Історія друга: ЯК БЕЗПАРТІЙНОГО МИКОЛУ АГАФОНОВА ОБРАЛИ ДИРЕКТОРОМ РАДГОСПУ

                                   ПРОДОВЖУЄМО СЕРІЮ НОВЕЛ

                                  ПРО ЗНАМЕНИТГО СВОГО ЧАСУ

                     ТВОРЦЯ І ДИРЕКТОРА АГРОФІРМИ «НАУКОВА»

Ще за Радянського Союзу та десять літ до так званої земельної реформи з її відмовою від колгоспно-радгоспного ладу у вкрай занедбаному радгоспі «Науковий», який, нагадуємо, існував при Інституті розведення тваринництва центральних регіонів України, вирішили поміняти директора. Попередній явно не справлявся з господарством. Та й не приховаємо того, що своїм близьким до Дніпропетровська розташуванням «Науковий» був надто «цікавим» для багатьох «своїх» людей. Приміром своїх для тодішнього спочатку начальника обласного управління сільгоспроду, а потім і завідуючого відділом сільського господарства обласного комітету все тієї ж єдиної компартії Павла Лазаренка. Який і взяв на себе місію підготувати та провести в «Науковому» вибори нового очільника. Бо якраз з «демократично-перебудовчого» дозволу Комуністичної партії пішла мода, аби трудові колективи самостійно обирали собі керівників. Отак ризикнули і в «Науковому» на «експеримент».

Але ще не могли не запрограмувати наперед бажаний перебіг і підсумок  «нової демократії». Тому запропонували людям три кандидатури. Є вибір? Звісна річ! Хто може сумніватися? Двох своїх чи місцевих запропонували, які працювали там, в Таромському. Це наукового співробітника дослідної станції Володимира Маринця і економіста радгоспу Володимира Луценка. Третім був Степан Паскалов – секретар парткому одного з господарств Новомосковського району. Району, в якому замолоду починав на посаді «вічно передового» КСП ім. Горького саме Павло Лазаренко. Паскалов в розумінні багатьох і належав до друзів Павла Івановича. Подейкували, що дуже просився «на «Науковий» інший «знайомий» Лазаренка. Олександр Ніколаєв, котрий згодом хвацько «прихватизує» радгосп «Чумаки» у тому ж приміському районі, але ласки такої він не отримав у випадку з «Науковим».

Отож крісло директора «Наукового» пророчили винятково третьому, себто Паскалову. Йому й слали доріжку до керма радгоспу. Ні для кого не становило секрету, що Паскалова нав»язував та пропихав обком партії. На ту пору уже головним чином в особі Павла Лазаренка. Хоч останній не світився та вміло залишався «за кадром». І нічого трапного певно не сталося б, але на зборах працівники радгоспу з власної волі чи ініціативи несподівано висунули свого й «незапланованого», четвертого кандидата. Як не важко здогадатися - Миколу Івановича Агафонова.

Його тут люди встигли узнати. Адже якраз перші десять років минали, як Агафонов жив і працював у Таромському. Строк достатній, аби дізнатися, що собою являв головний зоотехнік. То коли надали Миколі Івановичу слово для виголошення своєї програми, він не випадково розпочав так: «Ви мене знаєте» - і далі обмежився коротким уточненням та поясненням.

-Ви знаєте моє ставлення до роботи і мою вимогливість також знаєте. І що спуску нікому не даю, усі для мене рівні. Але хто більше звик стогнати та огинатися, ніж працювати, той хай руки за мене не піднімає. Не поможе. Я так не згоден. Хочемо кращого – разом давайте впрягатися. Нічого іншого не можу я вам запропонувати. Хіба що урочисто обіцяю: хто трудитиметься на совість, скоро обов»язково їздитиме на власному автомобілі. На нашій землі бідно жити великий гріх. Оце все, що я сказати можу. Нічого більше ні додати, ні відняти не можу. Дякую, що вислухали – і тепер рішайте.

То як зійшов Агафонов з трибуни, головуючий на зборах, ясна річ загодя підібраний і приготовлений відповідно їх вести, спробував «оратора» підняти на сміх. За отаку «непрофесійну» програму. Та люди його гумор не підтримали. А далі як не старався Луценко повторювати, мов завчив напам»ять, що мовляв «програма Паскалова – о!» і кращої не може бути, скільки і пан Маринець  не знімав свою кандидатуру, запевняючи, що «найбільше нам підходить товариш Паскалов» - все марно. Не допомогло. Люди проголосували за Агафонова.

Який роздратований лемент і воднораз переполох зчинився після - ні словом цього не сказати, ні пером описати. Ледве не ганьба або надзвичайний нещасний випадок стався в радгоспі. Дуже розгнівалися до речі в райкомі, бо ж не виконали команду зверху. То в обкомі тим паче. Як посміли чи дозволили віддати перевагу безпартійному «самозванцю», який ще й не ходить у милості високого начальства? Це ж бо анекдот, а не демократія, і квит!

Швидко та напрочуд «винахідливо» знайшли, як скасувати волю народу. Заявили, наче вибори відбулися зі значними порушеннями. Якими самими? Не свідомими аргументами мовляв,  а горлом взяли верх горе-«демократи». Звинуватили працівників радгоспу, неначе вони «баламутили», а окрема ціла група «залякувала усіх інших, щоб боялися піднімати руки за обох інших, а піднімали винятково за Агафонова». На яких підставах до таких висновків дійшли, у подробиці не вдавалися. Але авторитетно заявили, що вибирати треба інакше. Без емоцій і крикунів та залякувань «з боку прихильників Агафонова». Погано, коли верх бере «демагогія», і не заперечуйте! А щоб її уникнути, необхідне таємне голосування, і баста! Тому й відмінили попередні збори і призначили «таємні повторні». Оскільки «явно замало не поіменне голосування не виправдало себе».

Через тиждень і вдруге у радгоспі обирали директора. Сценарій був той же. З тими ж кандидатами. Знову виконували свою майже «драматичну»  роль Луценко та Моринець. Перший на усі заставки розхвалював Паскалова «як єдиного реального претендента», другий прогнозовано на користь Паскалова  зняв свою кандидатуру. Навіть знов намагалися покепкувати над «недолугою» програмою Агафонова. Зате ж «організаційно» збори підготувати і провели значно «краще». Одне діло, що «без гармидеру», а інше – дванадцять чоловік виступило, і лише один висловився на підтримку Миколи Івановича. Всі інші дружно ратували за Паскалова. Одначе коли зі скриньки дістали бюлетні та підрахували голоси, мусили геть невесело сповістити, що найбільше і вдруге набрав їх Агафонов. А усі, хто проголосував за «небажаного», не приховували свого торжествування глибоко у душі. Бо це булу перемога не стільки Миколи Івановича, скільки людей, котрі домоглися свого.

А закінчити ж цю історію не можемо двома наслідками «некерованості трудового колективу радгоспу «Науковий», як написала тоді одна обласна газета. Після цієї «некерованості» Павло Лазаренко збагнув, що Агафонов «не простий чоловік, а такий, який і треба». Близький йому по духу, характером і навіть «хваткою». Від тих пір Агафонова інакше, як другом Павла Івановича в області не називали. А другий наслідок ще більш несподіваний і залишався на Дніпропетровщині мало кому відомим. Гучно чи сумно відому корпорацію «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ), досі пов»язану з ім»ям лишень Юлії Тимошенко, насправді задумав Павло Лазаренко. А в очільники її він мітив не когось, а Агафонова. Павло Іванович, якщо хочете знати, літав навіть з Миколою Івановичем у Москву на перемовини з керманичами всесильного там газового гіганта Газпрому. Щоб укладати договір на тривалу співпрацю. І лідери-ватажки Газпрому погодили кандидатуру Агафонова на гендиректора української газової корпорації, з яким вони згодні «плідно і тісно працювати». Ось так було і не інакше.

Та не так сталося, як гадалося. І нізащо не вгадаєте, чому не так сталося. Бо коли Лазаренко і Агафонов сіли у літак повертатися назад у Дніпро, Микола Іванович раптом сказав: «Вибачте, Павле Івановичу, я дуже неправий у цьому випадку, але знімаю свою кандидатуру. Зрозумів, що не по мені ця шапка Мономаха. Розумієте, я усіма своїми здібностями і усім своїм єством аграрник, і тому я залишаюся у радгоспі «Науковий», де робота по мені і для мене. Ще раз вибачте, бо мабуть підвів вас на дуже високому рівні, але краще зробити це зараз, ніж коли бездарно підведу в співпраці з російським Газпромом».

То ж Микола Іванович Агафонов пішов своїм шляхом і очоливши радгосп «Науковий», невдовзі  справді перетворив його у ті часи на велику і знамениту на всю Україну агрофірму. Але про це і піде мова у наших наступних історіях про нього. Стежте за нашими публікаціями.

                                                                     Микола НЕЧИПОРЕНКО.