Історія дев»ята і остання: ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ «ТРАКТОРНИМ МАРШЕМ» НАМАГАВСЯ ВЗЯТИ В ОБЛОГУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ЛЕОНІДА КУЧМУ І ВИКЛИКАТИ ЙОГО ДО БАР»ЄРУ НА ОЧНЕ «ПОБАЧЕННЯ» З ТРУДІВНИКАМИ АГРОФІРМИ

ОТЖЕ ІСТОРІЯ ДЕВ”ЯТА – І ОСТАННЯ. АЛЕ НЕ СУМНІВАЄМОСЯ, ЩО НАЙБІЛЬШ І ЦІКАВА. АДЖЕ ВІД ПЕРШОЇ, ЯКУ «ФЕРМЕР ПРИДНІПРОВ”Я» ОПУБЛІКУВАВ   ЧЕРВНЯ, І ДО ОСТАННЬОЇ, НАРАЗІ ВОСЬМОЇ, У РЕДАКЦІЮ НЕ ПРИПИНЯЛИСЯ ДЗВІНКИ З ЄДИНИМ ЗАПИТАННЯМ: АЛЕ ЧОМУ Ж НАСКІЛЬКИ УСПІШНЕ І НАВІТЬ З ВИКЛИКОМ НЕПОВТОРНЕ АГРАРНЕ ФОРМУВАННЯ, КОТРЕ ВИНИКЛО В БУРХЛИВІ І СУПЕРЕЧЛИВІ РОКИ АГРАРНО-ЗЕМЕЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ, ВРЕШТІ-РЕШТ «НЕ ВИТРИМАЛО ЛИХОЇ» ДОЛІ І ЗНИКЛО? ТОЧНІШЕ ЧОМУ БУЛО ЗНИЩЕНЕ-ВИКОРЧУВАНЕ З КОРІННЯ, ЗАОДНО ЩЕ І ПРИСКОРИВШИ ДОЧАСНУ СМЕРТЬ МИКОЛИ ІВАНОВИЧА? НАВІЩО І ХТО НЕЩАДНО РОЗПРАВИВСЯ З «НАУКОВОЮ», РОЗГРОМИВШИ ВЩЕНТ ТАК, ЩОБ І ЗГАДОК ПРО НЕЇ НЕ ЗОСТАВАЛОСЯ? ЦЕ Ж ЗОВСІМ НЕ СЕКРЕТ, ЩО УНІКАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО, ЯК І ЙОГО ТВОРЦЯ АГАФОНОВА, ЗА ВЕЛІННЯМ НАЙВИЩИХ ВЕРХІВ НЕ ПРОСТО НЕМОВ ВИКРЕСЛИЛИ З ІСТОРІЇ ПЕРШИХ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ  НАСПРАВДІ НЕ ТЕ ЩО НЕЗАСЛУЖЕНО, А НАВІТЬ НАВМИСНЕ ПОЗБИТКУВАЛИСЯ ТА ПОЗНУЩАЛИСЯ - І ЗГАНЬБИЛИ. ТОМУ ЦЮ ДЕВ”ЯТУ ІСТОРІЮ РАДШЕ МОЖНА НАЗВАТИ

                          ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ ДО ОСТАННЬОГО

                 БОРОВСЯ ЗА СВОЮ ДИВОВИЖНУ АГРАРНУ ФІРМУ,

                      АЛЕ ТАК І НЕ ЗМІГ ЇЇ ЗАХИСТИТИ ТА ЗБЕРЕГТИ

А чому? – то на це запитання існувало і існує кілька відповідей-версій, і кожна буде правдою. Скажімо, печальну «розв”язку» пов”язували, даруйте за певну тавтологію, з гоніннями Павла Лазаренка - після його доволі галасливої відставки з посади Прем”єр-міністра. А Микола Іванович був неначе близьким другом Павла Івановича, на якого, немов реп”яхів, начіпляли безліч гріхів. Тим часом напередодні ж і Агафонова встигли з голови до ніг обмазати брудом та обмотати жмутом всіляких звинувачень, серед яких було і… «покровительство Лазаренка-негідника». В тому дусі, що це ж бо два чоботи пара.

Другою правдою вважайте той факт, що Микола Агафонов несподівано висунувся кандидатом в народні депутати України. Якраз в ту пору, коли він і його агрофірма потрапили в немилість. То він виходить забажав домагатися «своєї справедливості», прикрившись мандатом парламентаря? Коли отримає повноваження нардепа, його голими руками не взяти - хіба не ясно? Навіть кримінальну справу на дурничку не відкрити. Так тим паче не дати обратися! Знищити і розтоптати! 

А третя версія, яка до сьогоднішніх днів замовчується, навпаки найбільш вірогідною була і залишається. Агафонов відверто і принципово не вписався у ті «правила гри», які виникли ще за часів Леоніда Кравчука, а розмаху набрали при його наступнику Кучмі. Україну зверху й до низів охопила лихоманка так званої ПРИХВАТИЗАЦІЇ. Усього, що роздержавлювалося. Оптом і в роздріб, мов навіжені, розкрадали, шматували і розтягували заводи і фабрики, а колгоспи та радгоспи чи не в першу чергу. Порожніли корівники та свиноферми, бо ніби за борги викуплялися «новими українцями». Майнові і виробничі потужності, цілі комплекси і галузі йшли з молотка. Аж трясли я, так тяглися руки до того, що створювалося і нагромаджувалося кількома поколіннями попередників. Тряслися і тяглися у тих, треба казати відверто, хто волею долі опинився тоді при владі або мав змогу грабувати як «ваучерною» методикою, так і явно злодійською та злочинною. А тут Агафонов зі своєю агрофірмою «Наукова» все стягує до купи, а розтягувати ж не дає. Натомість наочно демонструє, наскільки це реально і практично єдино прийнятно та перспективно. Ого-го якою кісткою поперек усім ненажерливим горлам застряв Микола Іванович. І ви скажете, що його збиралися терпіти та шанувати як у своїй області, так і у всій Україні?

В тому то й річ, що в прихватизаційній трясогузці ніхто з тих, хто видерся у верхи тоді або на тих чи інших щаблях влади просмоктався  до неї, а швидше вчепився зубами, про інтереси України та її народу не думав і не гадав, дбати та перейматися не збирався. Тому вважаємо, що

                         НАСТАВ ЧАС ПОВІДАТИ ПРАВДУ, 

ЗА ЩО І ЯК НИЩИЛИ «НАУКОВУ» МИКОЛИ ІВАНОВИЧА

Цього досі більшість не знає, а хто й знав, той навмисне забувся, що у 1996 році за поданням Мінсільгоспроду Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну Постанову за №608-РО, якою зобов»язав Фонд Держмайна фірмі «Науковій» надати кредит не мало і не багато – в сумі 11 мільйонів доларів. На які такі потреби? Після аграрної реформи і раніше не блискуча тваринницька галузь в Україні й поготів опинилася в катастрофічному занепаді. Як рятувати її? Ви зрозуміли: на рівні держави збагнули, що приклад тут подає «Наукова» Миколи Агафонова. Рішення було більш ніж неординарне і масштабне: по імпорту закупити 11 тисяч 700 голів племінного молодняка корів голштино-фрізької ясна річ породи, щоб з часом високопродуктивною дійною худобою замінити усю громадську череду країни. Тільки ж «авральним ударом» цього не зробити. У 17 областях на базі кращих господарств, які ще й давали згоду, створювалися племінні репродуктори, котрі у цім ділі підпорядковуватися агрофірмі Миколи Івановича. А кому іншому можна було доручати наскільки грандіозний для аграрного сектору України проект, як не вченому і практику та ще й здібному і талановитому реформатору Агафонову, рівних якому у нас тоді не було? Особливо враховуючи також, що це ж затівалася справжнісінька революція в молочному скотарстві нашої держави, яка мала забезпечити ще ніколи раніше не існуючий у нас рівень його розвитку і досягнень.

Можна уявити, з яким натхненням  творець «Наукової» тепер взявся за втілення мало не історичної Постанови уряду України. І ні на йоту треба понині не сумніватися, що йому б неодмінно вдалося домогтися реалізації проекту. Та сталося на превеликий жаль не так, як планувалося і гадалося. Варто було оголосити Павла Лазаренка ледве не головним корупціонером і розкрадачем України, як «з голову, як писав наш колега Михайло Скорик, одного балакучого народного депутата, що спеціалізувався у Верховній Раді на організації гучного патріотичного шумовиння», державу трусонули «сенсаційним» запитанням: а чи знаєте ви, що Лазаренко одинадцять мільйоні американських доларів мов зі свого щедрого плеча «подарував» на розтрату своєму друзяці Агафонову? О, як засичали одразу навкруги поборники інтересів державної казни! Ганьба і злодійство чистої води мовляв – хіба не ясно?!

І почалося. І завирувало. І загуркотіло.  З приводу закупівлі агрофірмою Миколи Івановича імпортного племінного молодняка худоби та створення під його керівництвом 17-ти по Україні репродукторів з січня 1997-го по березень 1998 років «тотальну» перевірку, а точніше «пошукову» роботу на предмет розтрат позички Фонду Держмайна наполегливо відпрацювало 34 комісій різного рівня, включаючи й депутатську слідчу Верховної Ради. Не враховуючи це ще й перевірки, які за вказівками «зверху» влаштовував зрозуміло Фонд Державного майна, а також Державна податкова інспекція і КРУ та ГоловКРУ. І уявіть собі , що жодна порізно і усі разом перевірки не виявили зловживань. Навпаки, підтверджували, що «кредитні кошти використовуються винятково за призначенням, худоба завозиться згідно з міністерською рознарядкою, агрофірма регулярно і без затримок сплачує належні відсотки по кредиту». В що напевно у ті часи, коли всюди і чи не всі тільки тим хвацько і займалися, що «пиляли бюджети», дійсно важко було вірити. Хто ж міг знати, що 11 мільйонів «зелені» дісталися такому порядному чоловіку, як Агафонов? А дратувало і те також, що позичка «Науковій» була надана лише під 4% річних!

І тоді за «благородну» справу боротьби з «розбазарюванням» коштів  державної казни долучається заступниця Генерального прокурора республіки Ольга Колінько. Вона несподівано проводить прес-конференцію і «розкриває очі акулам пера та мікрофону про грубі порушення агрофірмою «Наукова» чинного законодавства». Свій спіч вона виголошує у тому дусі, що ніякої однак віри немає – Агафонов разом з Лазаренком розкрадає позичку, і прокуратура тепер «обох їх виведе на чисту воду». Адже «матеріали своїх розслідувань» вона «скерувала уже в Арбітражний суд України з вимогою скасувати угоду про виділення «Науковій» позички і стягнути з «Наукової» надану їй позичку у всій повній сумі». Так що і усі крапки над «і» буде розставлено, і остаточну крапку у цій історії теж буде поставлено.

Так от, рішення Арбітражного суду дочекалися. Воно пролунало як вибух приголомшення і лиходійства в держав, але з іншого боку. Цитуємо дослівно: «Вищий Арбітражний суд не може погодитися з такими вимогами Генеральної прокуратури України, які вона подала. По-перше, необхідними умовами для визнання кредитної угоди недійсною відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу України є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства  та наявність умислу хоча б у однієї зі сторін щодо настання злочинних наслідків. А прокуратура не довела, у чому конкретно полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення кредитної угоди, а також реальну вину сторін за угодою. По-друге, кошти за угодою були виділені на виконання цільової програми селекції в тваринництві і переслідували єдину ціль – виведення тваринництва України з кризового становища, тобто дії сторін були направлені на користь України».

Здавалося, усе ясно, ніякі звинувачення насправді не підтверджуються і краще агрофірму Миколи Агафонова не просто залишити в спокої, а й шукати відповіді зовсім на інші запитання. Скажімо чому у ті пори усі КСП в області «лежали покотом на боці», крім «Наукової»? Або чому усі майже 30 тисяч га її земель оброблені і підготовлені в зиму зораними чи засіяними, а в усій тоді Україні зораними в зиму увійшло – ви не повірите! –лише  трохи більше тисячі? І чим пояснити десятитисячні надої від кожної корови молока в агрофірмі? То тим паче чому «Наукова» по всій Україні створила репродуктори голштино-фрізької породи молочної череди і здійснює над ними шефство? Особливо враховуючи, що насамкінець 19 лютого 1998 року ГоловКРУ України видав, як відрізав, Акт, де чорним по білому було написано: «Ревізією руху кредитних валютних коштів їхніх розтрат не встановлено».

                     ТРАГІЧНИЙ МІСЯЦЬ ЛЮТИЙ 1998 РОКУ

Однак де там! Генеральна прокуратура України немов нічого не бачила, нічого не чули і нічого знати не хотіла. А чиї вуха за усіма її потугами стриміли, не важко було здогадатися. «Наукова» і персонально її гендиректор Агафонов спільно з Лазаренком розікрав валютну позичку – і квит! Інакше все це не тлумачилося.

-Мені нічого не залишається, - спересердя і з біллю у голосі говорив нам Микола Іванович, - як закуплені тисячі голів елітного молодняка зігнати з усієї України в Київ до Генпрокуратури, прогнавши перед цим Хрещатиком, а також Банковою, щоб і стражі правопорядку, і весь народ та Президент Кучма і вся його рать на власні очі побачили, на які потреби витрачено позичені державою гроші. Тільки от не знаю, як пояснити шість з половиною тисяч зайвих теляток, які появилися-народилися від імпортних нетелів уже тут, в Україні…

І от стався такий «дивний» збіг: 19 лютого 1998-го нагадаємо ГоловКРУ України підтверджує: ревізії не виявили зловживань та розкрадань інвалютної позички. А 21 лютого у Дніпропетровськ прибував з візитом Президент Леонід Кучма. Він мав зустрітися з активом області. Але не в приміщенні обласної державної адміністрації, а в приміщенні БК машинобудівників. Тобто зустріч відбудеться за участю і трудового колективу Південного машинобудівного заводу, рідного для Кучми. Позаяк Леонід Данилович знайшов за потрібне доповісти чи роз»яснити-розтлумачити, що неправедного і праведного наразі відбувається в Україні, а заодно і в Дніпропетровській області. Адже сюди, у Дніпро, повернувся гнаний з Києва Лазаренко. На посаду голови обласної ради і за чутками ніби зібрався висуватися кандидатом в Президенти. Паралельно його приятель Агафонов уже обирається депутатом у Верховну Раду України. І за всіма соціологічними опитуваннями обереться.

А після вердикту ГоловКРУ, себто після 19 лютого, одначе напередодні приїзду Кучми, себто 20 лютого 1998-го, в п”ятницю о 7 годині 30 хвилин ранку себто - за півгодини до початку останнього робочого дня тижня - до контори агрофірми «Наукова» у Таромському дружнім гуртом причалило два «РАФи» і цілий десяток легкових автомобілів. З них сипонули автоматники в чорних масках і в камуфляжній формі та в бронежилетах зі штик-ножами і миттю за усіма правилами бойової операції оточили двоповерховий адміністративний будинок. Першим ділом автоматники з ніг і до голови обшукали чергового вахтера Геннадія Гармаша, хоч охорона контори в його особі була зазвичай суто символічною. Натомість чорні маски, не відкриваючи власних обличь, під свій контроль швидко взяли усі входи і виходи, а також службові кабінети і телефони в них. Останні вони вимкнули, а працівників контори, що сходилися на роботу, в середину пускали, та назад ні. Кабінет Агафонова та приймальню його автоматники захопили, як голосно заявили, робити «обшук і вилучення документів фінансового характеру».

-Відкривайте кабінет Агафонова, а то зламаємо, - грізно веліла чорна маска переляканій секретарці Людмилі Захаренко, - і мерщій викликайте сюди головбуха…

Далі події раптом продовжилися для нежданих гостей-окупантів зовсім несподівано. Захоплені і залишені у приміщенні контори без зв”язку одначе зуміли подати назовні сигнал «SOS». І подейкують, що за командою очільників  п”ять сотень працівників фірми злетілося до контори. Спершу щільним кільцем оточили її, потім на другому поверсі заблокували незрозумілих для людей бойовиків: хто такі і що вам тут треба? Адже надто схожі на бандитів. То допитували наскільки серйозно та строго, показавши, що не злякалися їхніх автоматів та ножів, що глава хвацьких і грізних масок в бронежилетах мусив назватися: генерал юстиції Валерій Корелов з групою підлеглих і беркутівців за завданням Генпрокуратури, котра порушила справу «по факту».

-По якому такому факту? - загуділи-закричали агрофірмовці, - За нашими даними аніяких звинувачень «Науковій» та Агафонову «нарити» до цих пір не вдалося кільком десяткам ревізій і перевірок…

Корелов розповідають намагався ніби як пожартувати, що «проведемо ми обшук та вилучимо усі документи, отоді і стане ясно, так це чи ні». А поки мовляв остаточних висновків не існує. Та люди раптом остаточно розізлилися, що прокурорсько-омонівська братва після кількох невдалих спроб залякати «натовп» у тому дусі, що прибула сюди «з важливою державного значення місією», відтак зривати її - це ризик кримінальної відповідальності, одначе врешті-решт проситися мусила в аграрників відпустити її. Бо як сталося далі? Генерал Корелов дозволив гримнути на людей, що «якщо він, генерал, завтра не доповість Президенту, їм, бунтівникам, також це безкарно не минеться»

-Ах, отак!- Загудів народ. І тут же люди відразу вибачаються за затримку, проводять стихійний мітинг і за півгодини пишуть Листа до Президента Кучми, яким вимагають «негайно покласти край свавіллю щодо агрофірми» А якщо Кучма проігнорує цю вимогу, то «ми домагатимемося, щоб Ви зустрілися з нами і вислухали нас». І підвели риску надією на порозуміння, бо запитали: «Домовилися»? Вистачило ж лічених хвилин, щоби зібрати аж 764 підписів під петицією – і передають її… Корелову «для Президента Леоніда Даниловича»

Того ж дня увечері на свою нараду уже в більш-менш спокійному стані зібралося керівництво «Наукової» на чолі з Миколою Агафоновим. Першим ділом Микола Іванович висловив надію, що Звернення колективу фірми «до Леоніда Даниловича дійде» Ну не можуть же проігнорувати просьбу трударів, враховуючи, що Президент буде тут, у Дніпрі, аби поспілкуватися не лишень з активом міста та області, але й з трудовим людом також. А йому в свою чергу нічого іншого не залишатися, як прийняти запрошення агафонівців – логічно?

-А якщо наше послання Кучмі не передадуть? – Запитує раптом помічник гендиректора Агафонова Олександр Шураєв. – Або президент Леонід Кучма не знайде за потрібне з нами поспілкуватися?

Подумавши буквально кілька секунд, Микола Іванович чітко заявив, що втрачати завтра шанс віч-на-віч, ще ж бо точніше прямісінько в очі висловити Леоніду Даниловичу усе, що насправді відбувається навколо «Наукової», нащо як мінімум нізащо переслідують його та знищують реформаторський проект з голштинізації тваринництва України – значить відступити, здатися на поталу негідників і в кінцевому рахунку погодитися на сумний фінал і для нього, і для фірми, і для голштинізації. А якщо так, то вирішують запросити Кучму бодай на годину-дві в Таромське, а це 15 хвилин їзди з Дніпропетровська,  або просити, щоб Президент прийняв агрофірмівців скажімо в адміністрації області.  Тому відразу створюють ініціативну групу, яка за тим чи іншим варіантом готова буде зустрітися Кучмою. Насамкінець пишуть повторне послання Президенту, а Анатолій Малінський, котрий очолював в «Науковій» первинний осередок Аграрної партії України, негайно відвіз його в обладміністрацію.

І от настало завтра – себто настала субота 21 лютого 1998 року. Кучма прибув на Дніпропетровщину. Та з Дніпра на послання-пропозицію трудового колективу «Наукової» ні гу-гу. Ні слова, ні півслова. І це не зважаючи, загукав народ, що вчора за велінням Генпрокуратури на агрофірму було вчинено явно «збройний бандитський напад на знищення»! А на «силову спробу» може бути лише «аналогічний силовий опір» - пролунала пропозиція. Те, що далі сталося, за одними свідченнями відбулося ніби наперекір волі Агафонова. Але ж ми не малі діти, і хто повірить, що без згоди чи й участі Миколи Івановича колектив зважився на «демонстрацію сили тракторною атакою» та ще й аби «пікетувати Президента в приміщенні або обласної адміністрації, або в приміщенні Палацу культури машинобудівників – там, нагадуємо, де Леонід Кучма мав проводити нараду з активом області і представниками її населення.

Все, що сталося далі, описав Михайло Скорик у своєму репортажі. Отож читаємо: «Техніка у складі понад 150 колісних тракторів усіх наявних у фірмі марок і типів, вантажних автомашин автокранів і  самоскидів склала колону, що розтягнулася понад кілометр. Уже на в”їзді в обласний центр її назвуть «тракторним маршем» Агафонова. Подолавши криворізьке шосе, колона не завернула до облдержадміністрації, оскільки на її очільників надій ніяких не було. Та й не до очільників області курс тримали агрофірмовці. Вони їхали до Президента України Леоніда Кучми. Тому проминули корпуси «Південмашу» і виїхали нам вулицю Робочу. Зупинився трамвайний і тролейбусний рух, хоч практично ніхто з городян не обурювався. Навпаки кілька сотень дніпровців несподівано влилися в гурти працівників «Наукової».

За якихось сто метрів від Палацу машинобудівників о 9 годині 50 хвилин десяток міліцейських машин перекрили проїзд по вулиці. Причому з обох боків. Ні вперед, ні назад.  Хтось навіч не з начальства міліцейського одначе кинувся умовляти Миколу Івановича зупинитися і повернути голоблі назад. Та Микола Іванович як їх не бачив і не помічав. Тим паче що в «пастці» раптом виник і завирував багатотисячний стихійний мітинг. Разом з усім «тракторним маршем» і містяни вимагали приїзду чи виходу сюди Президента, а також глави ОДА Віктора Забари, «які своїми діями призводять людей до убогого життя». Протиборство тривало більше години, поки з супроводу Президента «відірвалися» і примчав начальник УМВС-заступник міністра МВС генерал-лейтенант Юрій Смирнов. Але він виявився елементарно безпорадним. Лише коли мітинг перевалив на третю годину, з”явився з охороною Віктор Забара, зустрінутий людьми зі свистом і непристойними вигуками. Він «вніс ясність», що акція «Наукової» затримала і зриває нараду Леоніда Кучми, то Президент на ясні очі народу явитися не зможе, але він, Забара, доповість Леоніду Даниловичу усі вимоги «Наукової». Адже Звернення, яке «Наукова» подала на ім”я Кучми, у нього» - кінець уривка з репортажу Михайла Скорика.

… А ввечері чи не всі і київські телеканали, і дніпропетровські передали відеосюжети про перебування в області Леоніда Кучми та перебіг подій при цьому. «Проблемі» агрофірми «Наукова» були відведені лічені секунди. У викладі Президента, який сказав, що «Тут до мого приїзду відома вам горе-агрофірма «Наукова» захотіла мені піднести подарунок і аж на кілька годин  перекрила вулицю Робочу. Це свавілля, і винних неодмінно слід притягти до відповідальності. Ми не потерпимо самоправства Миколи Агафонова!”

То чи після цих слів Леоніда Даниловича можна було Миколі Івановичу сподіватися на справедливу розв”язку з затією голштинізації України, а також захистити і зберегти на ту пору справжню диво-перлину агрофірму «Наукова»? Отож! А тому нам зараз нічого і не залишається, як ставити крапку у серії новел-історій про Миколу Івановича. Жив-був великий аграрник і патріот, якому і в підметки не годилися усі тодішні у купі взяті «державотворники» та паршива і гнила, даруйте, «еліта нації».

                                                                   Микола НЕЧИПОРЕНКО.