Книжка-блискавка: слово стріляє влучно

   Віктор Ожогін, журналіст і воїн          

Видавництво Дніпропетровської обласної організації Спілки журналістів України «Журфонд» за участі приватної друкарні Юрія Кучугурного заснувало актуальну наразі серію бойових книжечок-блискавок, як воно їх назвало. Щоб донести усьому світу, сказано у зверненні до читачів, крик душі українського люду, вимушеного нині захищатися від навали-окупації російських путінських рашистів, а також підтримати свій народ та воїнів-захисників, їхній дух і мужність. Щойно побачила світ перша книжечка цієї серії, заголовок якої «Слово – зброя нескорених». Її сторінки наснажені і гнівом, і рішучістю домагатися  усім разом нам перемоги. Читаєш публікації журналістів місцевих ЗМІ, і розумієш, що або ми, або вони – іншого у цій війні бути не може. Але й крихти сумніву не знайти у запальній невеличкій книжечці, що зверху будемо ми і буде наша Україна.

Ясно, що переказувати усе, вміщене у першій ластівці серії «Книжка – блискавка», справа марна. Краще все самому перечитати. Захоплення варта, скажімо, пристрасна публікація Заслуженого журналіста України – до речі, учасника АТО, нагородженого медаллю «За службу Україні» - Віктора Ожогіна. Котрий пише, що одні на нас, українців, дивляться наляканими очима Польщі, «інші відбуваються нерішучими жестами Франції, прорахованими кроками Німеччини, знервованими криками Латвії, скептичним посмикуванням Угорщини, розслабленим мугиканням Італії, німою мовчанкою Ізраїлю, вигуками здалля США і Канади». Але стежать і завмирають серцями, дивляться усі й звідусіль. Читаєм у Віктора Ожогіна: «І часто відводять очі. Особливо коли ми закриваємо собою наших дітей під час чергових гарматних атак. А коли таки наважуються свої очі підняти, дивляться вражено: що то за Україна така? Її поливають градами, а вона стоїть. Її криють крилатими ракетами, а вона стоїть. Її прасують довбаними танками, а вона стоїть… Світ не дихає, світ панічно скуповує йод, а вона продовжує стояти. Їй пхають межи очі ядерну кнопку, а вона незворушно збиває ворожі ракети і літаки. З якої такої ця Україна сталі?»

Або ось короткі та влучні, як влучні постріли, вірші Віктора Байдака, який ще у 2012 році у свої першій поетичній збірці вмістив наступні чотири рядки:

                     Ненавиджу тебе, Москва!

                     Всю твою люту, підлу вдачу.

                     Із тебе завжди кров текла…

                     Тебе за звірства я не пробачу!

То тоді, рівно десять років тому, книговидавці і редактор першої збірки  Байдака разом і порізно і просили, і молили, і вмовляли зняти ці рядки з книги. Лякали неминучими неприємностями, «якщо й не більше». Але початкуючий поет уперто й принципово не погодився. Його книга вийшла без «купюри». А тепер ось у колективній книжечці-блискавці «Слово – зброя нескорених» ціла добірка Віктора Байдака «в продовження теми»:

                 Кремля криваві куполи…

                 Все тишком-нишком: завели

                 В катівні чорні стільки люду…

                 А треба одного Приблуду

                 Щоб у могилу провели…

Як повідомив директор «Журфонду» Олександр Давидов, готується уже й наступний, другий випуск серії. І виходитимуть вони до тих пір, поки війна триватиме. Слово бійців пера і мікрофонів не складатиме своєї зброї до самої перемоги – так буде точніше. Перша ж книжечка-справді блискавка побачила світ на благодійних громадських засадах її авторів, але за кошти засновників гарячої серії. Тому, на жаль, обмеженим накладом. Та якщо будуть бажання замовити і оплатити книгу для військових підрозділів ЗСУ, нацгвардії чи поліції, загонів тероборони, волонтерських осередків, навчальних закладів, бібліотек і т.д., надрукувати додаткові тиражі, сказав Олександр Дем”янович, «не буде ні проблем, ні складнощів, ні труднощів».