Війна змушує. Як 25-річна Катерина, фотографка, стала аеророзвідницею ЗСУ

 Анастасія Дорошенко

Юлія Підгола. "Суспільне Донбас".

    "Мало людей, котрі можуть витримати вибух. В армії, як мені здається, якщо ти не вивезеш фізично, ти вивезеш характером".

   Військовослужбовиця 111-ї бригади ТрО ЗСУ Катерина пів року тому долучилася до лав тероборони.

"Я розумію, що я не піхотинець. У мене зріст — 1 метр 53 сантиметри зріст. Але я завжди полюбляла комп'ютерні ігри, керувала джойстиком Наразі мій джойстик — це мій пульт. Я дивлюся, спостерігаю, виявляю ворога. Я зрозуміла, що тут — я на своєму місці. Я хочу літати, хочу бути "очима". Я піднімаю в повітря прекрасні «Мавіки»", — говорить Катерина.

   Розповідає, вирішила йти у військо після втрати друга, який загинув на початку повномасштабного вторгнення.

"Він з 2014 року захищав нашу країну і для мене він був героєм. Коли він загинув, я зрозуміла, що просто не можу сидіти, нічого не робити. Я хочу оберігати сон своїх батьків, своїх двоюрідних сестер, тому що вони маленькі, щоб вони спали спокійно", — ділиться військовослужбовиця.

   Її підрозділ наразі працює на Донеччині. Катерина займається аеророзвідкою.

"Розвідувала обстановку, бачила ворога, і треба було спостерігати, і це — ніби адреналін. Ти дивишся — і ти розумієш: від тебе зараз залежить сказати, де він є, щоб артилерія змогла працювати. Ти корегуєш артилерію, даєш панораму, взаємодієш. І ти не один. Ми, як діти, — чесно: неважливо, скільки років. Якщо трапляється — у ціль, то ми такі: "Є-є-є! Ми це змогли зробити". І це кожного разу — як вперше", — ділиться військовослужбовиця.

"Під час першої своєї зміни я чула, як "стелить" ворог "Гради". Це було дико, бо я не чула, як звучить цей вибух. Я чула КАБ, я чула FPV, але як лунають "Гради", як сяє небо — я не чула, не бачила. Але мені не було страшно. Я розумію, це страшно, можна навіть загинути, але це якийсь адреналін", — вважає Катерина.

   Інколи, зізнається Катерина, буває страшно, тоді вона пише мамі слова любові та вдячності: "Я писала мамі: "Я тебе дуже сильно люблю, не хвилюйся, все буде добре, щоб там не було, буду завжди тебе оберігати та захищати".

Спілкуватися з цивільними, говорить військова, зараз їй непросто.

"Ти дівчина, нащо воно тобі?" — це перше питання. Друге: "Ми тебе не відправляли, не треба нити". "Сиди вдома: вирощуй, готуй, народжуй дітей". Я не хочу цього робити тепер. Я пішла сюди, щоб захищати Україну. Тому що в мене є характер, я хочу це робити й можу".

                   Позивний і талісман — Тедді

   Катерина має талісман — ведмедика на ім'я Тедді, завдяки йому має такий позивний.

"Мені мама його в дитинстві подарувала. В нього тут прикольні кульки, як антистрес. Він завжди зі мною. І коли я прийшла до армії, мені кажуть: "Який в тебе позивний?". Я така: "Тедді!" . Я вже, чесно, коли приїжджаю додому і мене хтось кличе: "Катя!". Я така: "Що? Це я?" — жартує Катерина.

"За ці місяця я розумію, що я не хочу бути в цивільному житті, мені там нудно, нецікаво. Хочу бути тут. Хочу бути на FPV, це такий дрон-камікадзе, який безпосередньо — вражає ціль. Це — в майбутньому".

    У цивільному житті — фотографка

   У цивільному житті Катерина — фотографка. Каже, ця справа допомагає їй зараз, на війні. 

"З 14 років, тобто 11 років уже, я займаюсь фотографією. У мене маленький фотоапарат є, я інколи його з собою беру, фотографую якісь місця, якісь події. А в роботі я можу десь там поставити фільтр, десь наблизити, подивитися з іншого ракурсу. Це така маленька фішка, але вона працює", — говорить аеророзвідниця.

Дівчина мріє разом з родиною відсвяткувати перемогу. А поки, каже, як у фотографії ,— ловить момент.

"У мене є змога подивитися на небо, відчути вітер, подивитися море, на озеро, подихати повітрям. Просто насолоджуюся життям, для мене це — кайф. Зараз, коли ти розумієш, що в будь-який момент тебе може просто не стати, ти на війні, і це нормально, ти відчуваєш кожну мить. Навіть коли я їду в автівці, я відчуваю вітер — і я кайфую".