Життя на межі і за межею - ще ближче, нід прифронтова зона

За матеріалами інтернет-видань 10.07.2024 218
 

Святослав ЖОЛУДЬ Чернігівська область

 
 

Існування у прикордонні поруч держави-терориста нагадує лотерею. Тільки й гадає український селянин: прилетить чи не прилетить? А прилітає в Костобобрів Семенівської громади часто. Село знаходиться всього за кілометр від кордону, тож кацапів можна з легкістю побачити в оптичний приціл. Щоправда, оптики у селян катма, натомість ворожі «гостинці» отримують регулярно.

Смертельне сусідство

КОСТОБОБРІВ у 18-му столітті заснували козаки Стародубського полку. На Новгород-Сіверщині село відоме й тим, що тут закінчував середню загальноосвітню школу колишній глава держави Леонід Кучма. На згадку про це він звів тут величезний православний храм, найменувавши його Свято-Данилівським. У ньому увесь час служив священик Української православної церкви московського патріархату. Втім, храм уже два роки як без настоятеля, подвір’я заростає бур’янами, а батюшка виїхав, взявши із собою сім’ю і залишивши парафіян один на один із війною. Кажуть, з’явився якось після одного Водохреща, намагався по хатах ходити, та люди його відправили туди, звідки приїхав.

До широкомасштабної війни Костобобрів був великим селом з пів тисячею жителів. Зараз тут залишилась заледве половина населення, більшість — пенсіонери. Всі родини з дітьми виїхали. Перебувати тут, не кажучи вже про те, щоб жити, небезпечно. Костобобрів лежить над річкою Костою, за якою починається ліс — це вже територія рф. Крайні хати взагалі стоять мало не впритул до державної межі, біля якої дикі сусіди облаштували бойові позиції. Тутешні люди живуть на відстані пострілу з автомата від них, що вже говорити про ворожу артилерію, яка постійно гатить по мирному селу.

Справжні герої

А ТАКИМИ є, без перебільшення, місцеві пожежники, без яких тут було б дуже важко. Адже після прильотів десь та горить: або хата, або сарай, або город, або службова будівля…

«Обстрілюють масово. Затишшя, затишшя, а тоді можуть «накрити», — розповідає пожежник Василь Шестак (на фото). — Їхні розвідники у повітрі висять майже постійно. Одного дня зранку був обстріл, а після обіду побачили над селом ворожий безпілотник. Покружляв і полетів назад до кордону. А хвилин через 40 дрон-камікадзе врізавсь у будку з усією апаратурою біля вишки мобільного зв’язку. Бачу, довкола трава загорілась. Нам вдалося гілками зупинити вогонь, машину не виганяли. А село залишилося без мобільного зв’язку… Після цього ми нарахували аж 32 «приходи», хоча зазвичай за день буває чотири-п’ять. І все гатили в центр села. А чого стріляли? За розповідями людей, біля приміщення колишньої сільради поставили систему зв’язку Starlink, а росіяни побачили. То не шкодували снарядів, намагаючись її знищити, і людей зайвий раз налякати…»

Тоді «гостинці» від «братів» прилетіли у дві хати. «Понад годину вони «прасували» село. Зрозуміло, що під обстріл ми не виїжджали, — пригадує Василь Шестак. — Сидимо в ямі, рахуємо. Не встиг голову підняти — «прихід»! Коли затихло, бачимо — вулиця вся в диму. Повідомили, як годиться, диспетчеру на Семенівку, і хоча нам не хотіли давати дозволу, поїхали на свій страх і ризик. Одну хату разом із сараєм встигли загасити, зупинили пожежу, аби вогонь не перекинувся далі. Інше господарство не було сенсу гасити, бо одна міна прилетіла на подвір’я, а друга просто в хату».

 

Тоді завдяки вчасним і ризикованим діям костобобрівської пожежної охорони вдалося врятувати односельчанку.

«Мабуть, коли перший приліт був, то жінка спустилась у підвал, а вилізти самостійно звідти вже не змогла, бо привалило. Ми загасили хату, а тоді однокласник її сина підказав, що в хаті є підвал, показав, де він розташований. Розчистили завал, відчинили ляду, побачили людину всю в крові. Поліцейські із Семенівки надали їй першу допомогу і повезли в лікарню», — описує ту подію Василь Шестак.

Без вихідних і відпусток

ПОЖЕЖНИКІВ у селі троє. Василь Шестак — наймолодший, йому 46 років. Ще один його колега — пенсіонер, інший — передпенсійного віку.

«Ми вже два роки не були у відпустці. Вихідних теж не маємо. Звичайно, важко. А куди діватись? Людей у селі на заміну катма. Тим паче, мобілізація… Броні у нас нема. Торік напарника мого, якому 42, забрали. Нині на Донбасі, вже дві контузії. А ми тут три в одному — і водій, і боєць, і черговий», — ділиться реаліями пан Василь. — З техніки — старий тримостовий ЗІЛ-131 та трикубова бочка, яку тягають трактором. Часто доводиться з болота воду брати. Для потреб пожежної охорони громада купила мотопомпу. Кидаємо її в бочку, коли машина їде поповнити запас води, качаємо звідти, аби стримати вогонь».

Крайні два роки 90% виїздів пов’язані безпосередньо з війною та російськими обстрілами. Таких людей, як Василь, не треба вмовляти працювати, пояснювати, як багато від них залежить. Вони чітко усвідомлюють: без їхньої допомоги села зникнуть, залишаться руїни та попелища. А людей, що вціліють, розкидає по білому світу. Терористи по той бік кордону гатять і по оселях, і по худобі, яка мирно пасеться. Жити і працювати в таких умовах є справжнім подвигом, а рятувати життя людей та їхнє майно — героїзмом!

                           Всеукраїнська газета захисту інтересів і прав селян "СІЛЬСЬКІ ВІСТІ"

 

 

  

Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Telegram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ