Як не дати ворогу дійти до Покровська

    Ворог рішуче тисне на всьому обширі Східного фронту. Одне із головних завдань загарбників — вийти на так звану адмінмежу Донеччини.

Автор : Олександр Солонько, "Останній бастіон".

Дещо про наступ московитів на Покровському напрямку... Загалом виходимо із того, що вони рвуться до міста, а також до дороги, яка пов'язує агломерацію Покровськ-Мирноград із Костянтинівкою.

   Після загарбання ворогом Авдіївки бої відбуваються у місцевості та умовах, більше наближених до тих, які бачили на Півдні (Запорізька область — прим. ред.) торік улітку. Степи, обмежені перепади висот, балки, малі річки та села.

   Щоправда, фронт нині динамічніший. Поза населеними пунктами піхота окупантів просувається по посадках пішки, іноді застосовують легкий транспорт для швидких наскоків по ґрунтових дорогах вздовж посадок.

Там, де нема природних можливостей для прихованого просування, десантуються на броні за підтримки артилерії й танків. московити не цураються використовувати горезвісні гольф-кари та мотоцикли.

   Після захоплення Очеретиного ворог отримав зручну опорну базу для організації наступу, причому як у бік Покровська, так і в бік дороги на Костянтинівку. Через селище йде логістика, там розташовуються мінометні розрахунки, які постійно використовують приватні будинки та їхні двори.

   Штурми сіл починаються за схожим сценарієм. Штурмова група накочується, чіпляється за перші кілька будинків і намагається закріпитися; утримує позиції до прибуття підкріплення.

   У забудові бої більш непередбачувані й оборонці можуть зазнавати більших утрат, аніж тоді, коли стримують противника, який наступає вузькими каналами у посадках і полях. Підрозділи, які справді бережуть своїх людей, воліють не вирішувати завдання в цьому випадку так, щоби піхота не билася лобом у лоб із противником.

І у такому разі наявність достатнього обсягу боєприпасів допомагає зменшити втрати, адже тоді противника вибивають артилерією, мінометами, дронами, танками тощо. А не просто посилають піхоту в контратаку.

   Змішавши ворожу піхоту з цеглою і землею, можна відправити піхоту на зачистку. Історія з власної практики на цьому напрямку фронту наступна:

• Черговий ранішній штурм, броня з десантом і танк у бік одного із сіл.
• Частину маршруту змогли вибудувати вздовж лісопосадок як природного візувального прикриття, а потім мусили виходити в чисте поле.
• Групу почали гасити артилерією і дронами на підступах, БМП викинула десант посеред чистого поля (навіть не в посадці).
• Екіпаж спробував розвернути машину і тікати в бік найближчої посадки — піхота почала тікати за машиною, де їх накрила артилерія і FPV.

• Далі було ще цікавіше: ворожий танк, який ішов за ними як прикриття, підірвався на міні, тож його добивали FPV, як то кажуть, всією сім'єю. 110-та Окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка гідно вистояла на позиціях.

  БМП, яка викинула десант, намагалася добратися до найближчої посадки, але не доїхала; її наздогнав FPV-дрон. Частина піхоти добігла до посадки й заховалася там.

  Їхні «колеги», які ховалися у будинках на краю села, а також в окопах перед селом, зіткнулися із тим, що описано вище. Це лише один епізод, який російські загарбники ставлять на повтор постійно поки не вдається просунутися вперед.

     А з приводу того, що відбувається із ворожою піхотою у селах, то стикалися із цим неодноразово. Ворог знає нашу тактику і прекрасно розуміє, яку ціну можемо дозволити заплатити ми та вони.

     Тож їхні штурмові групи беруть на себе шквал снарядів, мін і FPV. Вони це розглядають як частину тактики виснаження наших засобів, оскільки розмін ударами у вигляді витрати людей з їхнього боку і засобів ураження з нашого цілком прийнятна формула.

  Яка мораль випливає з цієї історії? Важко сказати... Може вона в тому, що коли ми і далі будемо відновлювати кожен окремий танк чи міномет на нашій території, московити виготовлять 10. А от, якщо спалимо кілька конкретних заводів на ерефії, то, ймовірно, баланс таки змінимо.