Історія перша: ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ З'ЯВИВСЯ У ТАРОМСЬКОМУ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ

                       СЕРІЯ НОВЕЛ ПРО ЗНАМЕНИТОГО

                    СВОГО ЧАСУ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ

            ТВОРЦЯ І ДИРЕКТОРА АГРОФІРМИ «НАУКОВА»

16 ТРАВНЯ У ВИПУСКУ РОЗДІЛУ «СТАТТІ» САЙТ «ФЕРМЕРА ПРИДНІПРОВ»Я» РОЗМІСТИВ РОЗПОВІДЬ-НОВЕЛУ ПРО ЗЕМЛЯКА ДНІПРОВЦІВ ТА ВИХІДЦЯ ЗІ ЗНАМЕНИТОГО СВОГО ЧАСУ НА ВЕСЬ СВІТ ПІВДЕННОГО МАШЗАВОДУ І КБ «ПІВДЕННЕ» ЛЕОНІДА КУЧМИ, ЯКИЙ ЯК ВІДОМО ДВА ТЕРМІНИ ПЕРЕБУВАВ НА ПОСАДІ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. ПУБЛІКАЦІЯ НІБИ НАВІТЬ НЕСПОДІВАНО ВИКЛИКАЛА У НАШИХ ВІДВІДУВАЧІВ-ЧИТАЧІВ НЕАБИЯКИЙ ІНТЕРЕС. УЖЕ ТОМУ МОВЛЯВ, ЩО ЛЕОНІД ДАНИЛОВИЧ БУВ ЖЕ ДОВОЛІ ВІДОМИМ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ, А ОСЬ ВИЯВИЛОСЯ ПРО НЬОГО ЧИМАЛО І НЕСПОДІВАНОГО І ТОЧНО Ж ЦІКАВОГО. А ЩЕ ЗВЕРНУЛИ УВАГУ, НАЧЕ РОЗПОВІДІ ПРО НЕПЕРЕСІЧНИХ ОСІБ ЗОВСЯМ НЕДАВНЬОГО МИНУЛОГО, ОТОЖ УЖЕ НАШИХ ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ СПРАВДІ ТАКОЖ ВАРТІ, АБИ ПОВЕРТАТИСЯ ТА ЗГАДУВАТИ І ПРО НИХ. БАГАТО Ж БО ЧИМ ДІЯННЯ НЕДАВНІХ ПРОВІДНИХ ДІЯЧІВ РЕГІОНУ І ПОВЧАЛЬНІ, З ОДНОГО БОКУ ДАЮТЬ ЗРОЗУМІТИ, ЯКІ ПЕРЕПЕТІЇ ПЕРЕЖИЛИ МИ БУКВАЛЬНО НЕДАВГО, З НШОГО Ж ПІДКАЗУЮТЬ НИНІШНІМ ЛІДЕРАМ, ЯК БУТИ ЇМ В НОВИХ НАСТУПНИХ УМОВАХ ТА РЕАЛІЯХ.

 І САМЕ В ЗВ»ЯЗКУ З ЦИМ ВІДВІДУВАЧІ САЙТУ, ЯКІ ПЕРЕВАЖНО ЯСНА РІЧ АГРАРНИКИ, І ОБИДИЛИСЯ ТРОХИ. ЧОМУ НАШ ВИБІР ДЛЯ СПОГАДУ-ПУБЛІКАЦІЇ ПРИПАВ НА СПЕРШУ ПРИЧЕТНОГО ДО РАКЕТНО-КОСМІЧНОГО ПІДПРИЄМТВА, А НЕ НА НЕПЕРЕСІЧНУ ЛЮДИНУ, КОТРА У НАШОМУ КРАЇ ЗАЛИШИЛА ПОМІТНИЙ СВІЙ СЛІД В АГРАРНОМУ ВИРОБНИЦТВІ? – ЗАПИТУЮТЬ В ПЕРШУ ЧЕРГУ ЯКРАЗ ФЕРМЕРИ ТА Й ІНШІ ПРИЧЕТНІ ДО СІЛЬСЬКОГО СЕКТОРУ ЕКОНМІКИ, А ЗНАЧИТЬ І ДО РОЗВОЮ В ОБЛАСТІ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ. БІЛЬШЕ ТОГО, НАМ І ПОРАДИЛИ НАГАДАТИ ПРО НАСТІЛЬКИ НЕОРДИНАРНУ ОСОБИСТІСТЬ, ЯКИМ БУВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ АГАФОНОВ. ТОЙ САМИЙ АГАФОНОВ, КОТРИЙ БУВ НІБИ БЛИЗЬКИМ ТОВАРИШЕМ ПАВЛУ ЛАЗАРЕНКУ ТА ОЧОЛЮВАВ, А ТОЧНІШЕ СТВОРИВ ДУЖЕ УСПІШНУ АГРОФІРМУ «НАУКОВУ» НА ОКОЛИЦІ ДНІПРА У ТАРОМСЬКОМУ. ПРИЙМАЄМО ЦЮ ПРОПОЗИЦІЮ, ТИМ ПАЧЕ ЩО МАЄМО ЗМОГУ ПОДАТИ КІЛЬКА КОРОТКИХ НОВЕЛ-ІСТОРІЙ ПРО АГАФОНОВА-ГОСПОДАРНИКА І АГАФОНОВА-ЛЮДИНУ, І СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ВОНИ БУДУТЬ ЦІКАВИМИ ДЛЯ НОВОГО УЖЕ ПІСЛЯ РОЗПАДУ СОЮЗУ РСР ПОКОЛІННЯ АГРАРНИКІВ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ.

ОТЖЕ ПОЧИНАЄМО І ВМІЩУЄМО ПЕРШУ ПУБЛІКАЦІЮ ПРО МИКОЛУ ІВАНОВИЧА. ПРО ТЕ ДЛЯ ПОЧАТКУ,

                 ЯК МИКОЛА АГАФОНОВ З»ЯВИВСЯ В ТАРОМСЬКОМУ

Знати про це не просто цікаво.  З одного боку його приїзд сюди довгий час поодиноким недоброзичливцям тлумачився як втеча від покарання. Адже на Дніпропетровщині Миколу Агафонова хвостом наздогнала замало не кримінальна справа. З іншого боку усі дивовижні переміни, які потім сталися в колись невеликому радгоспі «Науковий», були пов»язані винятково з ім»ям Миколи Івановича. Якби не він, тодішньої напрочуд розквітаючої агрофірми однозначно не було б. В це багатьом важко вдавалося вірити, але від правди не подітися нікуди і ніколи.

А не було б щастя, та нещастя допомогло – це також правда. Молодий Агафонов починав свою трудову кар»єру заступником голови колгоспу у Знам»янському районі Кіровоградської області. Там, де він народився і виріс. Чи треба було сільському юнаку, який щойно здобув вищу освіту, бажати чогось більшого і кращого? Тим паче, що у нього все складалося добре і багатообіцяюче, отож ніщо не віщувало лиха.

Більше того, голова колгоспу несподівано надовго занедужав, і 24-літньому Миколі Івановичу довірили виконувати його обов»язки. Погодьтеся, що якщо довірили у такому ранньому віці, то він того був вартий. Інша річ до не до всіх тодішніх «традицій» підготовленим. Бо ось якось Агафонова викликали в райком компартії, правлячої, як її тоді величали, і єдиної, бо інших же не було. В райкомі молодому та зеленому очільнику колгоспу повідомили радісну новину: перший секретар збирається до Москви на черговий партійний з»їзд. А тому він, Агафонов, і має негайно привезти першому секретареві тисячу карбованців готівкою, доволі чималі у ті часи гроші. Навіщо? Та на командировочні і інші неминучі витрати в столиці! – що тут не ясно?

-Як? – Не зрозумів Микола Іванович. – Просите чи радите свої позичити?

Терпляче і делікатно пояснили, що ніякі не свої, а колгоспні. Що треба і що так заведено. В подібних випадках так завжди всі роблять. Просто він, молодий та початкуючий на чолі господарства, цього ще не знав.

-Але де я візьму таку крупну суму? – Ніяк не міг одначе до пуття второпати Агафонов. – Ви що, спонукаєте взяти, а значить що вкрасти з колгоспної каси, якось намахлювати з документами?

-Не прикидайся наївним дурником, - порадили, усміхаючись, - як захочеш, то спосіб знайдеш. Їдь і роби, що наказали.

-Ні в якому разі, - отямившись, твердо й рішуче, сам дивуючись своїй твердості, заявив Агафонов.

-Пошкодуєш, - навздогін попередили його.

І дійсно не пробачили Миколі Агафонову його несподівану й «зухвалу» непослушність. Адже фактично навіть із викликом не взяв під козирок.  А так не простили, щоб запам»ятав на наступне усе своє життя. А заодно щоб і «забув» назавжди про розмову в райкомі. Щоб не теліпнув десь своїм язиком про неї, ненароком чи й навмисне – яка різниця?! В подібних випадках тодішня система «принциповою» та «безкомпромісною» була аж через край. А зачіпка дістати боляче Агафонова швидко знайшлася. Особливо швидко, аж бігом, зуміли нею скористатися.

Напередодні водій голови колгоспу його персональної «Волги» потрапив в аварію і добряче розбив машину. З власної вини вчинив ДТП. А у нього троє малолітніх дітей і хвора мати. Остання ще й була якоюсь далекою родичкою родини Агафонових. Микола Іванович, коротше, не повідомив в державтоінспекцію про цю транспортну пригоду – це раз. А по-друге ще й дуже вже «благородно» дозволив відремонтувати автомобіль за рахунок колгоспу. Ти бач що уткнув: тисячі колгоспних рублів для першого секретаря пошкодував, а на ремонт винуватцю бери, скільки треба, бо йому зовсім не жаль. Хіба ж не приховав явне правопорушення? Та приховав же! І як посмів тринькати колгоспні гроші, мов свої? То винен Агафонов чи скажене, що ні? Звичайно винен! І ніяких виправдань йому не може бути і не буде! А якщо так, то негайно «розкрутити» справу . Нехай займуться і прокуратура, і парткомісія…

В результаті Миколу Івановича швидко та хутко і галасливо для початку виключили з партії, що тоді прирівнювалося до краху будь-яких перспектив і надій бодай у професійній діяльності. Не бачити тобі, Миколо, зростання вище і вище, як своїх вух. Зрозумів він, що у рідному районі йому більше не працювати – не дадуть і перекриють усі путі й дороги. Не заспокоються точно, поки силою не виживуть. Сподіватися на милість марно, розтопчать до кінця, отож краще самому тікати геть

Ось у цій ситуації і виручили Агафонова друзі-однокурсники, з якими вчився разом у Полтавському сільськогосподарському виші. Сказали, що чого чекати і вагатися – ти ж бо вчився чи не найкраще поміж нас на зоотехніка, та й до науки тягнувся, а зовсім близько від Дніпра, вважай на його околиці, Український інститут тваринництва, а при ньому невеличкий, лише на дві тисячі гектарів сільгоспугідь, але радгосп «Науковий». Не лови гав, поки пропонуємо головним зоотехніком у нього йти…

Так і опинився Микола Іванович справді під боком обласного Дніпра у Таромському. Так несподівано розпорядилася доля на його користь. Мало того, як незабаром стане ясно, на користь і радгоспу, котрий, мине не багато часу, стане потужною в масштабах України агрофірмою «Наукова». Але про все це по прядку в наступних уже новелах, які можна озаглавити історією про те, «Як Микола Агафонов в перші роки української незалежності створив і очолив агрофірму «Наукову» на Дніпропетровщині».

                                                               Микола НЕЧИПОРЕНКО.