" кошти були використані у США для придбання CC Metals та Alloys (CC Metals ДДС) та її об'єкту у Калверт-Сіті, штат Кентуккі, від імені Optima Acquisitions. До слова, CC Metals була найбільшим виробником і постачальником високоякісного феросиліцію для сталеливарної промисловості Північної Америки.

І це лише один з багатьох епізодів відмивання грошей вкладників ПриватБанку, який розглядається у Канцлерському суді штату Делавер.

Очевидно, що подані до закордонних судів позови ПриватБанку дуже турбують ексвласників банку, які вважали ПриватБанк своєю кишенею, а не повноцінною банківською установою.

   І тому не дивно, чому саме сьогодні зазначені афілійовані з Коломойським-Боголюбовим "підприємства" дружно звертаються до українських судів із сотнями позовів проти ПриватБанку. Навіщо? Щоб тут, в Україні, отримувати рішення авторства наших служителів Феміди, а потім класти такі витвори юридичного креативного мистецтва на терези американського правосуддя, намагаючись схилити його на свою користь.

   Пояснюю. Наші "найбільш чесні судді" можуть розродитися рішеннями, винесеними іменем України, що кошти були "дійсно" використані за призначенням, як і інші обставини. За їхніми словами, всі процедури були законними і економічно зваженими. Звісно, обидва олігархи заперечують фіктивність угод та подальше відмивання коштів.

  Надалі механіка процесу проста. Вони беруть ці "рішення" національних судів і мало не наступного дня "несуть" до суду у США. Хто серед американських суддів буде розбиратися в процесуальних тонкощах і підробцях наданих до українських судів доказів? Звісно, що ніхто. Просто візьмуть в Сполучених Штатах за чисту моменту висновки, а саме відповідні рішення по судовим спорам між ПриватБанком та підприємствами, які підконтрольні олігархам. Саме такою була логіка Коломойського та Боголюбова, коли вони через свої компанії в Україні звернулись до Господарського суду міста Києва.

Тому деталізуємо деякі аспекти таких позовів на прикладі "справи N12559", де Господарський суд міста Києва за позовом Нікопольського заводу феросплавів досліджував 4 кредитних угоди між НЗФ та ПриватБанком на значні суми: 13,8 млн доларів, майже 8,5 млн доларів, знову 13,8 млн доларів і 10,4 млн доларів.

   Маю зауважити, що жодним українським судом не було встановлено розбіжностей щодо отримання відповідних кредитів та наявності даних коштів на рахунках. Більше того, вітчизняні служителі Феміди у справі N910/12559/20, на відміну від американських судів, не дослідили і первинної ланки використання коштів. Йдеться про переказ цих коштів до Chemstar Products LLC. Проте навіть якщо б суд дослідив цю першу ланку, він, як і інші суди у справах по Нікопольському заводу феросплавів, не знайшов би протиріч між вказаними ПриватБанком переказами і тими, що, наприклад, встановлювали суди в інших справах по цьому заводу.

   Таким чином вказані у позові в США кредити від ПриватБанку для Нікопольського заводу феросплавів були погашені за рахунок коштів зазначеного промислового гіганту, хоча насправді такі кошти надійшли від нових кредитів, виданих цим же підприємствам. Іншими словами, це,так зване, класичне циклічне перекредитування, коли за рахунок наступних кредитів перекриваються попередні. Елементарна рециркуляція фінансових ресурсів з метою власного збагачення та "інвестування" (читайте – відмивання) через придбання нових активів.

   Не зважаючи на те, що ані у використанні, ані в поверненні кредитів український суд декілька років тому не зміг дійти до будь-яких конфліктуючих висновків, суддя по "справі 12559" вирішила, що позов ПриватБанку в США порушує права Нікопольського заводу феросплавів, опис транзакцій за кредитами у позові фінустанови в США створює ризики щодо пред'явлення позовів про відмивання грошей заводу, тому задовольнила позов представників "Нікопольського заводу феросплавів".

   Хоча маю відмітити, що такі висновки є надуманими і були повністю спростовані позицією Верховного Суду по цій справі у постанові від 17 травня 2023 року, який направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Можна з упевненістю стверджувати, що українські судді, які розглядали позови Нікопольського заводу феросплавів (та інших компаній колишніх власників ПриватБанку), не розібрались і не могли це зробити, адже не мали жодних доказів реального використання коштів. Тому, обмежившись поверхневим аналізом, задовольнили позови афілійованих з Коломойським-Боголюбовим підприємств.

Докладніше описуємо нижче.

1) Українські суди для визначення позовів Нікопольського заводу феросплавів мали визначити одне єдине вузьке питання: чи виконані зобов'язання позивача за кредитним договором? Для цього достатньо було вирішити чи повернув завод кредитні кошти й нараховані відсотки.

   Для цього немає необхідності відслідковувати грошові потоки та кінцеве використання. Відповідно, певні висновки наших судів із оцінкою використання кредитних коштів заводу є надмірними і такими, що не входять в предмет доказування по справі та зробленими виключно з метою спробувати зашкодити позиції фінустанови в США. І подібна шкода позову вже була нанесена – провадження в американській справі фактично зупинено протягом близько двох років до вирішення позовів заводу.

2) Вітчизняний суд не мав у розпорядженні належних та достатніх доказів, що б оцінити наявність або відсутність схем перекредитування. У справах представники Нікопольського заводу феросплавів подали по декілька томів "доказів", які нібито мали підтвердити використання кредитних коштів заводу.

   Проте такі документи не показували кінцевий напрямок використання коштів, а лише повторювали перший платіж у ланцюжку, за яким завод нібито використав кошти на придбання руди. Варто зазначити, що українським судом не перевірялась і не досліджувалась наявність або відсутність поставок за цими контрактами. При цьому це питання взагалі не входило до предмету доказування.

3) У деяких справах окремі судді навіть не прийняли "докази", надані заводом. Проте все одно якимось чином змогли дійти до тих самих висновків, наче відповідні докази було прийнято. Наприклад, у "справі N12559" суддя зазначила: "...судом не прийнято у якості доказів сканкопії документів, поданих на оптичних дисках, оскільки, вони не є належним чином засвідченими, однак прийнято до уваги зведену інформацію АТ НЗФ по отриманню та погашенню по кредиту за кредитними договорами".

   Іншими словами, суддя заявила, що буде враховувати не первинні докази, що не відповідали процесуальним вимогам, а саме звертати увагу на аналітичні таблиці, які були складені самим Нікопольським заводом феросплавів і з яких неможливо дійти до незалежних висновків щодо реального використання кредиту.

   І наостанок, деякі справи судді "досліджували" за 20-30 хвилин. Однак, це фізично неможливо зробити, оскільки обсяг справи подекуди перевищував тисячу сторінок. Іноді навіть, рішення у справах заводу виносились в той же день, що і початок розгляду справи по суті – у "турбо-режимі".

   Усього вище переліченого достатньо, щоб зрозуміти – Коломойський неодноразово "ставив на госпрозрахунок" суддів різних інстанцій, щоб отримати відповідні рішення з метою їх застосування і подальшого використання у боротьбі проти ПриватБанку в американській та інших юрисдикціях. Наступним кроком має стати оскарження цивільної конфіскації, ініційованої прокуратурою в США.

Як відомо, якщо штовхнути першу кісточку доміно, це може створити ланцюгову реакцію і призвести до падіння інших кісточок.

   Сподіваємося, що у справах НЗФ достатньо матеріалів, щоб побачити, як Коломойський і Боголюбов розставляли кісточки доміно в Господарському суді міста Києва, щоб спробувати завалити справу ПриватБанку за позовом до олігархів у США.

  ФБ сторінка автора.