Український степ неможливо собі уявити без сріблястих хвиль ковили

За матеріалами інтернет-видань 10.10.2025 294

Вигляд квітучої ковили переносить нас за старих часів, коли весь південь України покривали чудові та безкраї степи з квітучою ковилою. Саме такі незаймані степи з ковилою описав Гоголь.

Степи з ковилою – така ж унікальна пам’ятка старовини як Софія або Києво-Печерська Лавра. За одним винятком: їх завжди можна відбудувати, а от квітучі ковилові степи, раз розоравши, відродити вже немає можливості.

На жаль, місцеве населення вкрай байдуже ставиться до залишків ковилових степів України. Фермери намагаються все розорати, а сільради не охоче дають згоду на заповідання цих останніх притулків дикої степової природи.

Величезні збитки ділянкам цілинних степів завдали і завдають лісники. Вони засаджують степові балки білою акацією та сосною, вбиваючи нереальну красу українського степу.

Український степ неможливо собі уявити без сріблястих хвиль ковили. Це Дух Степу колише ковилою. Коли цвіте ковила, степ оживає і стає рухливим. Це неймовірна картина, на яку не втомлюєшся дивитися. Але зараз ковила стала настільки рідкісною, що сільські жителі навіть не знають, що це за рослина.

Степові ділянки виявилися нині чи не останнім притулком для ковили, а також горицвіту, шафрану, воронця, астрагалу, брандушки.

Раніше багато степів були живі , коли вітер дув , а ковила як вода наче хвилі пускала , в цьому щось гіпнотичне є , можна було по пів дня дивився на це диво .

Мурашки біжать по шкірі, коли ступаєш по м’якій степовій подушці, що складається з ковили та інших степових трав і усвідомлюєш, що це місце ще ніхто не розорював від створення світу. Немов серпанком туману, казкова ковила заколисує природу. Прикриєш очі й ковила нагадає про старих табунах диких коней-тарпанів, що мчать за старих часів, гриви яких від горизонту до горизонту обполіскували небо. І хочеться забрести, загубитися в ці нескінченні ковили та потонути.

Неймовірна краса степу розкривається в різноманітті його фарб. Коли дме вітер і ковила коливається, припадаючи до землі, то здається, що степ покритий величезним шовковим полотном, що переливається сріблястими та золотистими переливами. Його тонкі колоски зачаровують, плавними лініями майоріючи на вітрі. Ковил сяє на сонці, вітерець утворює хвилі і в результаті місцевість виглядає як справжнє море. Із чим його порівняти? З безмежними морськими просторами, з білими пухнастими хмарами, з засніженою рівниною, з пухом тополь і ще з сивиною.

Розквітла ковила периста справляє дивовижне враження. Здалеку білуваті пір’я-ости нагадують розкішне волосся дівчини-блондинки, що майорять на вітрі. Мовчки стоїш вражений, милуючись цією красою. “Як вітер віє в дзвонах ковили” – сказав поет.

Навесні – на початку літа степ нагадує чудові букети квітів. Цвітуть ковила волосиста і периста, горицвіт, шафран сітчастий, воронець, астрагал шерстистоквітковий.

Привіллям віє від цієї шири і неосяжного смарагдового килима, затканого яскравими візерунками квітів. Звідки це розмаїття квітів, трав, комах, метеликів, птахів?

Жадібні, дурні й неосвічені люди майже не залишили цим квітам місця для життя, все розорали чи засипали звалищами. Деколи стає соромно, що ти живеш у такій дикій країні.

Український живописець Сергій Васильковський у своїх картинах кінця 19 століття встиг увічнити це диво української природи – первісний степ – «Дрофи у степу», «Воронець цвіте», «Вартова Запорізьких вільностей», «Козаки у степу». Можливо, це єдине у світі правдиве візуальне зображення первозданного українського степу, що збереглося.

Охорони та шани заслуговують степові кургани. Кургани це не тільки пам, ятки культури, вони ще й візитівка степу , бо України є країна курганів , саме кургани ці вартові степу і є хранителями сіменної бібліотеки степу , на курганах можна зустріти трави і квіти яких вже нема , бо матеріал для побудови брався з степу.

Вважається, що в Україні в нерозораному стані збереглося близько 1-4% степової зони (раніше площа степів в Україні становила 40% території). На сьогоднішній день більш-менш враховано досить великі за площею ділянки степів. Що стосується дрібніших ділянок, то вони практично ніяк не враховані і знищуються абсолютно безконтрольно. Більше того, у переліку категорій об’єктів природно-заповідного фонду з біотопів – лісових, водних, геологічним, гідрологічним, палеонтологічним, карстово-спелеологічним,загальногеологічним, ландшафтним немає такої категорії як степові. На відміну від лісу та водних джерел степ не є самостійним об’єктом права. У сприйнятті українського суспільства степ не має внутрішньої цінності, і тому його загибель не викликає жодної стурбованості, ніякої жалості (на тлі, скажімо, від рубання лісу). Ідея збереження степів не відбиває жодного соціального замовлення, фактично вона суперечить загальній установці на тотальну оранку землі та збагачення. У сучасного українця степ асоціюється скоріше з полем зернових, що колоситься, ніж із сріблястою ковилою, що переливається.

Тому степ зникає в Україні швидше за всіх інших біотопів. Біда в тому, що від колишнього степового килима України залишилися лише шматки та уривки… Усе це відбивається на ґрунті. Якщо близько 100 років тому на півдні України шар чорнозему сягав 1,5-2 метри, то зараз у багатьох місцях чорноземи деградували. У той же час з часів В.В. Докучаєва відомо, що саме степи сприяють виникненню найбільш родючих на нашій планеті ґрунтів-чорноземів. Степові ділянки необхідні як для виробництва та регенерації чорнозему, та для проведення моніторингу родючості грунтів, їх вивчення та розробки заходів для збільшення їх родючості.

Весь первісний степ України, який зберігся на сьогоднішній день, заслуговує на охорону. Така охорона насамперед повинна зупинити його знищення, його оранку, посадку там лісу, видобуток копалин, перетворення на місце під будівництво чи звалище. Фрагменти степів на території України слід охороняти шляхом виділення окремої категорії – степових пам’яток природи, за прикладом пралісових пам’яток природи.

Необхідно почати оспівувати український ковиловий степ, пишатися ним, водити туди дітей на екскурсії, привозити іноземних туристів. Правильно зробила Донецька область, затвердивши свій логотип у вигляді ковили.

Цілинний степ є невід’ємною частиною української ідентичності, і необхідно зробити все можливе, щоб зберегти це багатство для майбутніх поколінь. Тим більше, під час війни, коли Росія знищує природні пам’ятки на окупованій території.

Краса степу розкривається в її безмежних просторах, різноманітній флорі та фауні, а також в унікальних пейзажах, що змінюються в залежності від пори року та освітлення.

Особливості степової краси:

• Безкрайні простори:

Горизонт, що йде вдалину, створює відчуття свободи та величі.

• • Різноманітність рослинності:

Навесні степ радує цвітінням шафранів, горицвіту, сон-траві та інших первоцвітів, а влітку переважають злаки, такі як ковила та типчак.

• • Унікальні тварини:

У степу мешкають козулі, вовки, лисиці, бабаки, дрохви та безліч інших тварин.

• • Неповторні пейзажі:

Захід сонця і світанку в степу, що змінюються протягом року, створюють незабутні картини.

Степ – це не просто рівнина, це місце, де можна відчути єднання з природою та насолодитися її красою.

На фото- ковила у степу

Володимир Борейко